Загальні закономірності процесу виховання

Сфера дії загальних закономірностей поширюється на всю систему процесу виховання. Загальні закономірності виражають зв'язку між найважливішими, найбільш великими компонентами даного процесу. Закономірності, які визначають зв'язку в окремих компонентах системи, називаються частками (конкретними). Виховний процес як частина більше загального педагогічного процесу підкоряється закономірностям даного процесу. Крім того, у ньому проявляються й зв'язку, характерні для ще більших систем, - розвитку й формування.

Для практики виховання важливіше всього зв'язати закономірними відносинами ефективність (продуктивність) виховного процесу з тими його компонентами, які впливають на якість виховання.

Ефективність виховання залежить:

1. Від сформованих виховних відносин. Вплив на особистість здійснюється через її відношення до всього навколишнього, у тому числі й до педагогічних впливів. У ході виховного процесу поступово формуються погляди вихованців, їхня життєва позиція, мотиви поводження — весь той комплекс причин і умов, що і називається відношенням до виховання. Сформувавшись, воно визначає рівень і ефективність педагогічної взаємодії, впливає на хід і результати виховання. Негативне відношення потрібно спочатку виправити на позитивне, а потім, опираючись на нього, уже досягати мети. Вихованець, що відразу прийняв позицію й вимоги вихователя, звикає до них і не піддає їхньому сумніву, установлений порядок поводження здається йому розумним. Зовсім інакше розвивається процес у вихованця з іншою точкою зору. От чому мудра заповідь практичної педагогіки: якщо хочете добре виховувати, домагайтеся розташування вихованця — не що інше, як інтуїтивне зрозуміла дія розглянутої закономірності, до з'ясування всіх дій якої теоретична педагогіка приступає тільки зараз.

2. Від відповідності мети й організації дій, що допомагають цю мету досягти. Поняття «організація» містить у собі всю сукупність впливів, відносин, умов, форм і методів роботи. У виховному процесі організуються також спеціальні впливи, що нейтралізують, а часто й пресекающие негативне поводження вихованців. Якщо організація не відповідає мети, виховний процес не досягає успіху, И навпаки, чим доцільніше організація, чим краще застосовувані форми, засоби й методи відповідають поставленим завданням, тим вище ефективність виховного процесу.

3. Від відповідності соціальної практики й характеру (спрямованості, змісту) виховного впливу на вихованців. Виховний процес супроводжується тим, що людина мислить і діє, одержує знання й здобуває практичний досвід, засвоює норми й правила соціального поводження й відразу перевіряє їх на практиці. І яке ж розчарування осягає молодих людей, коли вони переконуються в невідповідності знань і життя, слова й справи! Якщо виховання хоче змінювати існуючу практику в кращу сторону, то робити це воно повинне дуже обережно й поступово. Погоня за швидким успіхом негайно покаже невідповідність виховання й життя.

4. Від сукупної дії об'єктивних і суб'єктивних факторів. До суб'єктивних факторів, як відомо, ставляться: вихователі й вихованці, взаємодія між ними, що зложилися відносини, психологічний клімат і ін. Об'єктивні фактори виражаються через умови виховання (матеріально-технічні, соціальні, санітарно-гігієнічні й ін.). У кожному конкретному випадку складне переплетення даних факторів надає вихованню свій неповторний характер. Для ефективного виховання повинні бути створені належні умови.

5. Від інтенсивності виховання й самовиховання. Самовиховання - це діяльність людини, спрямована на вдосконалювання своєї особистості. У процесі самовиховання особистість виступає як суб'єкт виховного процесу. Самовиховання безпосередньо залежить від змісту життя школярів, їхнього інтересів, відносин, характерних для того або іншого віку. Самовиховання супроводжує вихованню й у той же час стає його результатом. Для успіху самовиховання важливо, щоб вихованець навчився правильно оцінювати себе, міг помітити в себе позитивні якості й недоліки, силоміць волі переборювати перешкоди, що заважають втілювати свої життєві плани. Все це - результат виховання, що тим успешнее, чим більше учень сам прагне вдосконалюватися.

6. Від активності його учасників у педагогічній взаємодії. Зміст цієї закономірності вже частково розкривалося вище при аналізі педагогічної взаємодії.

7. Від ефективності супутніх йому процесів — розвитку й навчання. Розвиток особистості виражається в якісній зміні психологічної діяльності людини, у формуванні в нього нових якостей, чорт характеру (Н.И. Болдырев). Із загальної теорії керування відомо, що якщо два процеси здійснюються в нерозривній єдності, то зниження або підвищення ефективності одного з них негайно позначається на другому. Виховання поліпшує розвиток, розвиток прокладає шлях більше успішному вихованню. Якщо ці зв'язки порушуються, то виникають серйозні утруднення, які самим несприятливим образом відбиваються й на розвитку, і на навчанні, і на вихованні особистості.

8. Від якості виховного впливу. Педагогічний вплив вихователів на вихованців припускає цілеспрямовану організацію їхньої діяльності, спілкування, систематичного й планомірного розвитку інтелектуальної, емоційної й вольової сфер відповідно до поставленої мети. Попри все те, що соціальні ролі учасників виховного процесу не рівнозначні, вихованець взаємодіє з вихователем свідомо, що й надає виховним відносинам субъектно-об'єктний характер.

9. Від інтенсивності впливу на «внутрішню сферу» вихованця (Г.И. Щукина). Поняттям «внутрішня сфера» позначається система мотивів, потреб, емоцій, інтелекту, особистості, розглянута як цілісне утворення. Вплив оточення, переломлюючись через досвід, через потреби самої особистості, стає її придбанням. Саме у виховному процесі зовнішні впливи трансформуються у внутрішні досягнення школяра. І якщо впливи досить сильні, відповідають потребам дитини, якщо вони викликають активність самого школяра, то трансформація цілей у мотиви самої особистості відбувається значно легше й швидше.

10. Від сполучення педагогічного впливу й рівня розвитку вербальних і сенсомоторных процесів вихованців (Г.И. Щукина). У виховному процесі дає про себе знати закон нерівномірності розвитку, розглянутий нами вище. Практика показує, що інтелектуальний потенціал вихованців найчастіше не збігається з вербальними мовними або руховими сенсомоторными параметрами розвитку. От чому ми й стаємо свідками того, як учень, легко й вільно оперує теоретичними пізнаннями, буває неспритний і незграбний, виконуючи елементарні практичні дії, найпростіші трудові операції, фізичні вправи, не відчуває краси навколишнього його миру.

11. Від інтенсивності і якості взаємин (спілкування) між самими вихованцями. Взаимовоспитание впливає на становлення особистості саме тому, що виховують однолітки й друзі. У цьому випадку мети й зміст виховання не тільки краще розуміються, але й приймаються часто некритично й відразу. «З ким поведешся, від того й наберешся», - говорить народна мудрість, що підтверджує цю закономірність.