Іі. Запозичення з неслов”янських мов

а) слова старогрецького походження

Запозичення з грецької мови стосуються різних часів. Перші стосуються ще дохристиянського часу і пов”язані з культурними та економічними взаєминами з Візантією. Це слова, більшість з яких уже не сприймається як запозичення (корабель, парус, лиман, вапно, миска, м”ята, вишня, буйвол). Засвоєння грецизмів новішого походження пов”язане із введенням у програми навчальних закладів грецької мови (ХУІ – ХУІІІ ст.).

Тематичні групи грецизмів:

1. Поняття церковно-релігійного вжитку: (ангел – посланець, акафіст – несідальний спів; апостол – посланець; Біблія – книга, ідол – подоба, обаз; ікона – зображення, образ; Євангеліє – винагорода з радісну звістку; монах – самотній, одинокий; монастир – келія самітника), ієрей, ладан, вівтар, амвон, демон, схима, літургія, келар, канон.

2.Власні імена (антропоніми): Анатолій – схід сонця, Андрій – мужній, сміливий; Архип – старший конюх; Панас (Афанасій) – безсмертний, Василь – царський; Євген – благородний; Дмитро – присв. прикм. від імені богині землеробства і родючості Деметри; Зоя – життя; Галина – спокій, ясність, штиль; Лідія – народжена в Лідії; Микола – переможець народів; Олександр – захисник чоловіків; Пелагія (Палажка) – морська; Параскева (Параска) – п”ятниця, підготовка до свята; Петро – камінь, скеля; Тарас – неспокійний, бунтівний.

3.Назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит, крокодил.

4. Терміни науки, культури, мистецтва, назви речовин, матеріалів: альфа, анапест, Арктика, архаїзм, архів, артрит, артроз, автогенез, автономія, автобіографія, бактерія, берилій, біологія, біоценоз, хлор, монохроматичний, дактиль, діадема, дельта, диск, демократія, демагог, діагональ, дракон, динаміка, електрон, електрод, ембріон, гангрена, гімназія, геній, гармонія, ідіома, каліграфія, кратер, лабіринт, цикл, магма, макрокосмос, мавзолей, метафізика, метр, монографія, міф, нектар, неологізм, організм, філантропія, фармакологія, фотосинтез, пластика, політика, сатира, скандал, скелет, стадіон, теократія, теологія, топографія, трахея, зона і т.д.

Слова грецького походження можна пізнати за формальними показниками:

1. Префіксами а-, ан-, ана-, анти-, ев-, ди-, ді-, дис-, пери-, син- (синтез, метафора, апатія, евфонія).

2. Суфіксами – ад, -ада, -ид, -ида, -ід, -іск (олімпіада, піраміда, обеліск, панахида).

3. Грецькими коренями: авто, агро, ізо, філ, фоб, демо, які в українській мові вживаються як префікси (префіксоїди) – автомобіль, демократія, фобія.

4. Ф на початку слів – феномен, фізика.

5. Буквосполучення КС, ПС МВ, МЛ, СК – лексика, псевдонім, психологія, лампада.

6. А, Е на початку слів – алфавіт, епіграф, ера.

Саме грецька лексика дала найбільше інтернаціоналізмів – слів, що вживаються у багатьох неспоріднених мовах і зберігають близькість або спільність семантики та фонетико-морфологічної будови (телефон, ансамбль, ін”єкція, лірика, асфальт, бібліотека, інститут, математика, дисципліна, документ, армія).

б) Латинські запозичення

Латинській мові належала особлива роль у Середньовічній Європі. Крім засобу комунікації католицької церкви, вона панувала у науці, освіті, юриспруденції, державному управлінні європейських країн. Важливою сферою латинсько-українських мовних контактів були освітні заклади, у яких латинська мова вивчалась як предмет і використовувалась як мова викладання. У складі латинізмів можна виділити:

1. Суспільно-політична лексика (агітація, агресія, адміністрація, демонстрація, диктатура, конгрес, оратор, статут).

2. Юридична термінологія (адвокат, апеляція, нотаріус, прокурор, юрист, юстиція).

3.Медична термінологія (амбулаторія, ампутація, ангіна, аспірин, бацила, імунітет, інстинкт, рецепт).

4. Технічна термінологія (агрегат, антена, генератор, індуктор, колектор, турбіна).

