2.3.Нестор Махно

З Добровеличківкою тісно пов'язане ім'я одного з найвідоміших діячів громадянської війни Нестора Махна. У 1919-му році тут перебував його штаб, а із села Піщаний Брід (воно й зараз у складі району) родом його кохана дружина Галина (Гашка) Кузьменко. Саме у Добровеличківці Нестор видав свій Наказ №1, який можна назвати спробою організації післявоєнного устрою держави. Написаний він російською мовою. Подальші свої укази Нестор писав українською. Науковий співробітник краєзнавчого музею Владислав Колесниченко вважає, що це наслідок впливу на Махна саме Галини Кузьменко, вчительки сільської школи, свідомої українки. Владислав Миколайович передає розповідь його тещі, теж, до речі, Галини Кузьменко, що по дорозі на Добровеличківку. Нестор Махно зупинявся у її бабусі на ночівлю і лишив по собі дуже приємні враження: простий, приязний у спілкуванні, не цурався роботи, не ставив себе над іншими.

У своїх наказах, що були видані на території краю, він закликав до справедливості, порядності, забороняв єврейські погроми. До речі, у Добровеличківці до революції добру половину населення становили євреї (їх з'явилось дуже багато після знищення козаччини). Було тут дві синагоги, 52 єврейські лавки. Вітер революції, що загрожував погромами, розметав цю осідлість. І нині у Добровеличківці немає навіть національного культурно-єврейського товариства. Як і будь-яких інших. Немає тут і осередка "Просвіти". Діє один православний храм - Свято-Миколаївського Московського патріархату.

1.4.Матрос Волосик

Наприкінці січня 1918 року в селі Липняжка створено ревком.1920 року виник комітет незаможних селян, який очолив колишній матрос - балтієць, учасник штурму Зимового палацу А. Я. Во­лосик. У 1922 році він був по-звірячому вбитий воро­гами Радянської влади.

3.Історичні пам’ятки району

3.1.Піщанобрідське цілюще джерело.

Між двома селами Любомиркою та Піщаним бродом в районі Червоних скель знаходиться давнє цілюще джерело «Святого Великомученика Георгия Победоносца» .200 років тому селянин, житель села Піщаний брід, втратив зір. Він молився і сповідався. І потім йому ввісні явився образ Святого Великомученика Георгия і він йому сказав , щоб він пішов до джерела і вмився . І джерело його сцілить. Воно справді його сцілило. В 1998 році прихожанином , священиком православної церкви Цигановим В.В. по інформації старожилів с. Любомирка була знайдено , відновлене та розчищене дане джерело. На даний час до джерела почали приїджати з усієї Кіровоградської області помолитися. Також, приїжджають люди з недугами , умитися водою та сцілитися.

3.2.Заповідник «Куца Балка» урочище Макітра

. Дуже цікавим куточком Федорівки є заповідник "Куца Балка". Серцем "Куцої Балки" є урочище Макітра, назване так за свою круглу форму. В її схилах, за легендою, козаки сховали свої скарби і клейноди, а Куца свято береже свою таємницю. Саме тут в урочищі макітра знаходиться пам'ятка археології - поселення Трипільської культури.

Ще одне диво "Куцої Балки" - Козацьке джерело. Водою з цього джерела ще козаки коней поїли. Вода в ньому надзвичайно смачна, холодна і чиста- чиста. А якщо літом довго не буває дощу, то жителі ідуть до Вовчої кринички, розкопують її, і дощ обов"язково піде. Це теж одна з таємниць "Куцої Балки". Та найбільша гордість федорівчан - річка. За добрі і сині води її ласкаво називають Синюхою. На березі річки у 1362 році відбулася Синєводська битва, яка поклала початок визволенню українських земель від монголотатар. У 17 столітті по Синюсі проходив кордон між Російською Державою та Річчю Посполитою.

На березі Синюхи стояв водяний млин, збудований в 1905 році. Майже 80 років простояв, і вірою і правдою працював на людей. І скеля біля млина називається Мельнецькою.

