2. Тютюнопаління

Тютюнопаління — один з видів побутової наркоманії. Це шкідлива звичка, сут­ність якої— одержання задоволення від вдихання диму тліючого тютюну. Звичка роз­вивається швидко і згубно діє на здоров’я людини.

Хоча куріння відоме давно, та лише в останні десятиріччя було доведено, що дія тю­тюну на організм різнобічна, тому є всі підстави називати його ворогом людства. На жаль, багато курців недооцінюють токсикогенний вплив на свій організм тютюну. Токси­чність тютюну визначається вмістом в ньому нікотину. Нікотин — одна з найсильніших рослинних отрут.

Тютюновий дим — це гаряча суміш шкідливих газів, парів, рідин і твердих речовин, що виникає в результаті згорання тютюнового листя. Хімічний склад тютюнового диму досить складний: у ньому розрізняють 1200 компонентів. Найбільш шкідливі компоненти ілюструє схема

Хімічний склад тютюнового диму

Тютюновий дим має газоподібну, рідку і тверду фракції. До шкідливих газоподіб­них компонентів тютюнового диму відносять: чадний газ, аміак, сірководень, метан, ок­сид миш'яку (III) та ін. З рідких речовин виявлені багато різноманітних кислот, спиртів, альдегідів, фенолів (вони утворюють тютюновий дьоготь), ефірні олії. Серед кислот осо­бливо сильними отрутами є синильна, мурашина, масляна та ін. Синильна кислота — на- йотруйніша, вона паралізує тканини та клітини дихання, порушує обмін речовин у мозку, серці та м'язах тіла. Кислоти подразнюють слизову оболонку дихальних шляхів та альве­ол, сприяють потраплянню в кров тютюнових отрут, викликають запалення верхніх ди­хальних шляхів. Феноли, що входять у склад тютюнового дьогтю, викликають злоякісні новоутворення.

Зупинимося на характеристиці такого компоненту тютюнового диму, як нікотин. Ніко­тин — одна з основних отрут тютюну, наркотична дія якого створює потяг до куріння і утворення шкідливої звички, яка переходить у хворобу — нікотинову залежність. Про­яв фізіологічної дії на організм людини ілюструє схема

До твердих фракцій тютюнового диму відносять: сполуки миш’яку, радіоактивні та

ка­нцерогенні речовини.

Фізіологічна дія нікотину на організм людини

При хронічному отруєнні тютюном порушується діяльність усіх життєво важливих ор­ганів та систем, знижується працездатність, виникає статеве безсилля, настає передчасне старіння. Для організму дитини і підлітка тютюнокуріння особливо шкідливе, адже вплив його полягає в затримці росту та розвитку організму. Крім того, діти й підлітки, які палять, погано переносять інфекційні хвороби внаслідок зниження захисних функцій організму, по­слаблення статусу імунної системи.

2. Наркоманія

Одним із проявів девіантної поведінки є наркоманія. Наркоманія — слово грецького походження (“narke” — “зацепепіння ”, “mania” — “безглуздість”). Цим терміном об'єднують групу захворювань, які характеризуються потягом до постійного вживання наркотичних речовин. Цей потяг обумовлюється стійкою психічною і фізичною залеж­ністю від них.

Після Другої світової війни розвинені індустріальні країни стали свідками різкого збільшення вживання наркотиків, таких, як каннабіс (маріхуана і гашиш), опіатів (опіум у різних формах, морфін і героїн), стимулюючих препаратів, таких, як кокаїн, амфетамін та ефедрин, а також різних видів саморобних наркотиків.

Проведена оцінка ситуації у світі, що сталася в 90-х роках, засвідчила 100 тис. смертей від наркотичної залежності. Боротьба з наркотиками на той час коштувала близько 300 млрд. доларів. Але вжиті заходи не змінили ситуації: використання наркотиків не тільки не змен­шилося, але й розширилося як в об’ємі, так і географічно. Випадки шприцевової наркоманії реєструвалися в 1992 році у 82 країнах, а в 1996 році — 121 країні. За епідемією наркоманії йшла епідемія СНІДу: в ті ж роки ВІЛ-інфекція серед шприцевих наркоманів була зареєстро­вана в 52 і 81 країні відповідно.

