3.3.Глодоське золото

Знахідка біля Глодос — це поховання знатного воїна, можливо, військового вождя, здійснене за язичницьким обрядом. Тіло було спалене на погребальному вогнищі, і, як велів звичай, загиблого відправили в інший світ із повним спорядженням: мечем, кинджалом, збруєю двох бойових коней, речами побуту, численними коштовностями. Аналіз кісток привів фахівців до висновку, що воїна, людину зрілого віку, було поранено в голову й ногу. Загинув він у незаселеній місцевості; очевидно, на березі Сухого Ташлика була лише тимчасова стоянка загону, який перебував у поході. Місце поховання, захищене річкою і ярками, обгородили ровами — і залишився вождь у степовій землі, аж поки його перепалені кістки через багато століть не потрапили до рук археологів і антропологів.

У похованні знайдено чимало золотих прикрас, у тому числі й жіночих. Алла Сміленко, однак, не схильна вважати, що разом із воїном було спалено й жінку. Просто — в землю поклали не тільки те, що супроводжує повсякденне життя чоловіка в бойовому поході. І от тепер саме прикраси викликають чи не найбільший подив, оскільки всі вони є витворами високого ювелірного мистецтва. Золоті нагрудні ланцюжки, інкрустовані дорогоцінними каменями й кольоровим склом (довжина одного з таких ланцюжків — 60 см!). Розкішні підвіски. До одного з медальйонів було прикріплено хрест висотою сім сантиметрів, із розширеними кінцями, на яких теж була коштовна оздоба, — тільки він до музею не потрапив, як і ще деякі речі зі скарбу. Жителі Глодос недарма ж кинулися услід за Володею Чухрієм на пошуки золота, і щось їм таки перепало, а вже потім, коли співробітники КДБ збирали по селу «трофеї» місцевих Бонавентур, хреста так і не повернули, — як у воду впав. Хоча бачило його чимало людей, за їхніми розповідями Алла Сміленко й описала цей предмет зі скарбу.

Може виникнути питання: як же це, язичники — і хрест?! Але нічого несподіваного тут якраз і немає; християнські символи траплялися в язичників, і були вони для них просто коштовними «сувенірами».

А ось медальйон, на якому є вставка з мініатюрним (висотою один сантиметр) зображенням Ерота! Все як належить: у руці лук зі стрілою, за спиною крила; напівоберт тіла і напівзігнуті ноги свідчать про те, що Ерот якраз зайнятий «полюванням»… Серед інших прикрас — золоті персні, браслети, сережки довжиною 12 сантиметрів, уявити які можна хіба що прикріпленими до головного убору, — не до вух же чіпляти таку вагу!

Безперечно, прикраси виготовляв ювелір високого класу, якому добре відомо було, що таке волочіння дроту, ковка, паяння, лиття. Багато прикрашена й зброя, що знайдена в глодоському похованні. Поруч із загиблим воїном залишилися меч-шабля, кинджал, спис, стріли; залізні рукояті обтягнуто золотим листом; золоті обкладки піхов (виготовлених із дерева або шкіри) інкрустовано перлами. А от посуд — таріль, кубок, глечик — це вироби із срібла. Вони теж орнаментовані, тому про них важко говорити тільки як про предмети побуту: перед нами, звичайно, витвори мистецтва.

Якому часові вони належать і на яких землях постали? І хто, зрештою, похований на березі Сухого Ташлика, якщо мати на увазі етнічну приналежність загиблого воїна? За версією А. Сміленко, історична драматургія подій, до яких має дотичністьглодоська знахідка, пов’язана з рубежем VII—VIII століть н.е. Північне Причорномор’я, заселене східнослов’янськими племенами, зазнавало в ту пору жорстоких нападів хозарів. Територія середнього Подніпров’я і Побужжя була обжита племенами уличів, яким тепер доводилося захищатися від набігів кочівників.

