Надання антистатичних властивостей

Мета: вивчити надання антистатичних властивостей, основні терміни.

План:

1. Надання антистатичних властивостей.

2. Отримання антистатичного ефекту.

При терті волокон у процесі отримання або експлуатації тканини на їх поверхні виникає і накопичується статична електрика. Накопичення електричних зарядів на синтетич­них волокнах створює труднощі при їх переробці в тканину і готові вироби, внаслідок злипання ниток або розпушення пряжі, а при експлуатації готових виробів викликає не­приємні відчуття, прилипання до тіла, утворення пілінгу, підвищену забрудненість.

Вибір антистатичних препаратів визначається призна­ченням обробки і необхідною стійкістю зв'язку нанесеного препарату з волокном. Для надання тимчасового антиста­тичного ефекту, необхідного лише в процесах переробки во­локон у тканину (прядіння і ткацтво), використовуються препарати короткочасної дії, які легко видаляються при об­робці текстильного матеріалу перед фарбуванням і друку­ванням. Найбільше поширення серед них знайшли різні ПАР, які можуть використовуватись сумісно з вуглеводня­ми, жирами і маслами у вигляді емульсій.

Вуглеводні знижують коефіцієнт тертя, а ПАР сприяють появі поверхневої провідності. Найбільш часто використо­вуються іоногенні ПАР. Їх здатність надавати волокну ан­тистатичні властивості ґрунтується на утворенні ними на поверхні волокна орієнтованого шару, який має підвищену електропровідність за рахунок зв'язування полярними мо­лекулами ПАР води із повітря. Серед іоногенних ПАР використовуються алкамон ОС-2 (суміш четвертинних амоні­євих солей сполук жирного ряду), тетрамон С, а із неіоногенних ПАР — стеарокс 6 і стеарокс 920 (полігліколеві ефіри стеаринової кислоти). Ці препарати можуть використовува­тись для надання тимчасового ефекту готовій тканині.

Тканину обробляють водним розчином препарату, вису­шують.

Для отримання антистатичного ефекту, стійкого до пран­ня і хімічного чищення, може використовуватись спосіб при­щеплювання антистатичних сполук до волокна або спосіб утворення на волокні нерозчинних гідрофільних полімерів, які мають підвищену провідність. Однак ці способи не знай­шли широкого використання. Для надання стійкого антиста­тичного ефекту використовують спосіб утворення на волок­ні провідного полімеру. Найбільша провідність досягається при використанні поліелектролітів, що містять групи -SO₃Nа, -СОONа, а також полімерів, що вміщують групи РО[N(СН₃)₂]₂ і -(ОСН₂СН₂)_n-; середня провідність досягаєть­ся при наявності груп -СONН₂, -СООН, -N(СН₃)₂; слабкий вплив виявляють групи -Сl, -СN, —ОН, -СООСН₃, -SO₂NH₂.

Для отримання стійкої антистатичної обробки на мате­ріалах із хімічних волокон використовується епамін 06, який при термообробці в присутності лужного реагенту утворює на тканині нерозчинний полімер.

Стійкі антистатичні властивості можна надати також шляхом хімічної модифікації поверхні волокна. Практич­не використання цей спосіб знайшов при підготовці до фар­бування виробів із ацетатного і триацетатного волокон шляхом поверхневого омилення в лужному середовищі.

Відомий спосіб надання антистатичних властивостей тек­стильним матеріалам із поліефірних волокон шляхом їх обробки поліетиленгліколем у лужному середовищі. В умо­вах термообробки при температурі 160—190°С на поверхні волокна, обробленого розчином поліетиленгліколю, відбува­ється реакція переетерифікації з утворенням поверхневого гідрофільного шару поліетиленгліколю, міцно зв'язаного з волокном. У результаті такої обробки тканина набуває ан­тистатичних властивостей, стійких до прання, підвищується її капілярність і знижується забрудненість.