На сьогодні відомо декілька сотень природних або отриманих штучно речовин, що ма­ють наркогенні властивості. їх поділяють на чотири групи. До першої групи входять препа­рати, виготовлені з опійного маку, а також синтетичні препарати, що мають морфіноподібні властивості. Друга група об’єднує різноманітні стимулятори центральної нервової системи

Третя — барбітурати та інші снодійні і заспокійливі речовини. До четвертої групи входять речовини, які добувають з коноплі (містять каннабіоіди).

Наркотичні речовини згубно діють передусім на ЦНС, змінюючи хімічним шляхом проходження психічних процесів, і в першу чергу в тих нервових центрах, які відповідають за відчуття та емоції. При цьому порушується сприйняття, розвиваються дефекти свідомості. Суттєве у впливі наркотичних речовин те, що викликані ними приємні відчуття виникають не як відображення в психіці і не як неадекватна оцінка реальних явищ, об’єктів, процесів, а самі по собі, не залежно від дійсності, за рахунок хімічної дії того чи іншого компоненту на ЦНС. Крім того, наркогенні речовини штучно “вилучають” з глибин психіки такі суб’єктивні відчуття, які в дійсному житті трапляються рідко. Це відбувається тому, що наркогенні речо­вини можуть діяти одночасно на різні відділи нервової системи, порушуючи їх ієрархічну взаємодію.

Загальна особливість всіх наркогенних речовин — їх висока токсичність. Вони викли­кають порушення життєвих функцій організму, пониження активності всіх фізіологічних процесів, загальне фізичне і нервове виснаження. В процесі розвитку захворювання спочатку формується психічна залежність (бажання повтору задоволення), а потім фізична. Для нарко­тично залежної людини характерна особлива система ціннісних орієнтацій, яка базується на ставленні до наркогенної речовини як до найголовнішої життєвої цінності, фундаментальної життєвої потреби. При цьому перебудовується напрямок і зміст усіх психологічних процесів. Слід відзначити, що, на відміну від алкоголізму, залежність від наркогенної речовини і саме захворювання — наркоманія — розвивається набагато швидше: якщо для того, щоб стати хронічним алкоголіком, потрібно декілька років, то для того, щоб стати наркоманом, достат­ньо зробити одну-дві ін’єкції певної наркотичної речовини. Підступність наркотиків у тому, що, за висловлюваннями лікарів-фахівців, “наркотик уміє чекати” — рік, два, декілька років. Але, як правило, вихід один: з’явлення психологічного потягу, а потім розвиток практично невиліковного фізичного потягу (з 100 наркоманів може вийти із залежності лише 1 чоловік).

Наркоманія як захворювання характеризується трьома основними ознаками: пси­хічною залежністю, фізичною залежністю і толерантністю.

Психічна залежність — хворобливе прагнення безперервно або періодично вживати наркогенний препарат для того, щоб знову пережити певні відчуття або зняти явища психо­логічного дискомфорту. Фізична залежність — стан, який виникає в результаті перебудови життєдіяльності організму у зв’язку з хронічним вживанням наркотиків. Вона виявляється інтенсивними реакціями, які з’являються відразу, як тільки дія препарату припиняється або нейтралізується специфічними антагоністами. Ці порушення називають синдромом “відміни”, “наркотичним голодом” або абстинентним синдромом. Фізична залежність, як і психічна, обумовлює неперервне використання наркотичних речовин або повернення їх до вживання після деякого утримання.

Толерантність — прояв адаптації, тобто звикання організму до наркогенних препара­тів. Вона полягає в зниженні інтенсивності реакцій на чергове введення певної їх кількості, тому для досягнення бажаного психофізичного ефекту хворому потрібна більша кількість (доза) наркогенної речовини. Як показують соціальні та психолого-педагогічні дослідження, присвячені формуванню у підлітків схильності до прийому наркотиків, пронаркотична на­станова створюється у шкільному віці. Приблизно у віці 10 років діти знають про наслідки вживання наркотиків, пізніше вони дізнаються про речовини, засоби і відчуття, які супрово­джують вживання наркотичних речовин. Надалі, у старшому шкільному віці, вони вже ма­ють суперечливу інформацію про те, що наркотики - це дещо і небезпечне, і приємне. Це породжує певний дисонанс, який вирішується або початком вживання наркотичних засобів, або відмовою від них.

Мотивація вживання наркотиків зв’язана, як правило, із впливом мікросоціальних фак­торів, таких, як соціальна дезадаптація, виховання в неблагополучній сім’ї, з індивідуальни­ми особливостями підлітка. Норі п ■ ці фактори поєднуються.