7. Акти органів конституційного контролю.Судовий прецедент.

Судовий прецедент – одне з джерел права у Великобританії, Сполучених Штатах Америки, Австралії, Канаді та інших державах, які прийняли так зване загальне право. Суд формально пов’язаний прецедентом – рішенням, винесеним вищим судом чи судом тієї самої інстанції. Визнання прецеденту джерелом права дає суду можливість виконувати правотворчі функції. Систему права, засновану на судовому прецеденті, часто називають «судове право» (judgemade law).

Прецедент (від лат. praecedens – той, що передує) поведінка в певній ситуації, яка розглядається як зразок за аналогічних обставин. Судовий прецедент – рішення у конкретній справі, що є обов’язковим для судів тієї ж чи іншої інстанції при вирішенні аналогічних справ або, що слугує зразковим прикладом тлумачення закону, який не має обов’язкової сили. Судовий прецедент у країнах, які визнають його обов’язковість, є джерелом права.

Визнання судового прецеденту джерелом права означає, що судові органи здійснюють не тільки юрисдикційну функцію (вирішення конфліктів на основі права), а й правотворчу.

Обов'язкові прецеденти створюються лише так званими вищими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної Ради (у справах держав — членів Співдружності), Апеляційним судом і Високим судом.

Нижчі суди прецедентів не створюють. Англійське правило прецеденту носить імперативний характер такого змісту: вирішувати так, як було вирішено раніше (правило «stare decisis»). Відповідно до цього правила, кожна судова інстанція зобов'язана додержуватися прецедентів, вироблених вищим судом, а також створених нею самою (якщо це вища судова інстанція). За англійськими даними, кількість прецедентів досягла 500 тисяч. У США вони обчислюються мільйонами.

8.Конституційні звичаї.

конституційні звичаї (інші назви цього джерела – конституційні угоди або конвенційні норми) – це правила і приписи, які регулюють поведінку основних суб’єктів конституційного права, що не мають офіційної писаної форми, але протягом тривалого часу застосовані та мовчазно санкціоновані державою. А.Дайсі, який перший увів в обіг цей термін, писав: “Конституційні звичаї – це правила, які визначають спосіб, яким належить здійснювати дискреційні повноваження корони (або міністрів як слуг корони). За його словами призначенням конституційних звичаїв було “гарантувати остаточне верховенство виборців у якості справжнього політичного суверена держави”. Так, багато положень британської конституції існують і дотепер завдяки т.зв. “конституційним угодам”: “Король повинен погодитись із біллем, який пройшов через обидві палати Парламенту”, “Лідер партії більшості – Прем’єр-міністр”, “Палаті лордів не належить ініціатива фінансових біллів” та ін. Отже, конституційні звичаї зобов’язані своїм існуванням потребі у нормах, які доповнюють правову основу конституції.

9.Договір як джерело державного права.

Нормативний правовий договір як джерело права визнається у всіх правових системах. У розвиненому громадянському суспільстві він стає чи не головною юридичної формою, що визначає права і обов'язки його суб'єктів. Нормативні договори не лише встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин, але й можуть бути направлені на встановлення загальнообов'язкових правил поведінки, адресованих суб'єктам права на невизначений час. Нормативний договір дуже розвинений у сфері міжнародних відносин. Міжнародний договір - це угода між країнами, що встановлює загальне правило поведінки у вигляді взаємних прав і обов'язків. У внутрішньодержавному праві нормативні договори як джерело права мають місце в конституційному, цивільному, трудовому праві. У конституційному праві - договори про розмежування предметів ведення і повноважень між федеральними органами державної влади Російської Федерації та органами влади суб'єктів у складі України. У трудовому праві значну роль як джерело права грають колективні договори між адміністрацією підприємства і профспілковою організацією, що представляє трудовий колектив. Колективний договiр - це правової акт, нормативно що регулює трудові, соціально-економічні та професійні відносини між керівником і працівниками підприємства, установи, організації. У цивільному праві - це договори купівлі-продажу, оренди, найму житлового приміщення, підряду, перевезення і т. д., які встановлюють взаємні юридичні права і обов'язки між суб'єктами цивільних правовідносин.

Нормативно-правовий договір характеризується наступними основними ознаками:

• містить норми загального характеру,

• свободу волевиявлення сторін;

• рівність сторін як партнерів;

• згоду сторін по всіх істотних аспектах договору;

• еквівалентний характер;

• взаємна відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання взятих зобов'язань;

• законодавче забезпечення угод, що надає їм юридичну силу .

Отже, нормативний правовий договір можна визначити як угоду між сторонами щодо встановлення, зміну або припинення взаємних юридичних прав та обов'язків.