20. Поняття характеру. Особистість та характер людини.

Із темпераментом тісно пов’язаний характер людини. Психологи розглядають характер як сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що складаються та виявляються у спілкуванні, діяльності та накладають відбиток на поведінку людини. Особливості особистості, які належать до характеру, називають рисами характеру (сміливість, правдивість, відвертість, схильність до творчості, щедрість, скупість, безвідповідальність та ін.). Тобто, це властивості, які характеризують людину та за будь-яких обставин можна очікувати на їх прояв у даної людини.

Характер людини – багатоманітний, багатогранний у своїх виявах і разом з тим – цілісний. Це дає змогу ставити питання про класифікацію характерів. Традиційно при цьому розглядаються наступні сфери:

– сфера спрямованості інтересів та схильностей;

– інтелектуальна сфера.

Коли ми вживаємо слово «характер», то розуміємо поведінку людини, її звички. Слово «характер» у перекладі з грецької означає «риса», «прикмета», «ознака», «особливість».

Характер – це сукупність індивідуальних психічних властивостей особливості, які визначають відношення людини до оточуючого довкілля, її діяльність, поведінку, вчинки. Особливою ознакою характеру людини є звичка, що міцно закріплюється у відповідь на вплив різних зовнішніх подразників.

Риси характеру прийнято поділяти на дві основні групи. Першу групу складають ті риси характеру, які визначають ставлення людини до дійсності (до суспільства, колективу, інших людей, до праці, до самої себе ). Друга група включає в себе цільові риси характеру: цілеспрямованість, самостійність, рішучість, наполегливість, витримку, мужність і сміливість, дисциплінованість.

Характер впливає на здібності людини. Підставою для визначення здібностей є два показники: швидкість оволодіння певним видом діяльності і якість досягнутих результатів. Потенційні можливості психіки людини невичерпні.

21.Теорія діяльності о. М. Леонтьєва.

Діяльність – це активна взаємодія з оточуючим середовищем, в ході якого жива істота виступає як суб’єкт , що цілеспрямовано впливає на об’єкт для задоволення своїх потреб.

У процесі еволюції тварин їхня практична взаємодія з оточуючим середовищем, а разом з тим їхня орієнтувально-дослідницька діяльність стає все більш складною і різноманітною. Однак на всіх ступенях свого розвитку діяльність тварин зберігає в основному вузько пристосовницький, інстинктивний характер, і вони можуть орієнтуватися лише на зовнішню сторону оточуючих предметів.

Складовими діяльності є дії та операції, що співвідносяться з потребами, мотивами, цілями.

• Дії (кожна дія спрямована на досягнення певної мети) та

• Операції [операція (від лат. operatio – дія) – елемент діяльності, сукупність дій, спрямованих на досягнення певної мети].

• Потреба – необхідність у чомусь. Їх розрізняють як реальні та ілюзорні (примарні, уявні, нездійсненні).

• Мотив (франц. motif, від лат. moveo – рухаю) – спонукаюча причина дій і вчинків людини (те, що штовхає до дії). Основою мотивів є потреби.

• Ціль (мета) – ідеальне уявлення результату, що його належить досягти завдяки діяльності. Ціль одночасно є:

• наперед визначеним ідеалом;

• внутрішнім спонукальним мотивом діяльності;

• здобутим результатом на кінцевому відрізку діяльності.

Загальну психологічну структуру діяльності характеризують, крім названих вище складових, ще засоби діяльності, серед яких вирізняють:

суб’єкт діяльності

процес діяльності

предмет діяльності