Методи самовиховання

Перехід виховання в самовиховання починається лише тоді, коли учень не тільки відчуває потребу в удосконалюванні власної особистості, чітко представляє мету й завдання роботи над собою, вибрав вид діяльності, у ході виконання якої реалізується програма, але й володіє методами самовиховання. Самовиховання - це свідома, планомірна, систематична робота людини над собою з метою вдосконалювання або формування нових якостей власної особистості, необхідних для плідної діяльності в сьогоденні й майбутньому.

У літературі й педагогічній практиці виділяють наступні методи:

• самопізнання — цей метод дає людині інформацію про те, над чим йому варто працювати і як іде зміну його якостей;

• самоспостереження — дає подання про свої сили й здатності;

• зіставлення, порівняння себе з іншими (порівнювати треба не зовнішні дані, а духовний мир, судити не за словами, а по справах, порівнювати себе не з тим, хто слабкіше, а хто сильніше);

• самоаналіз — цей метод припускає уявне розчленовування свого поводження або діяльності на окремі складові, зіставляючи те, що планував, з тим, що зроблено, що можна було б краще зробити, що зроблено позитивного, що не вдалося вирішити;

• самовладання — вимагає залучення волі, щоб володіти своїми почуттями й настроєм;

• самонавіяння — це вміння вселити собі необхідність тої або іншої справи, або змусити себе переконатися в його марності;

• самонаказ — цей метод полягає в том. щоб зібрати всі свої сили для виконання поставленої мети, змусити себе діяти активно в потрібний момент;

• самопідбадьорення й самоосуд — припускають позитивну або негативну оцінку самого себе;

• самоконтроль, самоперевірка — ці методи дозволяють контролювати процес самовиховання, підводити підсумки й узагальнювати зроблене, оцінити поводження.

Названі методи діють у тісному взаємозв'язку й взаємозумовленості. Вони виступають у різних сполученнях і організаційних формах. Раціональний вибір методів і педагогічно виправдане сполучення їх визначає результативність процесу самовиховання.