Заробітній платі притаманні наступні функції :

• відтворювальна (рівень заробітної плати повинен бути достатнім для забезпечення нормального відтворення робочої сили відповідної кваліфікації);

• стимулююча (оплата праці повинна спонукати працівників до ефективних дій на робочих місцях);

• регулююча (за допомогою оплати праці здійснюється перерозподіл робочої сили);

• соціальна (заробітна плата повинна забезпечувати соціальну справедливість, тобто встановлювати однакову винагороду за однакову працю).

Тобто заробітна плата є водночас годувальницею, пряником, батогом і кермом.

Організувати оплату праці працівників – це значить розробити, задіяти і постійно підтримувати в працездатному стані інструментарій, який забезпечує грошову оцінку виконаної роботи, нарахування і виплату заробітної плати у відповідності з цією оцінкою.

Основні принципи організації оплати праці:

1. Оплата за кількістю та якістю.

2. Диференціація рівня заробітної плати різних груп і категорій працівників.

3. Рівень заробітної плати повинен враховувати санітарно–гігієнічні умови і напруженість праці.

4. Забезпечення постійного зростання рівня середньої заробітної плати.

5. Випереджаюче зростання продуктивності праці порівняно із зростанням середньої заробітної плати.

6. Єдність державної економічної політики в галузі оплати праці.

Складові елементи організації заробітної плати на підприємстві:

1) нормування праці, яке полягає в розробці і впровадженні прогресивних, науково обґрунтованих витрат праці, необхідних для правильної оплати у відповідності з кількістю праці;

2) тарифна система, основне завдання якої полягає в розробці і застосуванні обґрунтованих нормативів, які визначають рівень оплати праці різних груп і категорій працюючих в залежності від їх кваліфікації та умов праці;

3) форми і системи заробітної плати, правильне використання яких забезпечує визначений порядок нарахування заробітку в залежності від кількості та якості праці.

В загальнодержавному розумінні організація заробітної плати здійснюється також шляхом державного і договірного регулювання, у тому числі через укладання колективних угод, а також трудових договорів з найманими трудівниками.

8.2. Тарифна система оплати праці та її елементи

Основною і найбільш вагомою складовою системи організації оплати праці є тарифна система, яка являє собою сукупність елементів, за допомогою яких встановлюється вихідна диференціація в оплаті праці різних груп працівників в залежності від складності й умов праці, особливостей окремих галузей і виробництв, кліматичних умов даної місцевості з метою забезпечення єдності міри праці та її оплати.

Елементи тарифної системи:

1. Тарифно – кваліфікаційні довідники, об’єднані в Єдиний тарифно – кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників (ЄТКД), які затверджені Держкомпраці колишнього СРСР, є збірниками нормативних актів, що містять кваліфікаційні характеристики робіт і професій.

Кожен довідник складається з 3 – х частин:

I розділ – Характеристика робіт.

II розділ – Повинен знати.

III розділ – Приклади робіт.

ЄТКД використовуються для тарифікації робіт, присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам, для розробки програм підготовки й підвищення кваліфікації робітників. містять систему цензів, яким повинні відповідати робітники певної професії і кваліфікації. Діючий ЄТКД складається з 72 випусків за різними виробництвами й видами робіт, за його допомогою можна проводити тарифікацію понад 5 тисяч професій робітників і виконуваних ними робіт.

2. Тарифні сітки – це елемент тарифної системи, який регулює рівень заробітної плати робітників залежно від кваліфікації і складності робіт, що ними виконуються. Вони являють собою шкалу кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів, за допомогою яких встановлюється залежність заробітної плати від кваліфікації робітників.

Тарифні коефіцієнти відображають складність робіт кожного розряду в порівнянні з першим. У цілому тарифна сітка характеризується тарифним діапазоном, який дорівнює відношенню тарифних коефіцієнтів крайніх розрядів.

Кількість розрядів і коефіцієнтів у тарифній сітці визначається складністю виробництва і робіт. Зараз в більшості галузей промисловості діє 6 – ти розрядна тарифна сітка, лише в металургії та деяких інших галузях використовується 8 – ми розрядна сітка.

В 1993 р. в Україні затверджено Єдину тарифну сітку оплати праці робітників, службовців, спеціалістів, керівників за загальними (наскрізними) професіями та посадами, що забезпечує єдині умови праці цих категорій працівників незалежно від галузей виробництва. Єдина тарифна сітка містить 15 тарифних розрядів з діапазоном від 1 до 4,1.

Для працівників бюджетних установ також у 1993 р. була встановлена своя Єдина тарифна сітка з 29 розрядів і тарифних коефіцієнтів з діапазоном 1,0 : 13,8.

3. Тарифні ставки визначають рівень оплати праці робітників визначених розрядів в розрахунку на одиницю часу.

За основу побудови тарифної системи беруть тарифну ставку робітника 1 – го розряду, який працює в нормальних умовах. Розмір ставки 1 – го розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру заробітної плати. У разі фінансової можливості підприємства збільшити ставки своїх працівників, ставка 1 – го розряду відповідно підвищується.

Під час визначення місячної тарифної ставки робітника 1 – го розряду підприємствами враховуються наступні фактори:

• значення прожиткового мінімуму і межі малозабезпеченості;

• державна, галузева, регіональна гарантії мінімальної оплати праці;

• рівень середньої заробітної плати, що склався на підприємстві на кінець поточного року;

• оптимальна (прийнятна) за сучасного стану економіки частка тарифу в середній заробітній платі. Слід пам’ятати, що низька частка тарифу де мотивує діяльність працівників. За загальноєвропейськими стандартами вона складає 85 – 90 %. Але враховуючи занедбаність нормування праці в Україні, низький рівень організації виробництва, для сучасного стану економіки питома вага тарифу в середній заробітній платі може становити 65 – 70 %. Розмір цього показника щорічно конкретизується в Генеральній тарифній угоді;

• фінансові можливості підприємства.

Тарифні ставки інших, окрім першого, розрядів визначаються множенням тарифної ставки 1 – го розряду на тарифний коефіцієнт відповідного розряду.

4. Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів, службовців є нормативним документом, в якому зазначаються посадові обов’язки, вимоги до знань, стажу роботи за спеціальністю, рівню і профілю підготовки зазначених категорій працівників.

У складі кваліфікаційного довідника виділяють такі частини:

I розділ – Посадові обов’язки.

II розділ – Повинен знати.

III розділ – Кваліфікаційні вимоги.

Цей довідник призначений для застосування на підприємствах з метою забезпечення раціонального поділу праці, добору, розстановки і використання кадрів, визначення посадових обов’язків, кваліфікаційних вимог і відповідного встановлення посадових окладів.

5. Схема посадових окладів передбачає віднесення працівників до певної групи оплати праці на підставі відповідних характеристик посад, кваліфікації працівника, умов праці, масштабів і складності виробництва, обсягів і складності робіт.

В 90 – х роках XX в. на вітчизняних підприємствах замість роздільного формування системи тарифних ставок робітників і посадових окладів службовців застосовуються єдині тарифні сітки, які містять тарифні коефіцієнти для всіх категорій працівників і побудовані на єдиній методологічній основі.