1.3.Історія селища Добровеличківка

Добровеличківський край багатий на історичні події. Його степами про­йшли та залишили сліди свого перебування десятки племен і народів: кімме­рійці, скіфи, сармати, чорні клобуки, печеніги, половці, татари та інші. Була ця земля рідною і для слов'янських племен. Зачепили край події козацької доби, революційних випробувань, обпалило лихоліття Великої Вітчизняної війни.

Заселення краю почалося за доби неоліту. В урочищах «Макітра», «Балка Ку­ца» виявлено залишки великого поселення трипільської культури IV—III тися­чоліття до н. е.

Десятки курганів-могильників лишили по собі племена скіфів та інших ко­чових народів І тисячоліття до н. е.

На цих землях формувалося основне ядро протослов'янських племен. До XIII століття край входив до складу Київської Русі, пізніше підпав під владу Велико­го Князівства Литовського. Влітку 1362 року між селами Добрянкою і Тишківкою (одна з версій) в урочищі «Татарка» під орудою литовського князя Ольгерда відбулася перша переможна битва з трьома татарськими ханами. З боку русько- литовських сил у битві брали участь загони місцевого боярства з Київщини та Чернігово-Сіверщини, воїни князя Л юбарга з Волині та князів Коріартовичів з По­ділля. Перемога Литовсько-руського війська змусила татар відступити з Криму.

Турецькі та кримськотатарські війська неодноразово спустошували тери­торію краю. Так, у 1677-1678 роках, під час походів на Чигирин, вогненним смерчем пронеслись вони через річку Сухий Ташлик.

Жертовний камінь часів три­пільської культури в с. Федо рівці

Могутньою опорою краю стала Запорозька Січ. Наприкінці XVI - початку XVII століть кордони козацьких земель досягли берегів Чорного Ташлика і Си­нюхи. Загони козацького полковника І. Д. Сірка, базуючись неподалік сучасних кордонів краю, підтримали народне повстання 1664-1665 років і забезпечили оборону цієї території від нападу об'єднаних польсько-татарських військ, що сприяло швидкому заселенню земель (у тому числі й території району) вихід­цями з північних та східних областей сучасної України.

Із покоління в покоління передається розповідь про те, як територією краю проходили війська Богдана Хмельницького після битви з поляками під Жовти­ми Водами. За реєстром Війська Запорозького 1756 року значиться, що на те­риторії краю розміщувався курінь Величківський, який складався з 358 вихідців з місцевих поселенців.

За переказами, в цих місцях на березі річки Доброї біля чумацької зупинки першим оселився втікач-кріпак коваль Величко. Згодом там заснувався хутір, названий Добровеличківкою, його заселяли українські селяни з-за річки Висі, які тікали від польсько-шляхетського гніту. У ті часи в народі була поширена приказка: «Як перейшов Вись, то тільки п'ятами блись!».

З 1754 року край стає відомим як місце розташування Новослобідського ко­зачого полку, сформованого за указом 14 травня 1754 року.

У 1764 році Новослобідський козачий полк реформувався в Єлисаведград- ський полк пікінерів, а його територія ввійшла до складу Єлисаветградської провінції Новоросійської губернії.

У 1769 році ротні поселення Єлисаветградського полку дуже постраждали від турецько-татарської навали.

У тому ж році в Єлисаветградській провінції був поселений Молдавський гусарський полк, яким були залюднені села краю, спустошені під час нашестя. У 1775 році царський уряд наділив цими землями казенних селян та роздав офіцерам і російським поміщикам. Більшість нижчих чинів, одержавши землю, перевезли свої сім'ї та оселились на постійне проживання. Також населення краю сформувалося з прибулих українців, молдован та росіян-розкольників.

Більша частина краю зазнала тяжкої долі військових поселень.

Реформа 1861 року не принесла покращення долі селянам, що залишились безземельними.

У 1873-1880 роках у землевласника П. Ревуцького працювали на обробітку його земель 23 376 безземельних чоловіків і 25 536 жінок.

Малоземелля спричинило невдоволення місцевих селян, особливої сили на­брали заворушення у 1905 році.

На початку лютого 1918 року в Добровеличківській волості встановлено ра­дянську владу й обрано волосний комітет (голова М. Титаревич), а вже в березні волость окупували австро-німецькі війська. У відповідь на знущання окупантів над мирним населенням було створено партизанський загін. На околицях се­ла Липняжки він вступив у бій із загарбниками, але сили були нерівні, народні месники були оточені та зазнали поразки.

З Добровеличківщиною пов'язане ім'я одного з найвідоміших діячів часів громадянської війни Нестора Махна. У 1919 році в Добровеличківці перебував його штаб, а його дружина Галина Кузьменко родом із села Піщаний Брід. Саме в Добровеличківці Нестор віщав свій наказ №1, який можна назвати спробою організації післявоєнного устрою держави.

У червні 1920 року в краю знов встановлено радянську владу.

З 3 березня 1923 року сформовано Добровеличківський район Первомай- ського округу Одеської області з адміністративним центром у с. Добровелич­ківці.