5.Математична термінологія (аберація, абсциса, біном, вектор, інтеграл, косинус, лінія).

6.Мовознавча термінологія (асиміляція, афікс, африката, деривація, інфінітив, номінатив, префікс, суфікс).

7. Термінологія освіти (абітурієнт, атестат, аудиторія, декан, екзамен, конспект, лекція, ректор, студент, факультет, літера).

8.Антропоніми: Валентин(а) – бути сильним, мати значення; Віктор(ія) – переможець, перемога; Віталій – життєздатний, живий; Клавдій – кульгавий, кривий; Марина – морська; Павло – малий.

в) Німецькі запозичення

Належать до найбільших з кількісного погляду. Німецький лексичний вплив здійснювався через польське і чеське посередництво і безпосередні німецько-українські міжмовні контакти. Німецькі лексичні запозичення дуже органічно адаптувались в українській мові і часто не сприймаються як слова іншомовного походження.

Тематичні групи:

1. Назви на позначення предметів, понять і процесів, пов”язаних з технікою і будівництвом (верстат, домкрат, кельма, клейстер, клапан, кран, муфта, стамеска, фуганок, шпунт, шланг, штукатур).

2. Військова термінологія (бруствер, гаубиця, гауптвахта, єфрейтор, офіцер, солдат, фельдмаршал, фланг, штаб, штурм).

3. Терміни мистецтва (арфа, балетмейстер, камертон, капельмейстер, танець, лейтмотив).

4. Терміни друкарства (абзац, кегль, форзац).

5.Гірничі терміни (шахта, штольня, штрек).

6. Терміни торгівлі і фінансів (бухгалтер, вексель, касир, маклер, штраф).

7.Назви предметів побуту (галстук, кітель, фартух, футляр, ширма).

г) Французькі запозичення

Слова французького походження потрапляли в українську мову через польське і російське посередництво. Виділяють такі лексико-семантичні групи:

1.Суспільно-політична термінологія (абсолютизм, альтернатива, асамблея, бюлетень, бюрократ, імперіалізм, комюніке, режим, саботаж, шантаж).

2.Мистецькі терміни і поняття (акомпанемент, амплуа, балет, гравюра, рояль, шедевр, натюрморт).

3.Військова лексика (авангард, ар”єргард, амбразура, арсенал, бригада, гарнізон, дирижабль, парашут, партизан).

4. Назви одягу, тканин, предметів побуту (блуза, вуаль, велюр, драп, пальто, трикотаж, абажур, одеколон, ридикюль).

г) Англійські запозичення

Англійські лексичні запозичення є порівняно пізніми. До їх складу входять слова на позначення:

1.Понять і предметів техніки (блюмінг, комп”ютер, бульдозер, грейдер, ескалатор, комбайн, радар, сейф, трактор, трамвай).

2.Понять мореплавства і військової справи (браунінг, бункер, докер, катер, мічман, снайпер, танк, траулер, шрапнель).

3.Термінів економіки і фінансів (банкнот, бізнес, бюджет, демпінг, трест, менеджер).

4.Спортивних понять (бокс, ватерполо, волейбол, гол, матч, нокаут, рекорд, старт, теніс, гольф).

5. Терміни мистецтва (гумор, джаз, клоун, памфлет, фокстрот).

д) в українській мові функціонують італійські за походженням слова (бандура, бенкет, макарони, карета, банк, газета). Особливо продуктивними виявились музичні терміни (адажіо, акорд, алегро, альт, анданте, арія, баркарола, бас, віолончель, інтермеццо, кантата, капела, квінтет, квартет, концерт, піаніно).

е) одну з найдавніших груп у словниковому складі української мови становлять тюркізми, засвоєння яких почалося ще в дописемний період. Вони стосуються таких тематичних груп:

1. Назви предметів побуту і домашнього господарства (аркан, батіг, казан, капкан, таз, тапчан, торба).

2.Назви предметів і понять військової справи (кайдани, кинджал, орда, осавул, отаман, сагайдак).

3.Назви осіб різних соціальних груп (бурлака, гайдамака, козак, султан, хан, чабан, чумак).

4.Поняття фінансово=економічні (аршин, базар, кабала, казка, ярлик).

5.Назви тварин, риб, птахів (баран, беркут, бугай, кабан, сазан, судак).

6.Назви продуктів харчування (балик, ковбаса, кумис, халва).

7.Назви одягу і взуття (башлик, каптан, халат, чалма).

