М 6. Сутність, закономірності й принципи процесу виховання й самовиховання

План

1. Особливості виховного процесу

2. Рушійна сила процесу виховання

3. Загальні педагогічні закономірності виховання

4. Принципи виховання

5. Методи самовиховання

У цілісному педагогічному процесі важливе місце займає процес виховання (виховний процес). У тій частині, де формування особистості має керований, контрольований характер, де люди керуються свідомими намірами, діють не стихійно, а по заздалегідь наміченому плані відповідно до поставлених завдань, і проявляється виховання. Виховання — процес цілеспрямованого формування особистості. Це спеціально організована, керована й контрольована взаємодія вихователів і вихованців, кінцевою своєю метою формування, що має, особистості, потрібної й корисної суспільству. У сучасному розумінні процес виховання — це ефективна взаємодія (співробітництво) вихователів і вихованців, спрямована на досягнення заданої мети.

Виховний процес має ряд особливостей. Насамперед це процес цілеспрямований. Найбільшу ефективність забезпечує така його організація, при якій ціль виховання перетворюється в мету, близьку й зрозумілу вихованцеві. Саме єдністю цілей, співробітництвом при їхньому досягненні характеризується сучасний виховний процес.

Процес виховання — процес багатофакторний, у ньому проявляються численні об'єктивні й суб'єктивні фактори, що обумовлюють своєю сукупною дією неуявну складність даного процесу. Особливість виховного процесу проявляється й у тім, що діяльність вихователя, що управляє цим, процесом, обумовлена не тільки об'єктивними закономірностями. Це значною мірою мистецтво, у якому виражається своєрідність особистості вихователя, його індивідуальності, характеру, його відносини до вихованців.

Складність виховного процесу полягає в тому, що його результати не так виразно відчутні й не так швидко виявляють себе, як, наприклад, у процесі навчання. Між педагогічними проявами вихованості або невихованості лежить тривалий період утворення необхідних властивостей особистості. Особистість піддається одночасному впливу безлічі різнохарактерних впливів і накопичує не тільки позитивний, але й негативний досвід, що вимагає коректування. Складність виховного процесу обумовлена й тим, що він дуже динамічний, рухливий і мінливий.

Виховний процес відрізняється тривалістю. По суті, він триває все життя. К. Гельвеций писав: «Я продовжую ще вчитися; моє виховання ще не закінчене. Коли ж воно закінчиться? Коли я не буду більше здатний до нього: після моєї смерті. Все моє життя є, власне кажучи, лише одне довге виховання»¹. Шкільне виховання залишає найбільш глибокий слід у свідомості людини, тому що нервова система в молодому віці відрізняється високою пластичністю й сприйнятливістю. Але навіть при чіткій організації виховного процесу в школі розраховувати на швидкі успіхи не можна: для процесу виховання характерна віддаленість результатів від моменту безпосереднього виховного впливу.

Одна з особливостей виховного процесу — його безперервність. Процес шкільного виховання - це процес безперервної, систематичної взаємодії вихователів і вихованців. Помиляються вихователі, що думають, що один яскраве «захід» здатно змінити поводження учня. Необхідна система роботи, освітлена певною метою. Якщо процес виховання переривається, іде час від часу, то вихователеві постійно доводиться заново прокладати «слід» у свідомості учня, замість того щоб, поглиблюючи його, виробляти стійкі звички.

Процес виховання — процес комплексний. Комплексність у даному контексті означає єдність цілей, завдань, змісту, форм і методів виховного процесу, підлегла ідеї цілісності формування особистості. Ми вже знаємо, що формування особистісних якостей відбувається не по черзі, а одночасно, у комплексі, тому й педагогічний вплив повинне мати комплексний характер. Це не виключає, що в якийсь момент доводиться приділяти більшу увагу тим якостям, які за рівнем сформованості не відповідають розвитку інших якостей. Комплексний характер виховного процесу вимагає дотримання цілого ряду важливих педагогічних вимог, ретельної організації взаємодії між вихователями й вихованцями.

