2. Особливості та види сімейних правовідносин

Особливості сімейних правовідносин:

1. Сімейно-правові взаємовідносини характерні своїми джерелами. Якщо цивільні правовідносини виникають, як правило, з договорів, то шлюбно-сімейні відносини виникають з рідства, шлюбу, усиновлення, і всі майнові відносини випливають з особистих. Ці правовідносини пов'язують не сторонніх, а близьких осіб - родичів, подружжя.

2. В першу чергу, сімейні правовідносини - це особисті немайнові, і лише в другу чергу, вони є майновими. Майнові правовідносини випливають з особистих: є рідство, є шлюб - є майнові відносини. А в цивільному праві 99% взаємовідносин - це майнові відносини.

3. Сімейні права та сімейні обов'язки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати. Причому не тільки особисті, але й майнові. Не можна, наприклад, передати право на одержання аліментів або ж на виховання дітей. А в цивільному праві майже всі майнові відносини легко передаються (наприклад, право на одержання спадщини).

4. Сімейні правовідносини регулюються окремим Кодексом про шлюб та сім'ю України, що був першим прийнятий в нашій країні.

5. Процес розгляду сімейних справ відрізняється від розгляду цивільних, як суттєво відрізняється й виконання рішень. (У справах про передачу дитини на виховання другому з подружжя не можна так легко виконати рішення, як рішення, скажімо, про відчуження певної речі).

6. Сімейно-шлюбні відносини в Україні в багатьох випадках регулюються нормами моралі, а не тільки правовими нормами. Це характерно тільки для сімейного права.

Основні види сімейних відносин за суб'єктним складом.

До першої групи належать особисті немайнові та майнові відносини, які складаються між подружжям, батьками, дітьми, усиновлювачами та усиновленими.

Друга група — це відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, пра­внуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком.

Третя група відносин — це відносини опіки та піклування над дітьми (глава 19 СК України), відносини патронату над дітьми (глава 20 СК України).

Питання здійснення сімейних прав урегульоване ст. 14 СК України, яка має тотож­ну назву. Однак вона не містить ні визначення суб'єктивного права учасника сімейних відносин, ні загальних засад здійснення останнього. Натомість у ній звертається увага на невідчужуваність сімейних прав та особливості їхнього здійснення в тому випадку, коли той, хто їх має, не може зробити це самостійно.

З цих причин для визначення умов та порядку здійснення сімейних прав (крім згада­ного вище принципу невідчужуваності таких прав) слід, керуючись статею 8 СК Украї­ни, звернутися до ст. 12 ЦК України, яка містить відповідні засади.

При цьому виходимо з розуміння сімейного права, як можливої поведінки уповнова­женої особи, якій відповідає належна поведінка зобов'язаної особи.

Традиційно суб'єктивне право характеризується через «тріаду» можливостей, яка включає:

1. можливість самому поводитися певним чином;

2. можливість вимагати певної поведінки від інших осіб;

3. можливість отримати захист порушеного права за допомогою суду, державних ор­ ганів тощо.

Гарантією для особи на вільне здійснення нею суб'єктивного права є положення ч. 2 ст. 12 ЦК України, згідно з яким нездійснення особою свого цивільного права не є під­ставою для припинення цього права, крім випадків, установлених законом. Отже, хоча особа може ставитися до суб'єктивного права так, ніби воно їй непотрібне, це не озна­чає, що хтось може вирішувати питання про недоцільність володіння особи цим правом. Винятки становлять випадки, прямо передбачені законом. Наприклад, особа, яка не здій­снювала своїх прав та обов'язків щодо виховання дитини (ст. 150, 151 СК України), мо­же бути позбавлена батьківських прав (ст. 164 СК України) і втрачає особисті немайнові права щодо дитини (ст. 166 СК України).

Здійснення суб'єктивного права відповідно до ст. 13 ЦК України має відбуватися з дотриманням таких вимог:

1. не перевищуються межі, встановлені договором або актами законодавства;

2. особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб;

1. не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні суб'єктивних прав особа повинна додержуватися «моральних засад суспільства». Як зазначалося вище, поняття «моральні засади суспільства» є продуктом звичаєвого права.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 СК України, якщо дитина або особа, дієздатність якої обме­жена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника.

Стаття 18 СК України, встановлюючи загальні положення щодо захисту сімейних прав та інтересів, згадує лише про судовий порядок захисту прав або інтересів, що відпо­відає ст. 55 Конституції України, яка зазначає, що кожен має право на судовий захист, а також є дублюванням положень ч. 5 ст. 7 СК України з тим уточненням, що право на осо­бисте звернення до суду має той учасник сімейних відносин, який досяг віку чотирнадцяти років. Таким чином, має місце визначення вікових меж сімейно-цивільно-процесуальної дієздатності фізичної особи. Це ж положення дублюється в ч. 4 ст. 152 СК України.

Важливою гарантією забезпечення захисту права є те, що ніхто не може бути позбав­лений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесу­альним законом. Угода про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсною (ст. 6 Закону України «Про судоустрій України»).

Згідно з ЦК України, в окремих випадках, передбачених Конституцією України та іншими законами, захист сімейних прав може здійснюватися в адміністративному по­рядку (ст. 17 ЦК України). Здійснити захист цивільних прав можуть також органи нота­ріату (ст. 18 ЦК України).