В-4

1.Основні поняття інвестиційної діяльності.

Інвестиційна діяльність виз­начена як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій. Вона здійснюється на основі:

- інвестування, яке здійснюється громадянами, недер­жавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадськими та релігійними організаціями;

- державного інвестування, яке здійснюється органами влади та управління України, а також державними підприємства­ми та установами;

- іноземного інвестування, яке здійснюється іноземними державами, юридичними та фізичними особами;

- спільного інвестування, яке здійснюється громадянами та юридичними особами України та інших держав.

Інвестиційний цикл — це комплекс заходів від моменту при­йняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвести­ційного проекту: науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДЦКР), прийняття інвестиційних рішень, планування і проектування, підготовка до будівництва, будівництво, вихід на проектні показники і режим окупності вкладень.

Інвестиційний цикл складається з трьох основних періодів:

1) передінвестиційна фаза;

2) фаза інвестицій — вкладення коштів;

3) експлуатаційна фаза — відшкодування вкладених коштів.

Інвестиційна діяльність часто розглядається як інвес­тиційний процес - це комплекс заходів від моменту прийняття рішення про інвестування до зазначеної стадії інвестиційного проекту, що безперервно повторюється.

Стадіями інвес­тиційного процесу є:

1) мотивація інвестиційної діяльності;

2) прогнозування та програмування інвестицій;

3) обгрунтування доцільності інвестицій;

4) страхування інвестицій;

5) державне регулювання інвестиційного процесу;

6) планування інвестицій;

7) фінансування інвестиційного процесу;

8) проектування та ціноутворення;

9) забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами;

10) освоєння інвестицій;

11) підготовка до виробництва продукції;

12) попередня здача в експлуатацію;

13) кінцева здача об'єкта в експлуатацію.

Інвестиційний комплекс - це система підприємств та організацій, які виконують функцію створення основних фондів.

2. Ціноутворення в інвестиційній сфері.

Ціна — це важливий економічний важіль, який викори­стовується для грошового вираження вартості предмету, об'єкта, товару, тобто кількість грошових одиниць, що характеризує вартість. Ціни в інвестиційній діяльності можуть визначатися в залежності від того чи є вони:

Ринкові або явні ціни — це ціни, які представлені на рин­ку, незалежно від того, визначаються вони попитом та пропо­зицією та урядом. Іншими словами це ціни — за якими фірма бу­де купувати собі необхідні ресурси та продавати продукцію.

Тіньові або неявні ціни — це викривлені під дією певних чинників (попиту, пропозиції) ринкові ціни.

Абсолютні ціни виражають вартість одного продукту в абсолютній кількості грошей, а відносні ціни — виражають її че­рез вартість іншого продукту. Наприклад, абсолютна ціна 1 тон­ни вугілля може становити 100 грошових одиниць, а еквівалент­ної кількості нафти — 300 грошових одиниць. В цьому випадку відносна ціна вугілля в перерахунку на нафту становитиме 0,33. це означає, що відносна ціна нафти в три рази вище ціни вугілля.

Поточні ціни змінюються з часом в результаті інфляції.

Якщо ж ціни на перелік необ­хідних ресурсів залишаються відносно стабільними протягом пев­ного періоду часу, то в розрахунках використовують постійні ціни.

У ринковій економіці залежно від сфери обігу та видів реалізованої продукції чи послуг розрізняють такі групи цін:

Рис. 5.1. Класифікація цін

Виділяють чотири основних типи ринкової сфери з по­зицій ціноутворення, у яких ціна:

- контролюється окремим підприємством (монополістом);

- контролюється групою підприємств;

- контролюється та регулюється ринком;

- контролюється та регулюється державою.

Система ціноутворення в інвестиційній сфері фор­мується у відповідності до загальної та єдиної цінової політики України та характеризується такими ознаками, вільного ціноутворення.

Специфікою ціноутворення в інвестиційній сфері є те, що:

по-перше, для визначення вартості будівництва використо­вується дворівнева система цін, яка включає базисну кошторисну вартість будівництва та вартість будівництва, яка визначається на стадії укладання підрядних контрактів та враховує додаткові витрати замовника й підрядника.

Тому, щоб визначити прогнозну ціну, необхідно Ц = Ц_б * К_зм..ц, де: Ц_б- ціна базова; К_зм..ц- коефіцієнт зміни цін.

по-друге, в інвестиційній сфері можуть визначатись ціни споживчої одиниці продукції, наприклад, вартість 1 м² житла або 1 м²виробничої площі.

по-третє, ціни на будівельну продукцію визначаються індивідуальним кошторисом, навіть якщо це типові об'єкти. Це зу­мовлено різною вартістю земельних ділянок, різним обсягом нуль­ового циклу, різною вартістю спорудження інфраструктури тощо;

по-четверте, при визначенні ціни в інвестиційній сфері за­стосовується накладні витрати визначаються за затвердже­ними нормами у відсотках до прямих витрат, а планові нагрома­дження — у відсотках до кошторисної собівартості робіт, тобто до суми прямих і накладних витрат.

Система ціноутворення у будівництві містить у собі кошторисні нормативи, норми, правила визначення вартості будівництва,

Кошторис — це сукупність нормативних розрахунків які визначають вартість робіт із спорудження окремого об'єкта а також матеріально-технічні трудові та інші витрати для об'єкта.

Інвесторська кошторисна документація — це сукупність кошторисів, відомостей кошторисної вартості пускових комплексів, черг будівництва, зведень витрат, пояснювальних запи­сок до них та відомостей ресурсів, складених на стадії розроблен­ня проектної документації.

Кошторисні нормативи — це узагальнена назва ком­плексу кошторисних норм, що об'єднуються в окремі збірники.

Кошторисна норма — це сукупність ресурсів (матеріаль­них, трудових, фінансових), установлена на прийнятний вимірювач будівельних або монтажних робіт, а також конструкцій, виражена, як правило, у натуральних величинах або у формі коефіцієнтів.

Базисна кошторисна документація — це частка розрахун­кової кошторисної вартості, що визначається кошторисними до­кументами, складеними проектною організацією за цінами 1997 р. з урахуванням ринкових умов, які склалися на 1 січня того року, в якому передбачається будівництво, на підставі кошторисних нор­мативів, нормативних актів відповідно до чинного законодавства.

Базисна кошторисна вартість з урахування резерву кош­тів на непередбачені роботи та витрати, а також кошти на компен­сацію витрат, які пов'язані з умовами інвестиційного ринку, у то­му числі обов'язкові відрахування, збори та платежі, резервний та компенсаційний фонд замовника становлять зведений кошторис.

Зведений кошторис використовується для визначення договірної ціни та укладання підрядного договору у будівництві.

Розрізняють два види договірних цін у будівництві:

1) тверді (остаточні) на весь обсяг будівництва — вони врахову­ють майбутнє коливання цін і не коригуються відносно фак­тичного рівня інфляції.

2) динамічні (відкриті) — ціни, які мають, як правило, незмінну частину витрат (базисну кошторисну вартість). Ця частка ко­ригується в процесі будівництва відповідно до фактичного рівня інфляції.

В-1