Через нашу місцевість не пройшло жодне, лихоліття. Нам, дуже мирним по натурі людям, весь час доводилось вести боротьбу за місце під соннем. Починаючи з часів монголо — татарської навали, що вогненним смерчем котилася нашими степами в одну сторону, а потім - назад під натиском могутнього литовського князя Ольгерда.

На південь від села Федорівка, за селом Семенові по нижній течії річки Синюхи, до речі однієї із найбільш екологічно чистих річок України, знаходяться Королівські Скелі. Висота цих скель, що стрімко обриваються до води, досягає 20м і більше. З назвою цих скель пов'язана така легенда:

Чому скелі Королівськими називають У 1362 році, могутній Ольгерд, між селами Добрянка Вільшанського району і селом Тишківка Добровеличківського району в урочищі Т атарка, дав бій монголо- татарам, і, розбивши їх, погнав, майже, до самого Чорного моря. Ця битва відома історикам під назвою Синєводська битва. Коли лицарі князя гонили татар, останнім стало непереливки. І найбільше турбувала монголо-татар не загроза попасти в полон самим, а не віддати на поталу скарби та військову казну, яку везли в обозі не в одній повозці. На військовій раді татари вирішили сховати своГ цінності в якомусь примітному місці. Цим місцем і стала скеля. День і ніч бойовими сокирами рубали кочівники камінь, день і ніч стояли дозори, пильно вдивляючись в далечінь, щоб кичіе око не вгледіло, яку таємниця мала сховати ця гранітна скеля. Вони вирубали в ежелі печеру, сховали там скарби, а вхід завалили величезним каменем. Надіючись пізніше вернутись і забрати багатство. Та повернутись не довелося . Хто склав голову у широкому степу в кривавій січі, хто скоротав літа в чужому полоні. А скеля схоронила навіки від нащадків свою таємницю. Лише степові орли часом низько літають над сірим

камінням, порослим густим чагарником, ломикаменем, припадають н изько-низько, немов шукають той таємний вхід чи то у печеру, чи то у пам'ять людську, яка зберегла для віків цю вісточку живої історії. Сталося так, що на даній скелі стояв штаб князя Ольгерда. З тих пір скелі почали називатися Королівськими.

Записано зі слів Тарадая Андрія Івановича.

Нащадкам залишилась тільки красива легенда. Висота скель, зарослі мохом камені, не дають можливості визначити де ж саме знаходяться "двері" до скарбів. Та скарби завжди вабили людей. До сьогодні знаходяться романтики, які вирушають на пошуки скарбів, намагаються відшукати вхід, та марно.

Легенда про скарби козацькі

Та не тільки скіфами славна наша Куца Балка.

В 1773 році, коли цариця Катерина розгромила Запорізьку Січ, козаки вирішили піти вниз по Дніпру, щоб заснувати нову Січ. Для нього їм треба було перейти кордон, що проходив по річці Синюсі. Для переходу треба було одержати дозвіл польського короля.

Козаки відрядили посольсьтво до Варшави, а основна маса залишилась чекати результатів. Лише через пів-року повернулися посланці і привезли відповідь короля: " Козаки можуть перейти кордон, але без коня і зброї" Задумались козаки, зажурилися. Бо що ж то за козак, без зброї і коня? Найбільш гарячі голова вирішили таки йти, а більш помірковані вирішили залишитись і осісти. За пів-року проведених тут, багатьом сподобалась Синюха, наші чорноземи , щирі і привітні жителі. Та чого гріха таїти, найбільше сподобались красуні- степівчанки.

Козаки розділились на дві частини. Виникло питання: " Куди подіти клєйноди, зброю, а найголовніше — касу?" На козацькій раді вирішили викопати величезну печеру і там сховати зброю. Вирішено - зроблено. По козацькому звичаю, помолившись Богу, козаки викопали, заховали і уміло замаскували свій скарб. Навіть з близька не здогадаєшся що то насип зроблений людськими руками. А здалеку здається , що і гора, і квіти, і, навіть, кущі росли там спокон віків.Га частина козаків, що пішла, прощаючись заповіла тим, що залишилась: "Живіть тут, і о хороняйте поки світу і сонця."

