35

Тема: шлюбно-сімейні відносини в порівняльному цивільному праві

1. Поняття, предмет, метод та принципи сімейного права в різних цивільно-правових системах.

2. Особливості та види сімейних правовідносин.

3. Поняття та уладення шлюбу в порівняльному цивільному праві.

4. Припинення шлюбу в різних цивільно-правових системах світу.

5. Права та обов’язки подружжя в континентальному та англо-американському праві

6. Правовідносини батьків і дітей у зарубіжних цивільно-правових системах

1. Поняття, предмет, метод та принципи сімейного права в різних цивільно-правових системах.

Сімейне право – це галузь права, норми та принципи якої регулюють виникнення, існування та припинення особисти немайнових та майнових відносин людей, які виникають на підставі шлюбу та сім'ї.

Питання про предмет сімейного права є дискусійним, ще не вирішеним остаточно. Деякі юристи вважають, що сімейне право є складовою цивільного права, як, наприклад, спадкове право, житлове право тощо. Чим обґрунтовується ця думка?

По-перше, обидві галузі регулюють одні й ті ж подібні правовідносини, тобто майнові правовідносини на грунті шлюбу і рідства (спір між подружжям з приводу майна, аліментні правовідносини) та особисті відносини.

По-друге, оскільки і в цивільному праві регламентуються майнові та особисті немайнові правовідносини, то немає підстав для розмежування цих галузей, і таким чином сімейне право є складовою частиною цивільного права.

Інші юристи (їх більшість) вважають, що сімейне право - самостійна галузь, яка принципово відрізняється від інших галузей права. Вони стверджують, що хоч об'єктом сімейного права і є регулювання майнових та особистих немайнових взаємовідносин, проте це не зовсім звичайні майнові та особисті відносини - вони відрізняються за своїм характером та мають ряд особливостей.

Усе це дає підстави розглядати цю галузь права як специфічну, самостійну, що має об'єктом особисті та майнові відносини, які виникають на грунті шлюбу, рідства та усиновлення.

Предмет права - це зміст, головна суть певної його специфічної галузі, що вирізняється з-поміж інших галузей права.

У зарубіжних правових системах сімейне право не розглядається як окрема галузь права. У країнах романо-германського права воно є складовою цивільного права; норми, які регулюють сімейні відносини, розміщено в цивільних кодексах: книга 4 Німецького цивільного кодексу, титули 5—9 книги 1 і титул 5 книги 3 Французького цивільного кодексу.

У країнах англо-американської правової системи сімейне право становить окремий інститут. Сімейні відносини регулюються нормами загального права, звичаями, спеціальними законами з окремих питань сімейних відносин. Більшість правових норм оформлено законодавчо. Однак і прецеденти, і судова практика також мають важливе значення, оскільки закон у деяких випадках лише визначає фактори, які повинні враховуватися судами під час прийняття рішень, і спрямовує суд на вирішення проблеми за справедливістю. В Англії у цій сфері діють Закони: про майно заміжніх жінок (1964 р.), про сімейний обов’язок (1967 р.), про реформу сімейного права (1969 р.), про недійсність шлюбу (1971 р.) та інші.

У США закони, що регулюють питання сім’ї та шлюбу, знаходяться в компетенції окремих штатів. Майже кожний штат має власні закони в галузі сімейного права. Закони штатів часом суттєво відрізняються за змістом. Схилити штати до прийняття уніфікованих законів у цій сфері досить складно. Разом з тим, федеральне право відіграє дедалі важливішу роль стосовно свободи особистості в сімейних відносинах. Створюються уніфіковані акти, зокрема Уніфікований (Єдиний) закон про шлюб та розлучення. Конгрес США взяв на себе повноваження федерального уряду у деяких питаннях надання допомоги сім’ям та визначення обов’язків батьків щодо утримання дітей.

Предметом сімейного права є особисті немайнові та майнові відносини, що випли­вають із шлюбу, споріднення, усиновлення, опіки та піклування, прийняття дитини в сім'ю для виховання та з інших підстав, які не заборонені законом і не суперечать мора­льним засадам суспільства і ґрунтуються на рівності та майновій самостійності їх учас­ників.

