10

Тема 6. Концептуальні положення оцінки потенціалу виживання підприємства План

1. Потенціал виживання підприємства: сутність та теоретичні засади визначення

2. Ресурсні передумови виживання підприємства та методологічні аспекти їх оцінювання

1. Потенціал виживання підприємства: сутність та теоретичні засади визначення

Діагностика банкрутства має передбачати не тільки оцінку ймо­вірності настання цього стану, але й визначення внутрішніх сил про­тистояння, що наявні у підприємства, завдяки активізації яких ситуа­ція може бути переборена на краще.

Проблема дослідження можливості виживання є на сьогодні ду­же важливою. Якщо зарубіжні дослідники вже досить давно звернули увагу на доцільність її розробки, то у вітчизняних економічних дослі­дженнях наявні лише окремі наголоси та зауваження з цього приводу. Виживання (са­мозбереження) та розвиток, який забезпечує створення достатнього "запасу" стійкості для успішного функціонування за умов ринкових відносин є однією з головних цілей розробки стратегії діяльності будь-якого підприємст­ва, незалежно від стану (кризовий або ні) та стадії життєвого циклу, на якому воно перебуває.

На перший погляд, може скластися думка, що оцінка здатності до виживання (Рв) не є самостійною проблемою. Оскільки методичний ін­струментарій оцінки загрози настання банкрутства достатньо розроб­лений і дає змогу кількісно визначити вірогідність виникнення цієї си­туації, то виживання, яке є протилежним напрямком розвитку кризової ситуації, може бути розраховано як різниця між одиницею та вірогід­ністю банкрутства (Рб):

Р_в=1-Р_б

Така позиція є хибною; банкрутство і виживання обумовлюють­ся різними чинниками та мають досліджуватися автономно один від одного.

Виживання (самозбережен­ня) підприємства розглядається як наявна можливість розвитку ситу­ації за позитивним сценарієм, наслідком якого є нормалізація стану господарської системи, відновлення конкурентоспроможності підпри­ємства та забезпечення ефективного господарювання. Для характери­стики здатності підприємства до реалізації цієї можливості слід використовувати спеціальний термін -"потенціал виживання".

Загалом потенціал (лат.роіепсіа - сила, міцність) - це сукуп­ність наявних засобів, можливостей у певній галузі, напри­клад: економічний потенціал, воєнний потенціал. Використовуються також терміни: "потенціальний", тобто який стосується потенціалу, існує в потенції, прихований, можливий, який не виявляє себе; "потенція" - прихована можливість, здатність, сила, яка здатна вияви­ти себе за певних умов.

Залежно від мети оцінки в економічній літературі використову­ються різні види потенціалу - виробничий, соціально-економічний, відновлювальний, стратегічний тощо. Змістовне наповнення кожного терміну має свої відмінні особливості.

Наприклад, виробничий потенціал - це обсяг роботи в зіставних одиницях, який може бути виконаний впродовж певного пері­оду часу (наприклад, року) основними працівниками на базі наявних виробничих фондів при максимально можливому режимі роботи й оп­тимальній організації праці та виробництва, тобто він розглядається як функція таких змінних:

Тобто термін "виробничий потенціал" використовується для хара­ктеристики номінальних потенційних можливостей підприємства, які вимірюються через максимально можливий обсяг випуску продукції.

Термін "стратегічний потенціал" став використовуватися для оцінки перспектив­них можливостей підприємства щодо зростання ефективності функціо­нування та зміцнення конкурентоспроможності на ринку.

Стратегічний потенціал підприємства розглядається як взаємо­пов'язана сукупність ресурсів, які знаходяться в його розпорядженні та мають вирішальне значення для досягнення стратегічних цілей, оцінки можливих меж функціонування у майбутньому, виходячи з прогнозованих умов зовнішнього середовища.

Основними видами ресурсів, що використовуються, традиційно визначаються [40, с.13-14]:

1. технічні ресурси (особливості виробничого обладнання, інве­нтарю, використовуваних матеріалів та ін.);

2. технологічні ресурси (динамічність технологічних змін та ін­новацій, наявність конкурентоспроможних ідей, наукових розробок);

3. кадрові ресурси (кваліфікаційний та демографічний склад ро­бітників, їх спроможність реалізувати цілі та завдання підприємства);

4. просторові ресурси (характер виробничих приміщень, тери­торії підприємства, комунікацій, можливість розширення та ін.);

5. ресурси організаційної структури системи управління (харак­тер та гнучкість керівної системи, швидкість проходження керівних впливів та ін);

6. інформаційні ресурси (характер інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище підприємства, можливість її розширення та під­вищення ймовірності та ін.);

7. фінансові ресурси (стан активів, їх ліквідність, можливість та обсяги отримання кредитів та ін.).