8. Топоніми і гідроніми (Тилігул, Чичиклія, Бакшала, Висунь, Громоклія, Саксагань, Самара, Кальміус, Айдар).

є) В українській мові існують також запозичення з голландської мови, які переважно є термінами мореплавства і суднобудування (гавань, шлюпка, матрос, боцман, рейд, верф, дамба, фарватер, руль), а також слова ситець, дюйм, картуз.

Із скандинавських мов до української увійшла незначна кількість слів (клеймо, дротик, оселедець, якір); власні імена (Ігор, Олег, Аскольд).

З іранської мови – булат, тахта, караван, гиря;

З китайської – чай, чесуча;

З грузинської – сакля, чурек;

З малайської – орангутанг.

Іншомовні слова, входячи в українську мову, підпорядковуються її графічній, звуковій, граматичній системам. Графічним освоєнням іншомовного слова вважається його написання українськими літерами відповідно до правил українського правопису. При фонетичному освоєнні невластиві українській мові звуки заміщуються українськими, подібними за звучанням. Наголос частіше зберігається на тому складі, що й у мові–оригіналі. Істотних змін зазнають запозичення при їх морфологічному оформленні. Може змінитись рід, число, втратитись афікси, або й лексичне значення (декан – лат. десятник).

Зі стилістичного погляду давно засвоєні слова нічим не відрізняються від питомих українських і їхні стилістичні можливості у сучасній українській мові не пов”язані з походженням. Запозичення в офіційно-діловому, науковому, публіцистичному стилях часто виступають як терміни, тобто виконують номінативну функцію і не мають стилістичного навантаження. Стилістична роль іншомовних слів виявляється тоді, коли вони стають компонентами тропів і стилістичних фігур.

Тема 5

Активна і пасивна лексика сучасної української мови.

Стилістична диференціація лексики

1. Активна лексика сучасної української літературної мови.

2. Пасивна лексика сучасної української літературної мови.

а) застаріла лексика;

б) неологізми;

3. Лексика сучасної української літературної мови з погляду сфер вживання:

а) загальновживана лексика;

б) спеціальна лексика:

• діалектна лексика;

• професійна і термінологічна лексика;

в) лексика окремих соціальних груп.

4. Стилістична диференціація лексики.

1. Активна лексика сучасної української літературної мови

У виконанні мовою різноманітних функцій першорядна роль належить словам. Словниковий склад мови, як систему динамічну і відкриту, постійно супроводжують два процеси, зумовлені не стільки мовною практикою, як суспільною:

1. Поява у мові нових слів або розширення значень, що викликане потребою людини називати нові предмети, явища, поняття, які з”являються у суспільно-економічному, політичному, культурному житті народу;

2. Зникнення старих предметів і явищ, понять, що зумовлює випадіння з ужитку слів, що їх позначали.

Відхід слів на периферію відбувається повільніше, ніж поява нових. Названі процеси зумовлюють характеристику лексики з погляду її вживання у мовленнєвій практиці: частина словникового складу мови належить до слів активного вжитку, інша перебуває на периферії вживання і характеризується як пасивна лексика.

До активної частини лексики належать слова, які називають предмети, явища, поняття, найбільш суттєві для сучасного суспільства. Розрізняють:

1) активну лексику мови;

2) активний запас слів окремої категорії носіїв мови (наприклад, слова предикат, суфікс, лексема – використовуються лінгвістами, входять до активної лексики сучасної української мови, але не всі носії мови використовують дану лексику у повсякденному спілкуванні). Активний запас слів носіїв мови набагато менший від активної лексики мови в цілому: він залежить від рівня культури й освіченості людини.

Активній лексиці притаманна розвинена система властивих словам значень і відтінків, що забезпечує виконання найбільш важливої мовної функції – комунікативної, і, як правило, ці слова стилістично нейтральні, тобто вживані в більшості стилів мовлення. Ця частина лексики зрозуміла всім носіям мови, не має відтінків застарілості чи маловживаності або незвичної новизни.

2. Пасивна лексика сучасної української літературної мови

До пасивної лексики належать слова, що рідко вживаються носіями мови у процесі спілкування у зв”язку з тим, що реалії, названі цими словами, рідкісні, чи вийшли з ужитку, або тільки починають запроваджуватись у суспільне життя.