Старожили кажуть, що раніше, коли їхали повним возом чи гарбою, а тим більше трактором, по косій лінії через Куцу, то глухим гомоном віддавала земля, ніби внизу, під землею, знаходиться величезна шорожнина.

Донині зберігає земля Куцої Балки цю таємницю. Чи дійсно подію, чи просто красиву легенду, якими повна Федорівська земля. Мовчить Куца...

Легенду записано із спогадів жителя села Новомихайлівка Антоненка Кузьми Івановича.

Ще одна історико-архітектурна пам'ятка знаходиться на нашій тіериторії.Це - Козацька скеля.

Чому скелю Козацькою називають

За часів козаччини на скелі стояв козацький дозор. Якщо стати на вершині цієї скелі, очам відкривається широкий простір на добрий десяток кілометрів. І ніякої змоги підкрастися непомітно у жодного ворога не було. Прямовисна скеля висотою 18 м. нависає над бурхливою течією річки Синюхи. На ній круглу добу чатували козаки. Біля них завжди в сухому стані зберігалася бочка з просмоленою соломою. В х вилину небезпеки козаки підпалювали солому, і так подавали сигнал тривоги. Так , за півгодини, сигнал передавався з одного краю України в інший, в Торговицю, де стояв штаб отамана Сірка.

А щоб охороняти кордон і сторожувати на вишці, треба було десь жити козакам. Поряд з вишкою поставив хату козак Федір, чи Федірко. Біля нього поселились козаки- сусіди. А поселення почали називати по Імені першого поселенця Федорівкою.

Про назву скелі Романова розповідає ще одна романтична легенда.

Чому козацька скеля Романовою називається

Колись давно понад самою Синюхою стаяла чепурна хатина, в якій жєила вродлива дівчина. Була Ганна одиначкою в заможній козацькій родині. Одного разу зупинився в селі циганський табір. Прийшов вечір, запалали понад річкою багаття, злетіла в небо заклична мелодія гітари, закружляли в запальному циганському танці цигани. Зійшлися на березі і сільська молодь, багато хто потай від батька й матері, які не веліли і близько підходити до циганського мандрівного племені. Та цікавість перемогла. Була тут і Ганна. І був серед циган один хлопець, який вирізнявся і вродою, бо був смаглявий, чорноокий, з білозубою усмішкою, і вдачею, бо танцював найзавзятіше, співав найкраще, а ще до того так умів грати на гітарі, що як почула Ганна мелодію, що

родилася з під його пальців, коли торкав він струни гітари, то їй здалося, що то обізвалися струни її душі. Наче іскра проскочила між молодятами, бо і Романові ( так звали молодого цигана) впала у вічі красуня - козачка. Три дні стояв табір у селі, за три дні народилося і зміцніло кохання. Коли прийшла пора і табір зібрався в дорогу, запріг Роман трійку найкращих коней, одягнув червону, золотом гаптовану сорочку, приїхав до Ганного двору, впав навколішки перед батьком- матір'ю, щоб віддали за нього Ганну . Та не схотіли слухати батьки, щоб їх донька-одиначка та й стала мандрівною циганкою. Впала в ноги старим і Ганна, та її й сльози не допомогли. Вигнали Романа з подвір'я, а Ганну замкнули в хаті, щоб не надумала, бува, втекти самовільно. Люди казали, що вийшов хлопець з подвір'я, злетів на воза, тільки сорочка майнула. Крикнув щось по-циганськи зазивно на коней, і коні, як змії, полетіли до Синюхи, прямо до того місця, де скеля нависла над водою. Не спинилися коні, злетіли в повітря і щезли з виду. Закипіла Синюха, захвилювалася, приймаючи страшну жертву, і понесла сині води змішані з червоною кров'ю. Навіки поховала таємницю річка. Що сталося з Ганною, вже ніхто не пам'ятає. А скелю, де розбився молодий циган, люди назвали Романовою.

Найбільший камінь на скелі, де зустрічалися Роман і Ганна називають Каменем Кохання.

До нього й нині приходять закохані.