Для торговельних підприємств специфічним видом є товарні ресурси - можливі обсяги та умови закупівлі товарів, встановлені го­сподарські зв'язки з постачальниками, асортимент товарної пропози­ції, його широта, глибина, оновленість та відповідність попиту тощо.

Кожен вид ресурсів визначає певні можливості підприємства щодо досягнення стратегічних цілей діяльності. Такі можливості названі стратегічними ресурсами виробничої системи.

Наявність стратегічних ресур­сів залежить не тільки від переліку наявних ресурсів, але й від здатно­сті підприємства до їх оптимального використання. Визначено, що основними чинниками, які впливають на стратегічний потенціал фірми, є стан загального управління підприємством (орга­нізаційний потенціал) та функціонального управління в таких сферах, як виробництво, маркетинг, фінанси та наукові дослідження (функці­ональний потенціал).

Термін "потенціал" також використовується для характеристики можливостей підприємства з окремих напрямків діяльності або для виконання окремих завдань. Наприклад при розгляді умов формування гро­шових потоків та необхідності їх планування наголошується на важ­ливості існування значного потенціалу можливостей пристосування. Форми існування можливостей пристосування вельми різноманітні. Цей потенціал може знаходитися у сфері фінансування (у формі неви­користаних можливостей фінансування, якими можна скористатися в разі необхідності), у виробничій сфері (у вигляді можливостей щодо скорочення виробничих витрат), у сфері фінансових інвестицій (суку­пність можливостей вивільнених грошових коштів за рахунок виходу з інвестиційних проектів).

Визначені особливості, що притаманні терміну "потенціал", ма­ють враховуватись і при тлумаченні терміну "потенціал виживання".

Сферою застосування цього терміну вважається дослідження потенційних можливостей підприємства щодо виходу з кризового стану, оцінка наявності передумов та можливостей до самозбережен­ня господарюючого суб'єкта, відновлення режиму його функціону­вання відповідно до вимог ринкової економіки.

Виживання підприємства визначається як такий стан його розвитку, який припускає своєчасність і економічність ада­птації до змін внутрішнього та зовнішнього середовища при збере­женні основних законів розвитку таких, як цілеспрямованість, дина­мізм та керованість.

Здатність до виживання підприємства являє собою результатив­ну оцінку трьох типів сталості, які притаманні цій господарській сис­темі, - зовнішньої, внутрішньої та успадкованої.

Зовнішня сталість підприємства досягається зовнішнім управ­лінням, регулюючими впливами з боку держави. Вона може забезпе­чуватися директивними вказівками, визначенням державних замов­лень, доступом до пільгових державних кредитів, пільговими умова­ми оподаткування, адресними дотаціями, субвенціями, списанням бо­ргів тощо. Цей тип сталості забезпечується обмеженому колу підпри­ємств ("своїх" для керівників вищої ланки держави та які мають ви­рішальне значення для підтримки життєдіяльності та обороноздатнос­ті країни).

Для більшості торговельних підприємств передумовою виживання є досягнення внутрішньої сталості підприємства, яка грунтується на практичній реалізації теоретичних засад "управління за принципом зво­ротного зв'язку", тобто шляхом активного реагування на зміни зовніш­ніх і внутрішніх чинників.

Внутрішня сталість визначається потенціалом підприємства щодо збереження стану рівноваги при виникненні внутрішніх та зовнішніх закономірностей руху капіталу, що дає можливість своєчасно віднов­лювати, удосконалювати і розвивати економічну систему підприємства.

Успадкована сталість підприємства є результатом накопиченого запасу внутрішньої міцності системи, наявності у неї ресурсів для за­хисту від дестабілізуючих чинників.

Таким чином, здатність до виживання визначається наявністю пе­редумов для забезпечення внутрішньої й успадкованої сталості. Чим вища сталість підприємства, тим вища імовірність його виживання.

Термін "потенціал виживання підприємства" пропонується використовувати для узагальнюючої прогнозної оцінки перспектив розвитку підприємства в майбутньому та його можливостей щодо подолання кризових явищ.