а) застаріла лексика

Її склад неоднорідний. У ньому розрізняють слова за ступенем їх архаїзації. Одні з них зовсім вийшли з ужитку і не побутують у сучасній мові. Без відповідних коментарів і пояснень вони взагалі не зрозумілі: (Наприклад, чарнець – міра місткості, об”єму; марець – березень; кріс – рушниця; баяти - розповідати).

Інші вживаються в мові, але рідко, тільки у певних функціональних стилях і контексті, але носіям мови зрозумілі (корчма, гетьман, свита, воістину).

Архаїзація може бути зумовлена змінами у суспільному житті (зникають з побуту предмети, події, явища) і дією лінгвістичних факторів (для називання тих самих предметів, явищ, подій виникають нові більш прийняті для даного часу слова). Застарілі слова поділяються на архаїзми та історизми.

Історизми у сучасній українській літературній мові не мають синонімічних замінників. Це слова, вживані для позначення предметів, явищ, понять, які вийшли з ужитку, припинили існування у зв”язку із соціально-побутовими та суспільно-політичними змінами. Історизми використовуються сучасними письменниками в мові історичних творів. Відтворюючи факти минулих історичних епох, письменник активізує і слова, які цим епохам належать.

Виділяють такі групи історизмів:

1. Які характеризують структури суспільства, соціального стану, суспільних взаємин (боярин, поміщик, князь, купець, наймит, гімназист).

2. Урядові та військові чини, адміністративні посади (війт, городовий, десятник, капрал, осавула, урядник, запорожець, кошовий).

3. Назви установ, організацій (земство, волость, управа, собор, ратуша, магістрат).

4.Назви професій (бондар, вугляр, чумак, кожум”яка, лакей, покоївка).

5. Побутові звичаї, обряди (досвітки, вечорниці).

6. Назви старовинної амуніції, зброї, військових регалій (лати, мушкет, панцир, сагайдак, рогатина, булава).

7.Знаряддя праці (кайло, мотовило, гребінка, ступа, соха).

8. Одяг і головні убори (очіпок, плахта, сап”янці, жупан, запаска, намітка, сиряк, кирея, кобеняк).

9. Монети, грошові одиниці (алтин, злотий, гульден, катеринка, таляр, крейцер).

10.Одиниці виміру і ваги (аршин, вершок, гони, десятина, ківш, хорець, лікоть, п”ядь).

11.Старовинний посуд (коновки, куфа, куманці).

12. Назви зниклих народів (печеніги, половці, ассірійці).

13.Релігійні організації та їх учасники (орден, єзуїт, домініканець, тевтонець).

Історизми вживаються у наукових, публіцистичних, художніх творах. Історична лексика тут виступає у звичайній номінативній функції. В інших випадках деякі групи історичної лексики використовуються як засіб створення урочистості, пафосу, гумору, іронії, сатири.

Архаїзми – це слова, що називають предмети, явища, дії, які зберігаються у сучасному житті, але в процесі розвитку мови втратили свої первісні номінації. Вони використовуються у творах сучасної тематики для надання описуваним явищам відтінку урочистості, іронії. Тому їх ще називають стилістичними архаїзмами. Архаїзми і їх сучасні лексичні відповідники у словниковому складі мови сприймаються як синоніми.

Якщо історизмам властива номінативна функція, то архаїзми використовуються як категорія виразно стилістична.

Виділяють такі групи архаїзмів:

1. Власнелексичні – витіснені з мови іншими лексичними одиницями (перст – палець; бран – полон; ректи – говорити; зигзиця – зозуля; зріти – бачити; ланіти – щоки; чадо - дитя).

2.Лексико-словотвірні – застарілі слова, що мають корені як і сучасні, а різняться від них словотвірними елементами (імати – мати; возсіяти – засіяти; урозуміти – зрозуміти; рибар – рибалка; вой - воїн).

3.Лексико-фонетичні – застарілі слова, які різняться від сучасних звуковим оформленням (глас – голос, піїт – поет, крівавий – кривавий, сей – цей, серебро - срібло).

4. Семантичні – слова, у структурі лексичних значень яких є активно вживані і застарілі (живіт – частина тіла; ім. Життя; лікоть – частина тіла; міра довжини).

Архаїзми бувають різними за походженням:

1. Власнеукраїнські (дзигарі, мисник).

2. Старослов”янські (грядущий, десниця, отрок, ратний).

3. Запозичені (баталія, вояж, редут, респективний).