У 1932-1933 рр. територію району охопив тотальний голод. Становище склалося катастрофічне. Посівна 1932 року затягнулася до червня через зливи. Через погодні умови просапні культури не оброблялися, частина посівів заги­нула, а те, що дозріло, майже наполовину залишилось не зібраним.

Голодуючим селянам держава не допомагала, навпаки - забрала все до зер­нини. Наслідки цього були жахливі. Вмирали люди сім'ями і хуторами. Так, ли­ше в Добровеличківці померло понад 400 чоловік.

Період 1933-1939 років в історії району позначено реконструкцією сіль­ськогосподарського виробництва, організаційно-господарським зміцненням колгоспів, машинно-тракторних станцій, підвищенням добробуту і культурно­го рівня населення. Відчутно зросли виробничі потужності й технічна осна­щеність залізничного вузла м. Помічної. Стало до ладу нове депо. Дала перший струм Помічнянська електростанція. Виросли цілі райони житлових багато­поверхових будинків.

3 10 січня 1939 року Добровеличківський район входить до складу ново­утвореної Кіровоградської області.

4 серпня 1941 року - територія Добровеличківського району була окупо­вана німецькими військами. З перших днів війни 12 700 жителів району були мобілізовані на фронт. У м. Помічна і с. Піщаний Брід ство­рено підпільні групи і сформовано партизанський загін ім. Ворошилова.

За роки окупації на території району фашисти повісили, розстріляли, заморили голодом близько 500 мирних грома­дян. На каторжні роботи до Німеччини насильно були виве­зені 915 молодих людей. У таборах загинуло понад 2 тисячі військовополонених.

Усього на території сучасного Добровеличківського ра­йону в роки Великої Вітчизняної війни вели боротьбу проти фашистських загарбників 280 партизан та 236 підпільників.

19 березня 1944 року останнім населеним пунктом від фашистських загарбників на Кіровоградщині було звільнено с. Перчунове Добровеличківського району.

Населення району пам'ятає тих, кому зобов'язане життям. У братських могилах поховані понад 1 400 бійців і команди­рів, які брали участь у боях і загинули на території району в 1941 -1944 роках.

Усього за роки Великої Вітчизняної війни загинули і пропали безвісти 5 093 жителі району. У роки війни безпо­середньо на фронтах перебували 85 жінок, 23 з них заги­нули на полі бою. Орденами і медалями нагороджено 6 286 чоловік, шестеро з них удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Обеліск Слави загиблим радянським воїнам у смт Добровеличківка

За часів німецької окупації народному господарству райо­ну нанесені незліченні збитки. На відбудову соціально-еко- номічної сфери району уряд виділив значні кошти. Завдяки цьому в короткий термін було відбудовано млини, елеватор, комунальні і побутові підприємства. Проводились повоєнні декадники по відбудові і будівництву нових шкільних при­міщень.

У 1949 році кількість загальноосвітніх шкіл зрівнялась з довоєнними показниками. Також зросла кількість масових бібліотек і клубів.

7.06.1957 року колишній Тишківський, а з 12.11.1959 року і Піщанобрідський райони включено до складу Добровелич­ківського району.

14.05.1957 року Помічну віднесено до категорії міст. То­го ж 1957 року районний центр Добровеличківку віднесено до категорії селищ міського типу.

Відбудова зруйнованого війною району створила основу для подальшого розвитку його економічної і соціально-куль- турної інфраструктури, введення в дію нових потужностей. Зокрема період 1950-1980 рр. характеризується підвищен­ням рентабельності й продуктивності сільськогосподарсько­го виробництва, впровадженням науково-передових методів праці та введенням нових технологій.

Побудовано Помічнянський завод залізобетонних кон-

струкцій, приміщення Держбанку, лікарняний комплекс на 200 ліжок, цен­тральну поліклініку, два житлових комплекси площею понад 2 тис. м², два цегельних заводи, комбікормовий завод, два кінотеатри, 14 типових шкільних приміщень, 13 будинків культури. Відкрито дві музичні школи й одна спортив­на, два стадіони, районний торговельний комплекс.

Збудовано і введено до ладу залізницю Помічна-Долинська, центральний автовокзал, станцію технічного обслуговування автомобілів, автозаправну станцію, дві міжколгоспні пересувні механізовані колони, автопідприємство, міжрайонну майстерню тракторних агрегатів, комплекс міжколгоспшляхбуду. За найновішою на той час технологією введено в дію типовий районний вузол зв'язку на 4 тис. абонентів телефонного та 9,7 тис. абонентів радіозв'язку.

У 1986 році завершено будівництво одного з найпотужніших на Кірово- градщині цукрового заводу продуктивністю переробки 608 тис. тонн цукрово­го буряку на сезон.

Понад сто молодих солдатів і офіцерів з Добровеличківщини воювали в Аф­ганістані, дев'ятьох привезли додому в цинкових трунах.

У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь 447 меш­канців району; 28 з них пішли з життя передчасно.