8.4. Безтарифна система оплати праці

З розширенням економічної самостійності підприємств, удосконален­ням механізму господарювання на принципах госпрозрахунку, а особливо з переходом до ринкових відносин неефективність організації заробітної плати на основі централізованого планування та жорсткої тарифної системи стала очевидною. Це зумовило появу наприкінці 80-х – початку 90-х років на підпри­ємствах та в організаціях колишнього Радянського Союзу так званих безтарифних систем оплати праці.

Спільними ознаками різних безтарифних систем:

• скасовуються стабільні тарифні ставки для робітників і посадові оклади для службовців; перші й другі ставляться в рівні умови;

• встановлюється єдиний для підприємства мінімум заробітної плати для працівників, що виконують найпростіші роботи (функції);

• розробляється й затверджується шкала співвідношень в оплаті праці різної складності з мінімально можливою кількістю рівнів;

• заробітна плата нараховується не кожному працівникові окремо за та­рифними ставками та окладами, а спочатку визначається загальна сума, зароблена колективом, яка потім розподіляється між членами трудово­го колективу пропорційно встановленим коефіцієнтам (балам) та відпра­цьованому кожним працівником часу;

• щоб запобігти зрівнялівці, розробляються додаткові умови дифе­ренціації нарахованої заробітної плати. Беруться до уваги кваліфікація ви­конавця, якість роботи, виконання виробничих завдань, трудова дисцип­ліна, взаємодопомога, умови праці тощо.

Головна суть безтарифних систем опла­ти праці полягає в паюванні колективного заробітку за заздалегідь установ­леними коефіцієнтами оцінювання праці різної складності.

Заробіток кожного окремого працівника залежить від чотирьох факторів:

- кінцевих результатів колективної діяльності;

- встановленого працівникові коефіцієнту (паю в колективному заро­бітку);

- відпрацьованого часу;

- особистого ставлення кожного працівника до спільної справи.

На деяких підприємствах чи в структурних підрозділах шкала коефі­цієнтів (паїв) переглядається щомісяця або уточнюється приблизно так, як переглядаються коефіцієнти трудової участі у виробничих бригадах.

Звичайно, назва “безтарифна система оплати праці” досить умовна, оскільки встановлювані коефіцієнти (паї) – це теж своєрідні тарифи.

Безтарифна система оплати праці за своєю суттю є колективною систе­мою, разом з тим вона допускає й індивідуальну організацію праці. Головною умовою застосування безтарифної системи є можливість створення такого колективу робітників, службовців, спеціалістів і керівни­ків, який був би об’єднаний спільним виробничим завданням, а кожен пра­цівник чітко бачив і розумів би своє місце, роль і внесок у кінцевий резуль­тат спільної (колективної) праці.

Послідовність розрахунку індивідуального заробітку при безтарифній системі:

1. Обчислюється кількість балів, зароблених і – м працівником ( ):

(81)

де - кваліфікаційний рівень і – го працівника, який залежить від рівня кваліфікації і виконуваних функцій;

- фактичне значення коефіцієнту трудової участі;

- фактично відпрацьований час і – м працівником.

2. Встановлюється загальна сума балів, зароблених всіма працівниками ( ):

, (82)

де - чисельність працівників у колективі.

3. Визначається розмір коштів на оплату праці в розрахунку на один бал ( ):

(83)

4. Розраховується заробітна плата окремого працівника ( ):

(84)