Узаконення необмеженої влади кпрс

Конституція СРСР 1977 р. і Конституція УРСР 1978 р., у яких говорилося про демократизацію політичної системи, розширення прав і свобод радянських громадян, рівність націй, розходилися з реальним життям. Конституція формально узаконила необмежену владу комуністичної партії, оголосивши її "ядром політичної систе­ми суспільства".

Політичне життя в СРСР у цілому і в республіці зокрема дедалі більше набуває закритого характеру, наростає диктат. Усередині партії зростає прірва, що відділяє партійну верхівку від основної маси ко­муністів.

У цих умовах як протест проти антинародних дій партійно-держав­ного апарату, проти обмеження національного життя в Україні на­бирає силу дисидентський рух (дисидент — від лат. "незгодний").

Питання 3 «Дисидентський рух в Україні»

Дисидентський рух виник в Україні в сер. 50-х pp. і був загально­українським явищем: охоплював різні соціальні прошарки населен­ня всіх регіонів республіки.

Дисидентський рух ставив за мету вільний розвиток української культури і мови, забезпечення громадянських прав і був проявом національно-визвольного руху.

Слід підкреслити, що більшість дисидентів не виступала проти радянської влади і прагнула мирних форм діяльності. Українські дисиденти були реформістами, а не революціонерами.

Ядро українського дисидентства склали вже відомі Вам "шістде­сятники" — поети Л.Костенко, В.Симоненко, М.Вінграновський,

критики І.Дзюба, І.Світличний, Є.Сверстюк, художниця А.Горська, перекладач М.Лукаш. Згодом до них приєдналися В.Стус, В.Голобородько, Ігор та Ірина Калинці, брати Горині, генерал П .Григоренко та інші.

Етапи дисидентського руху

Сер. 50-х pp. — 1968 p. — зародження дисидентства, його ідео­логічне та організаційне оформлення.

На цьому етапі основним проявом дисидентства стали протести, звернення на адресу керівників країни, які стосувалися національ­ної проблеми, репресій проти інакодумців, проблем демократиза­ції. Поширилася безцензурна література - "самвидав" і "тамвидав". У "самвидаві" циркулювали такі визначні твори, як "Інтернаціона­лізм чи русифікація" І.Дзюби, "Приєднання чи возз'єднання" М.Брайчевського, "Собор у риштуванні" Є.Сверстюка, "Репортаж із заповідника ім. Берії" В.Мороза. Самвидавча література була го­ловним джерелом інформації дисидентського руху, пробуджувала патріотичні почуття, національну самосвідомість.

З метою переходу до організованих форм боротьби утворюються легальні групи дисидентів.

У 1959 р. на Львівщині виникла Українська робітничо-селянська спілка на чолі з Л. Лук'яненком, яка вимагала виходу України зі складу СРСР згідно з Конституцією.

Україна мала "стати абсолютно ні від кого незалежною самостій­ною державою з широко розвиненим соціалістичним державним устроєм".

За доносом групу заарештували, Л.Лук'яненка засудили до стра­ти, а через 73 доби вирок замінили 15-річним ув'язненням.

У 1967 р. органами КДБ була викрита підпільна організація "Укра­їнський національний фронт", що діяла з 1964 р. на західноукраїн­ських землях. Учасники УНФ ставили за мету утвердження само­стійної Української держави, розробили програму перебудови сус­пільства на демократичних засадах.