Таким чином, до першої групи відносин, що є предметом сімейного права, належать відносини, пов'язані із виникненням та припиненням шлюбу, а також визнанням шлюбу недійсним. Ці відносини виникають або в процесі створення сім'ї або її припинення. Так, у сімейному законодавстві містяться норми, що встановлюють умови і порядок укладення шлюбу, порядок реєстрації шлюбу, наслідки заручин, умови і порядок припи­нення шлюбу, визнання його недійсним тощо.

Друга група складається з особистих та майнових відносин, що виникають між чле­нами сім'ї: подружжям, батьками та дітьми.

До третьої групи відносин належать особисті та майнові відносини між іншими чле­нами сім'ї та родичами: відносини баби, діда, прабаби та прадіда з їх онуками та правну­ками стосовно спілкування та захисту прав онуків та правнуків.

Особливу групу складають відносини, що виникають у процесі влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування (відносини усиновлення, патронату тощо).

Метод сімейно-правового регулювання — це сукупність специфічних засобів впливу на учасників сімейних відносин, що характеризуються, передусім, юридичною рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на засадах їхнього вільного розсуду за винятками, встановленими законом.

Види методів в сімейному праві:

• диспозитивний

• ім­перативний

Характерними рисами диспозитивного методу правового регулювання є у сімейному праві:

1 - юридична рівність сторін;

2 - ініціатива сторін при встановленні правовідносин (учасники сімейних відносин самі, за загальним правилом, вирішують, чи вступати їм у ці відносини, чи укладати до­ говір тощо, хоча у деяких випадках сімейні правовідносини можуть виникати і внаслідок безпосереднього припису закону або адміністративного акта);

3 - можливість вибору учасниками сімейних відносин варіанту поведінки, що не су­перечить засадам сімейного законодавства і моральності суспільства (так, подружжя має право укласти шлюбний договір, договір про надання утримання одному з них тощо).

Характерними рисами імперативного методу правового ре­гулювання є:

1- юридична рівність сторін;

2 - виникнення правовідносин незалежно від бажання учасників сімейних відносин внаслідок безпосереднього припису закону;

3 - можливість вибору учасниками сімейних відносин варіанту поведінки, лише в ме­жах, точно визначених актами сімейного та іншого законодавства.

Характерні риси сімейно-правового методу правового регулювання знайшли відо­браження в засадах або ж принципах сімейного права.

Основні принципи сімейного права:

1. Надання пріоритету у регулюванні сімейних відносин Сімейному кодексу, який визнається основним спеціальним законом у даній галузі.

2. Межі правового регулювання сімейних відносин визначаються «інтересами їх учасників» та «інтересами суспільства».

3. При регулюванні сімейних відносин має бути забезпечене право на таємницю осо­бистого життя учасників таких відносин та їхнє право на особисту свободу.

4. Принцип одношлюбності (моногамності)

5. Принцип свободи і добровільності при укладенні шлюбу.(свободи розірвання шлюбу)

6. Учасник сімейних відносин не може мати приві­леїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі тощо. (положення ст. 21 та 24 Конституції України)

7. Рівність прав і обов'язків чоловіка та дружини в сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї ( ст. 51 Конституції України).

8. Ще один принцип ґрунтується на положеннях ч. 1 ст. 52 Конституції України та положеннях Конвенції ООН про права дитини 1989 р., відповідно до яких дитині має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні.

9. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, котра, до того ж, заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей. Разом із тим, має враховуватися положення цієї норми щодо урахування при регулю­ванні сімейних відносин інтересів непрацездатних членів сім'ї.

10. Наступний принцип поєднує в собі одразу чотири засади регулювання сімейних відносин: 1) справедливість; 2) добросовісність; 3) розумність; 4) відповідність моральним засадам суспільства.

Справедливість полягає у відповідності до вимог норм законодавства можливостей учасників сімейних відносин їх виконувати. Добросовісність припускає таке ставлення учасників процесу регулювання сімейних відносин до визначення їхнього змісту, яке забезпечує належне виконання останніх. Розумність означає зважене ставлення до визна­чення змісту норм та свідоме дотримання останніх.

9. Принцип судового захисту учасників сімейних відносин розвиває положення. (Ст 124 Конституції України).