б) неологізми

Неологізми – нові слова, словосполучення, фразеологізми, що з”являються у мові. Їх виникнення спричинене потребою давати назви новим предметам, які постають внаслідок розвитку економіки, науки, культури, в результаті розширення й поглиблення зв”язків з іншими народами.

Неологізм, як і будь-яке слово – категорія історична. Нове слово є неологізмом, поки не стане загальновживаним.

Значна кількість сучасних нормативних слів була неологізмами:

• поч. ХХ ст.: видавець, перекладач, україніст, гуморист, незалежність, співачка, громадянство.

• середина ХХ ст.: комбайн, кінофільм, генетика, кібернетика, комп”ютер.

• 80- 90- ті роки: дискета, картридж, менеджер, брокер.

Неологізми бувають:

1. Лексичні, в яких новими є зміст і звукова оболонка.

2. Семантичні – стара звукова оболонка наповнюється новим змістом (піонер, кулак, петля).

Неологізми, що в останні 50 – 60 років увійшли до словникового складу сучасної української мови, поділяються на такі групи:

1. Суспільно-політична лексика: апартеїд, ескалація, неоколоніалізм.

2. Терміни з різних галузей науки, культури, мистецтва (алгоритм, вірусологія, геохімія, фотонарис, аспірантура, магістратура, бакалавр).

3.Виробничо-технічні терміни (космонавтика, нафтопровід, тракторист, птахоферма).

4.Лексика, пов”язана з новими предметами побуту (відеомагнітофон, метро, лайнер, сканер, радіола, ксерокс, холодильник).

5. Нові терміни у військовій справі (атомна (воднева) бомба, ракетна зброя, авіадесант).

6.Назви осіб за характером і родом діяльності (ескаваторник, оператор, програміст, дилер, кілер).

Загальномовні неологізми називають узуальними. Крім узуальних, виділяють індивідуально-авторські, або оказіональні неологізми. Як правило, вони залишаються у межах відповідних контекстів, будучи стилістичними засобами увиразнення мовлення. Наприклад, у романі О.Гончара “Собор” зафіксовано такі оказіоналізми: фальшак, військовик, дошкульник, безбровко, безвірко, хмурко, вимагач, плюндрувач, придбавач, руйнач, руйнитель, сквернитель, алхімічка, вінценосиця, однодумиця, бездумність, вкрадливість, незрушеність, полігонність, зляскування, непривіття, безприюття, повносилля, потойбіччя, хмаровіття, потойбіччя, верхогір”я, впливологія, руковивертання, запилюжений, зістарений, набовдурений, цупкорукий, німопромовистий (погляд).

3. Лексика сучасної української літературної

мови з погляду сфер вживання

а) загальновживана лексика

За сферами вживання лексику сучасної української літературної мови поділяють на загальновживану і спеціальну, або лексику обмеженого вживання.

Загальнонародним фондом української мови користуються всі її носії, незалежно від місця проживання, способу життя, суспільного становища, освіти, вікових і статевих особливостей. Загальновживана лексика – це відкрита підсистема, яка може поповнюватись елементами лексики обмеженого вживання. Загальновживана лексика кількісно перевищує спеціальну й охоплює всі лексико-граматичні класи слів, будучи основою всіх функціональних стилів сучасної української літературної мови, усного і писемного її різновидів.

б) спеціальна лексика

Спеціальна лексика (лексика обмеженого використання) не має загального поширення і функціонує у вузькому колі носіїв мови, пов”язаних між собою територіальною, професійною, соціальною близькістю. Кількісно це менший шар словника української мови; ця лексика підпорядкована загальнонародній і функціонує в :

1) різних сферах професійної діяльності;

2) різних територіальних діалектах;

3) мовленні різних соціальних груп людей.

1.Діалектна лексика

Мова жителів певної місцевості називається діалектною, а слова, вживані на певній території і відсутні у літературній мові, називаються діалектизмами. Функціонування діалектизмів можливе на всіх мовних рівнях:

• фонетичному (шос – щось, сатона - сатана);

• морфологічному (щоби с – щоб, му - йому);

• синтаксичному (що чути селом; я не требую їхнею згодою).

Приклади взято з “Тіней забутих предків” М.Коцюбинського.