Виховному процесу властив значна варіативність (неоднозначність) і невизначеність результатів. У тих самих умовах останні можуть істотно відрізнятися. Це обумовлено діями названих вище суб'єктивних факторів: більшими індивідуальними розходженнями вихованців, їхнім соціальним досвідом, відношенням до виховання. Рівень професійної підготовленості вихователів, їхня майстерність, уміння керувати процесом також дуже впливають на його хід і результати.

Процес виховання має двосторонній характер. Його плин незвичайно тим, що йде у двох напрямках: від вихователя до вихованця (пряма зв'язок) і від вихованця до вихователя (зворотний зв'язок). Керування процесом будується головним чином на зворотних зв'язках, тобто на тій інформації, що надходить від вихованців. Чим більше її в розпорядженні вихователя, тим доцільніше виховний вплив.

Рушійні сили процесу виховання

Процес виховання - складний, динамічний процес. Його рушійними силами є протиріччя, які можна умовно розділити на дві групи - внутрішні й зовнішні. Саме протиріччя народжують ту силу, що підтримує безперервний плин процесу.

До внутрішнього відносять:

• протиріччя між зростаючими соціально значимими завданнями, які необхідно вирішити вихованцеві й наявними в нього можливостями;

• протиріччя між можливостями розвитку вихованця й обмежених умов соціального життя;

• протиріччя між зовнішнім впливом і завданнями виховання (зміст і форми виховання не повинні викликати у вихованців опору).

До зовнішнього відносять:

• протиріччя між вимогами школи й родини;

• протиріччя між вимогами різних учителів, що працюють в одному класі;

• протиріччя між організованим вихованням школи й стихійним впливом оточення вихованця.

Особливо уважно педагогам треба ставитися до протиріччя між зовнішніми впливами й внутрішніми прагненнями вихованців. Останнім часом у роботі вихователів відзначають усе більше протиріч, які виражаються в невідповідності вимог рівню підготовленості вихованця. Якщо цей рівень набагато нижче пропонованих вимог, то вимоги просто ігнорують. Своєчасне виявлення протиріч і їхній дозвіл буде сприяти підвищенню ефективності виховного процесу.

Системи й структури виховного процесу

Процес виховання — складна динамічна система. Кожний компонент цієї системи, у свою чергу, може розглядатися як система, що містить свої компоненти. Відповідно до принципу иерархичности систем будь-яка система являє собою лише один з компонентів більше широкої системи. Наприклад, кожний етап виховного процесу, будучи стосовно нього елементом, сам являє собою систему й у той же час, будучи системним утворенням, виступає в ролі елемента більше широких систем. Будь-яка система не може існувати поза певним середовищем, вона може бути зрозуміла тільки у взаємодії з останньої. От чому системний підхід до аналізу виховного процесу обов'язково передбачає вивчення взаємодії системи із середовищем. Раніше вже говорилося про необхідність вивчення певної безлічі елементів системи, але зробити це можна лише в тому випадку, коли ми побачимо елементи й систему в дії. А це значить, що необхідно зафіксувати їхню участь у процесі, тобто в безперервній зміні в часі. От чому процес виховання розглядається як динамічна система. Розглянути процес виховання в динаміку - значить визначити, як він зароджувався, розвивався і які шляхи його подальшого розвитку в майбутньому. При аналізі виховного процесу вивчається не тільки процес як такий, але й всі його етапи, що підготовляють.

Як нам уже відомо, застосувавши відповідні критерії виділення (відокремлення), можна одержати різні системи й структури. Критеріїв, по яких можна виділяти й аналізувати системи у виховному процесі, безліч. Найбільш відомі в сучасній теоретичній педагогіці моделі систем процесу виховання, побудовані за критеріями: цілей і завдань, змісту виховного процесу, умов протікання процесу, взаємодії вихователів і вихованців, застосовуваних методів, форм виховної діяльності, етапів (стадій) розвитку процесу в часі й багатьох інших. Розглянемо деякі з них.

