5.2. Дипломатичний корпус. Старшинство в дипломатичному корпусі.

В сучасному розумінні його почали застосовувати на початку 19 ст. Зараз під ним мають на увазі сукупність глав іноземних дипломатичних представництв, акредитованих в певній державі. В ширшому розумінні – це всі дипломатичні працівники іноземних дипломатичних представництв та члени їх родин, військові, військово-морські, військово-повітряні аташе та їх заступники, торгові представники і їх заступники, спеціальні радники (торгові, промислові, економічні, фінансові, з питань культури, науки тощо) та члени їх родин.

Очолює дипломатичний корпус дуаєн – дипломат вищого класу дипло­матич­них представництв, який найдовше серед своїх колег обіймає свою посаду. Дуаєн є визнаним посередником між дипломатичним корпусом і урядом, при якому він акредитований. Він може за власною ініціативою або на прохання своїх колег здійснювати будь-які кроки для забезпечення захисту інтересів всього дипломатичного корпусу або окремих його членів і вимагати поваги до їх прерогатив, привілеїв та імунітетів.

Порядок формування дипломатичного корпусу та методика визначення старшинства у ньому впорядковувалась протягом всього часу розвитку дипломатії.

Так, саме через порядок визначення старшинства декілька разів в 14-18 ст. існувала загроза виникнення військових конфліктів на території Європи. Щоб зняти даний привід розвитку напруженості на Віденському конгресі 1815 р. було прийнято «Положення щодо дипломатичних агентів», яке було оформлене як Додаток № 17 до Генерального акту Віденського конгресу. Саме тут вперше було відзначено: єдиним критерієм старшинства посла визнавався термін перебування його в країні, який відраховувався від дня вручення ним вірчих грамот главі держави.

Віденським регламентом визначались три класи дипломатичних представників:

1. Посли, папські нунції та легати;

2. Посланники, міністри та уповноваженні при правителях;

3. Повірені у справах.

Саме Віденський регламент було покладено в основу Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. Згідно останньої структура старшинства залишилась незмінною, виключено було тільки міністрів-резидентів. Варто відзначити, що на межі 20-21 ст. посланники та повірені використовуються все рідше і в основному виступають в ролі заступників послів.

Особливе місце в структурі дипломатичних представників займають «верховні комісари» - особи, що обіймають посаду еквівалентну класу «посли, нунції та легати» і представляють одного з членів Британської співдружності на території іншого її члена або ж у Великобританії.

Згідно Закону України «Про дипломатичні ранги» від 28.11.2002 р. в Українській дипломатичній службі діють наступні дипломатичні ранги:

• Надзвичайний і Повноважний Посол;

• Надзвичайний і Повноважний Посланник 1-го класу;

• Надзвичайний і Повноважний Посланник 2-го класу;

• Радник 1-го класу;

• Радник 2-го класу;

• Перший секретар 1-го класу;

• Перший секретар 2-го класу;

• Другий секретар 1-го класу;

• Другий секретар 2-го класу;

• Третій секретар;

• Аташе.

З точки зору економічної дипломатії роз’яснення вимагає ранг та посада «аташе». Віденською конвенцією під аташе розуміється найнижчий дипломатичний ранг. Проте посилення міждержавних зносин, їх якісна зміна призвели до формування інституту аташе з певної сфери людської діяльності (наприклад: аташе з питань оборони; військові аташе, військово-повітряні, військово-морські, з питань культури, науки і техніки, економіки, фінансів тощо). Спеціальні аташе є дипломатами рангу радника або першого секретаря, які цілеспрямовано працюють над налагодженням і розвитком відносин в конкретних галузях.

На сучасних дипломатів покладається чимало завдань, серед яких, незалежно від рангу та посади, можна назвати наступні:

• підготовка щорічних політичних звітів представництва, листів та записок з даної тематики; звітів в сфері торговельно-економічної, інформаційної, наукової, культурної, консульської роботи;

• підготовка довідкових матеріалів, інформаційно-аналітичних довідок, проектів шифротелеграм чи інформацій, характеристик на іноземних діячів;

• оформлення щоденників та запис бесід до них;

• ведення дипломатичного листування з перекладом з іноземної мови або на неї;

• здійснення різного роду перекладів;

• підготовка оглядів преси, анотацій книг та інших друкованих видань, які можуть представляти інтерес для країни походження, для дво- або багатосторонніх відносин за її участю;

• складання поточних та перспективних планів;

• участь в інформаційно-роз’яснювальній роботі, виступах в засобах масової інформації (у випадках передбачених посадовими обов’язками), виступи з лекціями на запрошення;

• проведення брифінгів та інтерв’ю, організація та участь в прес-конференціях та дискусіях, поширення інформаційно-довідкової, політичної, економічної літератури та прес-релізів;

• робота з делегаціями, підготовка для них інформаційно-довідкових матеріалів, матеріалів для бесід, проектів промов, виступів, тостів (для вищих посадових осіб), участь в переговорах і консультаціях, супровід і забезпечення усних перекладів;

• підтримка контактів з Міністерством закордонних справ, представниками влади країни перебування, парламентарями, політичними і громадськими діячами, представниками ділових кіл, підтримка і закріплення таких контактів з метою обміну інформацією;

• підтримка ділових контактів з колегами по дипломатичному корпусу;

• моніторинг змін законодавства та нормативно-правової бази країни перебування;

• нагляд а виконанням дво- та багатосторонніх угод;

• контроль за дотриманням співробітниками дипломатичного представниц­тва місцевого законодавства та звичаїв, норм протоколу та етикету, процедури щодо національного прапора країни перебування тощо.