Нас же цікавлять лексичні діалектизми, які, залежно від того, в якому відношенні перебувають з відповідними елементами мови літературної, можуть бути:

1. Власнелексичні діалектизми – це слова, що за значенням збігаються з літературними нормативними, загальновживаними, але виражені абсолютно іншою основою Це своєрідні дублети загальновживаних слів Найпомітніше представлені вони у системі повнозначних частин мови (чічка – квітка, крумплі – картопля, кибель – відро, стрий - дядько).

У різних говорах у складі діалектної лексики помітний шар специфічних емоційно забарвлених вигуків та часток: ади – дивись; бігме, делебі – їй-богу, справді; гейби – немов; к, ік – до.

Іноді лексичні діалектизми поповнюють систему загальнонародної лексики, функціонуючи у синонімічних рядах загальновживаних слів, часто виступаючи на периферії синонімічного ряду як емоційно забарвлені елементи. На межі діалектної і розмовної лексики загальнонародного вживання стоять такі слова: банітувати – лаяти; пантрувати – стерегти; файний – гарний; видіти – бачити.

2. Етнографічні діалектизми – назви місцевих реалій і понять, що не відомі або не використовуються поза межами певного говору. У побуті, матеріальній культурі, характері занять і трудової діяльності, у звичаях і традиціях жителів певної території є місцеві особливості, які і відбито у повсякденному словнику. Етнографічні діалектизми не мають відповідників у загальнонародній мові і пояснити їх можна лише опосередковано. Серед них виділяють групи:

1. Назви одягу і взуття (кобеняк – верхній одяг без рукавів; крисаня – чоловічий капелюх; сардак – зимовий одяг із домашнього сукна).

2. Назви страв (галагани – вид печива; жур – страва з вівсяного борошна, гуслянка – ряжанка з овечого молока; плачинда – різновид печива; лабухи – від печива; кваша – солодка страва з житнього борошна; потапці – їжа з накришеного хліба, перемішаного з олією).

3. Назви житлових і господарських приміщень та їх частин, знарядь праці, предметів побуту (абцаба – одвірок, лутка, стовп у стіні; ковганка – дерев”яний посуд для затовкування сала; колиба – чабанський курінь; кошниця – повітка для зберігання качанів кукурудзи).

4. Назви народних музичних інструментів (дримба – залізний інструмент у вигляді пружинистої залізної пластинки; трембіта – духовний музичний інструмент).

5. Демонологічні назви (арідник – злий дух; мольфар – чарівник; мавка – казкова лісова істота).

3. Семантичні діалектизми. До семантичних діалектизмів зараховують слова, які однакові щодо вираження з загальновживаними, але відмінні від них за значенням (вага – колодязний журавель; вино - виноград; губа - гриб; пасіка – просіка; хвиля – гарна погода; берег – гора, схил гори; іти – їхати; підлий –поганий; верх – димар; гостинець – шлях; година – гарна погода).

Діалектна лексика виділяє найдрібніші деталі явищ, предметів, реалій навколишньої дійсності, що дає широкі можливості в художньому стилі для максимального наближення до дійсності; для опису життя з усіма подробицями, відтворення місцевого колориту й типізації характерів. Місцева лексика в художньому творі виправдана лише тоді, коли вона потрібна для кращої характеристики зображуваного, зрозуміла читачам і вживається з почуттям міри і кількісно не порушує художньо-естетичних рис тексту.

2. Професійна і термінологічна лексика

До термінологічної лексики належать слова і словосполучення (аналітичні номінативні одиниці), використовувані для точного, максимально несуперечливого визначення понять, які становлять специфіку найрізноманітніших галузей науки і техніки.

Термін (лат. terminus – межа (межовий знак), кінець) – це слово або словосполучення, що позначає поняття спеціальної галузі знання або діяльності.

Термінологія – це сукупність термінів, що позначають поняття конкретної галузі.

При всій багатогранності спеціальних галузей наукового знання і властивих їм понять, зафіксованих у відповідних термінологічних системах, існує ряд спільних ознак, які визначають суть будь-якого терміна як лексичної одиниці спеціального, обмеженого функціонування:

1) системність;

2) наявність визначення (для більшості термінів);

3) тенденція до однозначності в межах конкретної системи термінів (термінології);

4) відсутність супровідних експресивних значень;

5) стилістична нейтральність.

Розрізняють два важливих лексико-семантичних процеси:

1.Термінологізація.

2.Детермінологізація.