Щодо датування предметів, знайдених у глодоському похованні, то воно різне. Ювелірні прикраси й срібний посуд мають, очевидно, візантійське походження (втім, срібний глечик із зображенням лева, який сидить, потрапив десь аж з Ірану). Найдавнішим є медальйон із зображенням Ерота. Основна ж маса предметів була виготовлена в VI— VII століттях н.е. Більш пізнім часам належить зброя: скажімо, меч, який знаменував початок переходу до шаблі, у південносхіднійЄвропі зустрічається в другій половині VII ст. н.е. У межиріччі Дніпра і Південного Бугу також існували осередки з розвиненим металообробним ремеслом (за 100 км на захід від Глодос таким осередком був Гайворон, за 70 км на північний схід — Пастирське городище), де виготовлялися вироби із заліза, в т.ч. й зброя. Частина предметів у глодоському похованні, отож, могла мати місцеву «прописку».

Речі, покладені в могилу під час поховального обряду, не так і мало «розповіли» про особу загиблого воїна. «Меч, судячи з деяких літописних текстів, був у древній Русі знаком князівської влади, — зазначає А. Сміленко. — До ознак сану можуть бути віднесені й золоті шийні прикраси. … Давньоруська знать носила золоті нагрудні ланцюги з хрестами. У звичаї знаті було носити в одному вусі сережку з продітими намистинами. Такого типу сережки та золоті ланцюги з хрестами носили руські князі і в післямонгольські часи. До цієї ж групи предметів може бути віднесений і перстень з гніздом для вставки, очевидно, печатки. Всі знайдені речі свідчать про те, що перед нами представник соціальної верхівки суспільства, …очевидно, князь, і, судячи з дорогоцінної зброї, знатний воєначальник» (А. Сміленко. Глодоські скарби. — К., 1965. — С.54).

Прочитавши ці рядки, я згадав, що Володимир Миколайович Чухрій, коли запрошував нас на берег Сухого Ташлика до місця поховання, казав: «Підемо до князя». Так у його свідомості відклалося ще з 1961 року, коли він часто бував серед археологів, які працювали над глодоською знахідкою. Погребальний обряд спалення спонукав фахівців обережно стверджувати, що «похований на березі р. Сухий Ташлик військовий вождь був слов’янського походження» (А. Сміленко). Загинути він міг під час сутичок слов’янських племен із кочівниками-хозарами на межі VII—VIII століть, в історичний переддень виникнення Київської Русі…

Висновок:

Отже, згідно зі збору і обробки інформаційних джерел з визначеної тематики, проведення польвих досліджень, було виявлено такі знахідки: Піщанобрідське цілюще джерело, заповідник «Куца Балка» урочище Макітра в якому знаходиться Козацька або Романова скеля, з якою пов’язані історичні походи литовського князя Ольгедра, а також українських козаків за часів розгрому «Запорізької Січі».Та не тільки наш заповідник славетний скіфами та козаками. Також біля Михайлівського ставка знаходяться два жертовних каменя, які залишились нам від трипільців. Також був знайдений «Глодоський скарб». Земля Добровеличківського району дуже багата на історичні знахідки, але вони ще не є всі вивчені. Наприклад за переказами старожилів під селищем Добровеличківка знаходяться таємні тунелі, які створені близько в XIII – XV ст.

Список використаної літератури:

• http://uk.wikipedia.org

• http://dobra.at.ua

• http://www.vechirka.uafor.net

• "Подворная перепись Елисаветградського уезда 1883-1885 гг"

• "Заповідні куточки Кіровоградської області" Під редакцією доктора біологічних наук П.А.Андрієнка, Київ: "Арктур- А" 1999-238 стр.

• Левицький В.І. "Заповідні місця Кіровоградщини : Путівник.- Дніпропетровськ: Промінь, 1994 .-75 стр.

• Новий довідник по історії

• Легенди зберегли і передали:

• - Тарадай Андрій Іванович

• - Антоненко Кузьма Іванович

• - Барахтій Марія Омелянівна