Живемо ми у дуже багатій на історичні події місцевості. Тут, в урочищі Куца Балка , знайдені рештки поселень трипільської культури, тут кочували і оселялися на березі річки Антонівки скіфи, тут знайдені жертовні скіфські камені, тут знаходяться Королівські скелі, тут по річці Синюха проходив кордон між Річчю Посполитою і Московським Государством, тут у страшному 1941 році були взяті в кільце 6-тата 12- та армії генералів Понедельніка та Музиченка, тут знаходиться Географічний центр України, тут живуть добрі, співучі, хлібосольні люди.

Багата легендами і переказами наша земля. Тому не знати свою історію, забути долю своїх пращурів, ми не маємо права: адже нація, яжа не знає і не шанує свого минулого, не може мати майбутнього.

В Добровеличківському районі знаходяться чотири заповідні зони. Дві із них на території Федорівської сільської ради. Одна із них урочище Куца Балканам, на схилах урочища, у вершині балки, що має назву Макітра, за її круглу форму і нині знаходять рештки посуду, житла, наконечники стріл. ІЗд речі відносяться до періоду трипільської культури. Трипільці будували житла подібні до наших, носили вичинений одяг, користувалися глечиками і горшками, селилися у місцях захищених природно: з трьох сторін захищала балка, четверта строна давала вихід до води. Наявність лісу давав м'ясо шкіру для одягу, гриби, ягоди, цілющі рослини, дрова, а значить і тешго в осадах в холодну лору року,

На зміну трипільцям прийшли скіфи. Це частково кочове, частково осіле плем'я, яке жило в нашій місцевості в ІП-ЇЇ тис.літті до нашої ери.

Ще й досі по селі Новомихайлівці ходять легенди. Романтики вірять, коли в густий- густий туман, що стелиться Куцою Балкою, уважно вдивитись, то можна побачити низенькі, мохнаті, витривалі скіфські -коники. Криті одноосні і двоосні повозки в яких їхали жінки і діти, і самих скіфів, верхи на конях, широкоскулих, чорнооких, в гостроверхих шапках, з короткими мечами - акінаками при боці, і жерців, що ведуть процесію, яка принесе жертву богам.

На березі нинішнього Михайлівського ставка лежать величезні кам'яні брили. Це - жертовні камені. Один, найбільший за розмірами, як на столі стоїть на іншому, ледь видному із землі. Він овальної форми , розмірами 3,5 м на 2м на 1,5 м. Посеред каменю знаходиться невелика виямка, з продовбаним рівчачком до більшої. Очевидно тут приносили в жертву великих тварин, тут жерці благали богів бути милостиви до народу і дарувати їм удачу на полювані, А виямки і рівчачки служили для збору жертовної крові.

Трішки нижче великого каменю, просто на землі лежить дуже цікавий камінь: якщо дивитися на нього з низу - звичайний продовгуватий камінь, а якщо зверху - звернена головою до великого жертовного каменю сидить жаба. Чітко видно передні, задні ноги, толова. Хто зробив це чудо ? Просто вітри і сніги поступово вирізьбили це диво ?

Чи , може, наші пращури поклонялись і шанували Жабу, як символ в:итривалості, життєздатності та плодовитості? І, як данину, уміла рука пращура увіковічшта своє божество у камені?

Вище, від головного жертовного каменю, знаходиться ще один, меншого розміру. В центрі каменю, зверху, видно невелику ямку сіполучену із абсолютно круглою виямкою діаметром 50 см.

Теж служило для збору крові?

Чи, може, там горіло жертовне багаття?

Хто, і про що молив богів?

Хто танцював навколо тих вогншц?

Як відбувались жертвоприношення ?

Каміння знає про те, та мовчить...

Жертовний скіфський камінь на березі ставка

Минають роки, пропливають віки, змінюються покоління людей...

Вжене зустрінеш прямо під ногами квітучу лісову орхідею...

Урочище Куца Валка, Королівські скелі, Романова скеля—це не просто заповідні зони, це подих минулого, якому нема вороття, а втративши й згадки про нього, ми втратимо ту частку душі і пам'яті без якої можна втратити і надію на майбуття...