Під термінологізацією треба розуміти сукупність мовних процесів, у результаті реалізації яких формуються конкретні слова – терміни, що належать до відповідних часткових термінологічних систем. Існують такі основні способи термінологізації:

1) використання для позначення наукового поняття загальновживаного слова, внаслідок чого воно термінологізується і переходить до розряду лексики обмеженого вживання (сторона (трикутника), вершина (трикутника), коло (геометрична фігура), гора (термін географії)).

2) термінологічна деривація, тобто використання засобів словотвору, характерних для української мови (провідність, ультрапромені, антитіла, метамова).

3) адаптація відповідно до фонетичних і граматичних закономірностей мови термінів – слів іншомовного походження, більшість з яких належить до лексичних інтернаціоналізмів (абревіатура, ідіома, контекст, тембр, фонема, елізія, резотатор).

Детермінологізація призводить до того. що будь –який термін може стати загальновживаним словом. Як зазначає Суперанська А.В.: “Термін втрачає свою строгу концептуальність, системність, однозначність і набуває прагматичних властивостей, яких він раніше був позбавлений, тобто виникає нове слово з термінологічним значенням, яке вимагає уже не дефініції, а тлумачення”. Розрізняють дві стадії детермінологізації:

1) уподібнення терміна до загальновживаних слів у зв”язку з активним використанням його поза межами спеціальної термінологічної системи (у засобах масової інформації);

2) розвиток нових значень на основі метафоричного вживання.

Наприклад, КАЗУЇСТИКА – 1) юридичний термін; 2) філософський термін; 3) теологічний термін; 4) переносне загальне значення – вправність у суперечках, захисті сумнівних або фальшивих принципів, положень.

До власне професійної лексики належать слова, вживані групами осіб на позначення предметів і понять, які безпосередньо пов”язані з професійною діяльністю, родом занять. Професіоналізмам властивий високий ступінь диференціації у називанні знарядь і засобів виробництва, продуктів виробництва та їх складових частин, деталей, різних дій, процесів і супровідних умов, пов”язаних з тією чи іншою сферою діяльності.

Крім професійних слів, вживаних більшістю носіїв мови, є вузькоспеціальні, які ніби деталізують загальнонародний словник. Так, слова човен, весло, сітка, вживаються всіма, але немає потреби кожному носію мови, крім рибалок, вживати слова дуб, байдак, баркас, фелюга на позначення різних видів човнів.

в) лексика окремих соціальних груп

Основною ознакою виділення такої лексики є функціонування її у мовленні різних соціальних груп носіїв мови. Слова, властиві розмовній мові певного професійного середовища, називають професійними жаргонізмами. Їх особливість – відсутність системності у функціонуванні, лаконічність, образність, здатність до проникнення в побутове розмовне мовлення. Жаргонізми мають експресивно нейтральні відповідники у загальнонародній мові.

Частіше термін “жаргон” вживається на позначення соціального відгалуження від мови.

Жаргонізми (фр. - jargon) – слова, вживані у мовленні групи людей, об”єднаних спільністю інтересів, занять, професійною діяльністю, соціальним станом.

Наприклад, студентський жаргон: хвіст, пара, плавати, шпора, зарубіжка і т. ін.

Арготизми (фр. argot – замкнутий, недіяльний) – лексика, що характеризує мовлення людей, які свідомо прагнуть зробити свою мову “таємною”, незрозумілою для інших. З відповідною метою вживаються спеціально створені або деформовані слова, які мають прямі відповідники у загальновживаній лексиці.

Просторічна лексика в основній масі перебуває на межі літературного вжитку, а то й виходить за його межу. До цієї категорії належать слова, перекручені з погляду лексичних норм: чумайдан, транвай; слова і різко зниженим експресивним забарвленням: базікати, свинюка; невмотивовані росіянизми: пожалуйста, понімаєте, невдобно.

Одним з компонентів просторічної лексики є вульгаризми – просторічно-вульгарні слова, що перебувають за межами літературної мови і включають лайки, прокльони, прізвиська.

4. Стилістична диференціація лексики сучасної української мови

Слово не тільки називає предмет, дію, ознаку, поняття, а й оцінює відповідне явище дійсності, сигналізує про нейтральне, підкреслено позитивне або негативне ставлення до нього з боку мовця. Отже, крім номінативної , слово виконує також оцінно-експресивну функцію, яка виражається в усному і писемному мовленні за допомогою спеціально дібраних лексичних засобів, наявних у словниковому складі і зорієнтованих на функціональні стилі української мови – розмовно-побутовий, публіцистичний, офіційно-діловий, науковий, художній. Відмінності між стилями знаходять відображення у стилістичній диференціації лексики.