За цільовим критерієм структура виховного процесу являє собою сукупності (послідовність) завдань, на рішення яких спрямований процес. В умовах сучасної вітчизняної школи процес виховання спрямований на:

• цілісне формування особистості з урахуванням мети всебічного, гармонійного розвитку особистості;

• формування моральних якостей особистості на основі загальнолюдських цінностей, соціально орієнтованої мотивації, гармонійності інтелектуальної, емоційної й вольової сфер розвитку особистості;

• прилучення школярів до суспільних цінностей у галузі науки, культури, мистецтва;

• виховання життєвої позиції, що відповідає демократичним перетворенням суспільства, правам і обов'язкам особистості;

• розвиток схильностей, здатностей і інтересів особистості з урахуванням її можливостей і бажань, а також соціальних вимог;

• організацію пізнавальної діяльності школярів, що розвиває індивідуальну й суспільну свідомість;

• організацію особистісної й соціально коштовної, різноманітної діяльності, що стимулює формування обумовлених метою виховання якостей особистості;

• розвиток найважливішої соціальної функції особистості - спілкування в умовах, що змінюються, трудової діяльності й підвищення соціальної напруженості.

Наступна структура заснована на виділенні головних стадій виховного процесу. Критерій - послідовність етапів, через які обов'язково повинен пройти процес, спрямований на якісне рішення поставлених завдань. Дана структура дуже важлива для розуміння глибинної закономірності єдності й поступовості виховного процесу.

Усвідомлення вихованцями необхідних норм і правил поведінки — важливий етап процесу виховання. Без цього формування заданого типу поводження особистості не може бути успішним.

Знання повинні перейти в переконання — глибоке усвідомлення саме такого, а не іншого типу поводження. Переконання - це тверді, засновані на певних принципах і світогляді погляди, які служать керівництвом у житті. Без них процес виховання буде розвиватися в'януло, болісно, повільно й не завжди досягне позитивного результату. Приведемо простий приклад. Уже в дитячому садку, а тим більше в школі всі діти знають, що із учителями потрібно здороватися. Чому ж не всі роблять це? Не переконані. Виховання зупинилося на першому етапі - знання, не досягши наступного - переконання.

Формування почуттів — ще один неодмінний і дуже важливий компонент виховного процесу. Без людських емоцій, як затверджували ще древні філософи, немає й не може бути людського шукання істини. Тільки загострюючи почуття й опираючись на них, вихователі досягають правильного й швидкого сприйняття необхідних норм і правил.

Але, звичайно, головний етап виховного процесу — діяльність. Обособленно ми виділяємо цей етап тільки в теоретично очищених моделях. У практиці виховання він завжди зливається з формуванням поглядів, переконань, почуттів. Чим більше місце в структурі виховного процесу займає педагогічно доцільна, добре організована діяльність, тим вище ефективність виховання.

Наступна структура заснована також на виділенні послідовних етапів процесу, але вже за іншим критерієм — зв'язку й залежності між компонентами, що забезпечують ефективність протікання процесу: а) проектування процесу, що включає в себе визначення мети й конкретних завдань виховання; б) організація матеріальної (трудовий, природоохоронної), суспільної (колективної, організаційно-управлінської, комунікативної), духовної (емоційно-почуттєвої, пізнавальної, ценностно-орієнтованої) діяльності; в) регулювання міжособистісного спілкування і його корекція в процесі основних видів діяльності вихованців; г) контроль і підведення підсумків, установлення співвідношення між отриманими й запланованими результатами, аналіз досягнень і невдач.

Як критерій для виділення етапів виховного процесу можна застосувати й послідовність педагогічних дій. Тоді в структурі з'являються наступні компоненти: 1) ознайомлення із загальними нормами й вимогами; 2) формування відносин; 3) формування поглядів і переконань; 4) формування загальної спрямованості особистості. На початковому етапі, як і в попередніх моделях, школярі усвідомлюють необхідні поняття, норми й правила. Потім формується відношення хлопців до пропонованим їм нормам і правилам поведінки. В основі формування відносини — усвідомлення необхідності (неминучості) опанувати нормами й правилами. Це зіставлення й осмислення веде до вироблення суджень типу справедливо — несправедливо, добре — погано, корисно — даремно. Більше висока форма їхнього розвитку — переконання. Найбільш вірний шлях формування переконань і зміцнення їх — створення ситуацій, у яких потрібно виявити свою позицію². Нарешті, формування загальної спрямованості особистості, що містить весь процес, - це вироблення стійкої звички поводження, що стає нормою. Система звичних дій, учинків поступово переходить у рису характеру, властивості особистості.