Розділ 1. Вставні і вставлені конструкції як синтаксичні одиниці

1. Мовні особливості вставних та вставлених конструкцій

Вставні слова, словосполучення та речення – мовні одиниці, що виявляють ставлення мовця до висловлюваної ним думки і передають різні модальні значення. Вставні слова вступають у смислові зв’язки з реченням у цілому, або з окремими його частинами. Вставними конструкціями можуть бути слова (мабуть, кажуть, напевне), прийменниково-відмінкові форми (на диво, на жаль, між іншим), словосполучення (коротше кажучи, з іншого боку) і речення (уявіть собі, як кажуть). Вставні слова виражаються модальними словами (можливо, вірогідно, звичайно), а також іменниками (без сумніву, за повідомленням), субстантивованими прикметниками ( найголовніше, найсуттєвіше), займенниками (між ними, крім того), прислівниками (по-перше, нарешті), дієсловами (скажімо, здається)[, с.].

Вставні слова, словосполучення та речення – це граматично не пов’язані з реченням мовні одиниці, що виражають ставлення мовців до висловлюваного в речення, певну емоційну оцінку його, вказівку на джерело думку та ін. [13, с. ].

О. Лотоцька пише, що вставними та вставленими є слова та словосполучення, які виражають ставленням мовця до змісту повідомлення; вони не відповідають на питання, у реченні ж можуть бути на початку або всередині [20, с. ].

Л. Рогозін стверджує, що вставними називаються такі синтаксично не зв’язані з іншими членами речення слова і вирази, які показують ставлення мовця до всього висловлюваного чи частини його, або містять емоційну оцінку думки, вказують на її джерело, зв’язок з іншою тощо[18, с. ].

Вставлені слова та словосполучення – мовні одиниці, що містять додаткові повідомлення, зауваження, які переривають основне висловлювання за допомогою інтонації вставленості.

Вставний чи вставлений елемент речення є однією з особливих частин простого речення, що ускладнює, доповнює його зміст та структуру. Ці елементи не є членами речення, але, як вважав О. Пєшковський, вставні слова й словосполучення «залишаються елементами, внітрішньо чужими реченню, яке надало їм притулок, подібно до кулі, яка потрапила до організму» [, с.].

У практиці викладання української мови в школі, пише Іван Дацюк, набула широкого розповсюдження рекомендація: «Викинь вставне слово – і в реченні нічого не зміниться», проте тісне змістовне злиття вставного слова з реченням дуже часто робить неможливою таку операцію без порушення смислових зв’язків у реченні[19, с. ].

Вставні слова та словосполучення виражають певне суб’єктивне ставлення того, хто говорить, до висловлюваного в реченні, є провідними зауваженнями, а не самостійними твердженнями. Своєрідне місце вставних конструкцій виявляється у своєрідній інтонації, яка вказує, що до складу речення входить щось стороннє, яке перериває звичайне інтонаційне об’єднання слів у реченні. Вставні слова і вирази вимовляються трохи прискоренішим темпом, ніж інші слова в реченні, з деяким підвищенням чи зниженням голосу; інколи навіть не виділяються паузами, а якщо й виділяють, то в основному одною після вставних слів. Вставні слова рідко, але можуть стосуватись окремих членів речення, на які падає логічний наголос, внаслідок чого смислова вага слова наголошується за допомогою відповідного тону, темпу, сили голосу.

Поняття «вставність» охоплює вставні слова, словосполучення та речення, що передають специфічну модальність і ставлення мовця до повідомлення.

Вставлені конструкції – це граматично не пов’язані з реченням мовні одиниці, що виражають додаткові повідомлення чи побічні зауваження, які доповнюють зміст висловленого в реченні, вказують на те, що не передбачалось на початку формулювання думки. Вставленість у типовому вияві не буває препозитивною, крім ремарок у художній драматичній літературі. З найбільшою інтонаційною та смисловою виразністю вставленість сприймається всередині основного речення. Найчастіше вставленість представлена структурою речення, переважно простого[13, с. ].

Вставні та вставлені конструкції не пов’язуються з будь-яким членом речення ні сурядним, ні підрядним зв’язком, відрізняються від однозвучних слів – членів речення.

Вставні та вставлені компоненти поділяють також на такі різновиди:

• вставні і вставлені слова;

• вставні і вставлені словосполучення;

• вставні і вставлені речення[13, с. ].

У типових виявах і формах вставлені мовні одиниці істотно відрізняються від вставних . Зазвичай вони об’ємніші словесно,адже серед вставлених конструкцій лише іноді простежуються однослівні форми. Вставлені частини найчастіше представлені структурами простого речення, нерідко й формами складних, які, навіть будучи словесно дуже розгалуженими, не стають справжніми реченнями – самодостатніми комунікативними конструкціями, бо обов’язково входять до складу основного речення [13, с. ].

Вставлені компоненти здебільшого мають серединну позицію, рідше завершують структуру речення, але, на відміну від вставних одиниць, ніколи не розпочинають його. Відрізняються вони від вставних структур і своєю функцією, закладеною в семантиці: використовуючи синтаксично ізольовану вставлену частину в межах речення, навіть однослівною, мовець здебільшого додає зауваження, уточнення, пояснення тощо[13, с.].

Отже, вставні та вставлені конструкції в основному є граматично не пов’язаними мовними одиницями, які доповнюють висловлену думку, відображають ставлення автора до описуваного, авторський емоційний стан. На письмі вставні конструкції, як правило, виділяються комами, а вставлені конструкції – тире перед і після конструкції або дужками.