Значній частині слів не властиве закріплення за яким-небудь одним стилем. Вони утворюють розряд міжстильової лексики, яка вживається в усіх функціональних стилях. Цьому розряду протиставляється стилістично забарвлена лексика, вживання якої є однією з найважливіших ознак певного стилю.

Міжстильова лексика

Стилістично нейтральна лексика кількісно переважає у словниковому складі української мови. На фоні слів, що входять до її складу, інші лексичні одиниці виявляють певні емоційні відтінки і реалізуються у якомусь конкретному функціональному стилі. Ознака нейтральності безпосередньо пов”язана із загальновживаністю. Ядро загальновживаної лексики утворюють слова, що виступають назвами:

1.Явищ природи;

2.Рослин і тварин;

3.Осіб за родинною спорідненістю;

4.Осіб за професійною або службовою приналежністю;

5.Предметів побутового середовища;

6. Ознак;

7.Дій, процесів, станів;

8.Просторових і часових характеристик;

9.Кільксних відношень;

10.Одиниць ваги;

11.Службово-граматичних елементів.

Найважливішою ознакою міжстильової лексики є те, що вона зрозуміла для кожного носія мови.

Стилістично забарвлена лексика

З огляду орієнтованості на сфери спілкування, розрізняють усне і писемне мовлення з властивим їм внутрішнім розшаруванням щодо стильових і стилістичних ознак.

Лексика усного мовлення. Основу усної форми мовлення становить розмовно-побутовий функціональний стиль. Йому властиві такі ознаки реалізації комунікативного процесу, як невимушеність, спонтанність спілкування без попередньої підготовки, чітко виявлена ситуативна зумовленість, що випливає насамперед з рольових характеристик учасників спілкування, діалогічна форма обміну інформацією. Лексичними ознаками розмовно-побутового стилю є:

1) використання слів з виразним експресивно-оцінним позитивним і негативним значенням;

2) вживання розмовних варіантів лексичних одиниць, що мають інші літературно-нормативні відповідники (заліковка, електричка, хімічка);

Лексика писемного мовлення. Писемним мовленням послуговуються офіційно-діловий, публіцистичний, науковий і художній стилі.

Лексика офіційно-ділового стилю. Офіційно-діловий стиль має кілька різновидів: канцелярсько-діловий, державного управління, юридичний, дипломатичний тощо. Особливості лексики цього стилю – точність, конкретність, лаконічність, неприпустимість експресивно-оцінних нашарувань у значеннях, максимальна стандартизація, уніфікація спеціальної термінології. Офіційно-ділова лексика вживається в різного типу ділових паперах, законах, постановах, розпорядженнях, кодексах, договорах, угодах, нотах.

Лексика публіцистичного стилю. На відміну від інформативних інформаційно-ділового і наукового (функція повідомлення)публіцистичний стиль розрахований на здійснення впливу, чому підпорядковується політична загостреність, підкреслене ідеологічне спрямування текстів. Публіцистична лексика за своїм складом дуже різнопланова. У ній представлені:

а) слова на позначення суспільно-політичних явищ (гуманізм, демонстрація, свобода);

б) одиниці урочисто-піднесеного звучання (доблесть, героїзм, дерзання, злодіяння, трибун, жертовність);

в) слова викривальної семантики (людолови, інквізитор, загарбник, запроданець, мракобіс).

Лексика наукового стилю. Даний стиль виконує інформативну функцію, основу якої становить диференційована різногалузева термінологія, виділяється загальнонаукова абстрактна лексика. Термінологічна лексика окремих галузей знання об”єднується у відносно замкнені лексичні підсистеми, до яких ставляться вимоги однозначності, дефінітивності, відсутності експресивно-оцінних нашарувань.

Лексика художнього стилю. Вона вбирає всі елементи названих стилів, характеризується вживанням слів у прямому і переносному значенні, використанням всіх засобів виразності – лексичних, синтаксичних, фразеологічних.

Поділ лексики сучасної української літературної мови за приналежністю до окремих функціональних стилів досить умовний, бо і самі стилі не є непорушними, а взаємодіють і взаємопроникають.