1.3. Особливості введення вставних та вставлених конструкцій у речення

На письмі вставні слова і вирази, як правило, виділяються комами (чи комою), коли вставні елементи стоять на початку чи в кінці речення). Якщо в реченні два вставних слова, пише Ю. Карпенко, то між ними ставиться кома. Вставні слова, які належать до відокремленого члена речення,не виділяються від нього комами. Це допомагає точніше визначити, до якої частини тексту (попереднього чи наступного) стосується вставне слово. Якщо в реченні є сполучник «а», який по суті виконує роль частки і поряд вставне слово, то кома між ними не ставиться, якщо цей сполучник стосується вставного слова.

У таких випадках при опущенні вставного слова не можна залишити сполучник «а». Якщо ж цей сполучник не стосується вставного слова, біля якого він стоїть, а поєднує однорідні члени речення чи прості речення – компоненти складносурядного речення, то вставні слова виділяються комами.

Слово «нарешті» тоді є вставним, коли воно вказує на зв’язок думки з попередньою, порядок вислову, на щось очікуване, на те, що міра терпіння переповнена тощо. На письмі виділяється комою, а в усній формі – відповідною інтонацією (більша пауза після «нарешті»). Слово «нарешті» не є вставним, коли має значення «після всього», «в результаті всього». Тоді це слово інтонаційно об’єднується зі сусіднім, на письмі не виділяється комами.

Слово «звичайно», вказуючи на впевненість мовця, є вставним і на письмі, як правило, виділяється комами. Коли ж слово «звичайно», зазначає Ю. Карпенко, вказуючи на спосіб дії, є членом речення, тоді воно не є вставним і на письмі комами не виділяється.

Якщо перед вставним словом є сполучник, що стоїть на початку речення, то тоді між сполучником і вставним словом кома, як правило, не ставиться. Якщо ж у таких випадках вставні слова інтонаційно виділяються, то кома можлива після сполучника.

«Зокрема» може бути як і вставним словом, так і (частіше) просто словом, що зв’язує приєднувальний зворот з реченням, і як обставина, пише Ю. Карпенко. Коли «зокрема» є вставним словом, то воно виділяється комами з обох боків. Коли ж слово «зокрема» входить до складу приєднувального звороту, маючи значення «в тому числі», «так само і», то комами виділяється не окремо це слово, а весь зворот. Якщо слово «зокрема» в реченні виконує функції обставини, то воно комами не виділяється.

Слово «наприклад» може бути в реченні вставним, і може входити до складу уточню вального звороту. Якщо слово «наприклад» є вставним, то воно виділяється у вимові паузою,а на письмі комами. Коли «наприклад» входить до складу уточню вального звороту та інтонаційно поєднується з наступним словом, тоді виділяється весь зворот в цілому, а після «наприклад» кома не ставиться. «Наприклад» може стояти між узагальню вальним словом і першим однорідним членом речення. Тоді після цього слова у вимові робиться значна пояснювальна пауза, а на письмі, стверджує Ю. Карпенко, ставиться двокрапка.

Для підсилення смислової ролі вставних слів (переважно поширених, що стоять усередині речення) деякі автори іноді виділяють їх двома тире.

Такі слова, як «майже», «тільки», «навіть», «особливо» тощо, є прислівниками найширшого значення, що почасти перероджуються у частки. Вони легко входять у зв’язки з різними частинами мови, отже, не є вставними словами і комами на письмі не виділяються.

Що стосується вставлених елементів, то Л. Прокопчук зазначає, що конструктивні вставлені елементи графічно виділяються дужками, рідше – тире, а в усному мовленні – особливою інтонацією і паузами. Зняття дужок або тире за конструктивної вставленості неприпустиме, бо вставлене слово, сполучення слів чи речення різноманітної будови не може бути приєднана до складу речення ні сурядним, ні підрядним зв’язком, перетворене на компонент із функцією членів речення [13, с. ].

Неконструктивні вставлені одиниці можна перетворити на члени речення чи окремі речення. У писемному мовленні це виявляється в можливості зняти розділові знаки, нормативні для вставленості (дужки або тире), а в усному – у зміні інтонації, пауз, і, отже, в набутті вставленою частиною речення статусу членів речення [11, с. ].

Вставлена одиниця з виразно уточню вальною функцією може набувати вільної форми, тобто синтаксично не пов’язаної ні з окремим членом, ні з усім реченням. Іноді вставлене речення може розміщуватись за межами основного. З усіх можливих позицій вставленості в структурі основного речення найбільш нейтральною є кінцева, через що в писемному мовленні перше слово такого вставленого компонента, як правило, пишуть з великої літери. Однак великою літерою перше слово – не власна назва – може починатись також і в інтерпозиції, що свідчить про правописну неусталеність у цій сфері[10, с. ].

Отже, вставність і вставленість по-різному пояснюють, доповнюють, уточнюють, збагачують семантично та емоційно те, що виражається власне синтаксичною складовою речення.

РОЗДІЛ 2. Творість Оксани Забужко у сучасному літературному процесі