2. Рибальство21).

Зважаючи на те, що в наших палеолітичних стоянках знахо­димо тонкі, старанно оброблені знаряддя, які й досі ще вживаються де-якими примітивними народами замісць гачків на вудках, можна гадати, що й палеолітична людина на Україні практикувала вже рибальство не тільки руками але й за допомогою певних знарядь. В неолітичних стоянках трапляються вже справжні рибальські гач­ки, вирізані з кости, та підважки з випаленої глини до сітей, а це свідчить уже про дуже розвинене рибальство. В залізний період рибальство, як видно з численних знаходок, було вже значно роз­винене, а на початках історичних часів рибні ловиїца ставали вже монополією князів, а особливо манастирів. Тоді вже ловили не тільки «удицею» але — «мережами», «бредниками» та неводами. Трохи пізніше «галицькі рибалки» вирушали вже в далеку подоріж, щоб ловити рибу на нижньому Дунаєві, де й «пакостяше» їм князь Іван Ростиславович. Про рибальство за литовських часів відомо­стей у нас немає, але в часи Запорожжя рибальство, разом із по­люванням, стає підвалиною економічного життя Січі. Рибні ловн­іца, що оточували Кіш, що-року розподілялись між курінями, і запорожці звичайно ціле літо перебували у плавнях. Так само ри­бальство було головним їхнім промислом і після відходу їх на вустя Дунаю після зруйнування Січі. Мабуть тепер уже не підлягає сум­ніву, що запорожці разом із своїм політичним ладом занесли і свої рибальські навитої і на Дін, де, як відомо, рибальство розвинулось до значних розмірів, і звідки воно було вже донськими козаками занесене на Волгу та на Каспій, а потім і на Сибір.

Не давлячись, однак, на такий широкий розвиток рибальства на Україні, на наших річках ще й тепер можна бачити рибальські сценки, що живо нагадують коли вже не якусь Нову Каледонію, то принаймні новгородців XIV століття, які «риби руками імаша у брега». Авторові цих рядків довелося самому спостерігати на березі історичної Стугші, недалеко від Київа, кількох хлопців, що ловили рибу просто руками; тут таки на місці прокусували головки у спій­маних рибок та нанизували свою здобич на зігнуті в кільце пру­тики лози, що висіли у них на шиях. На півночі Ковельського повіту на Волині, після спаду весняної вода в мілких річках, на­селення також виймає руками з мулу в'юнів та линів. В селі Жол- винці, біля Чернигова, таким самим способом ловлять ще окунів, просто з берега. В узеньких річечках та ровах часто можна бачити дітей, а то й дорослих, що ловлять дрібну рибу звичайними коши­ками, з якими в містечках люде ходять на. базар. Частіше, однак, кошик заміняють хваткою чи підсакою, маленькою конічною сіткою на довгому держальні. На Десні та на Сеймі можна бачити, такі самі хватиш, тільки дуже великі, що їх просто тяпнуть но дні. Прогре­сивнішою одміною е ловіння риби, звичайно, тільки досить великої, за допомогою ості чи сандолі. Остю найпростішого виробу місцевих ковалів б'ють пстругів українські горці, гуцули та бойки; на гір­ських карпатських річках, — Пруті, Черемоші, Сяні, то що. На ве­ликій Україні цим самим знаряддям, вже більше удосконаленим, ловлять сомів, а иноді також великих коропів та нншу рибу, ко­ристуючись при цьому способі ловіння риби жаровнею на носі чов­на та ловлячи вночі. А на берегах Чорного моря, на побережжю острова Тендрн та в Ягорлицькій затоці сандолями б'ють червону рибу, — білугу та осетрів. Тут тризуб сандолі легко відстає від держальна і прив'язаний до нього довгим шнуром; це дозволяє, — коли не можна одразу на поверхню витягти тяжку ранену рибу, — пустити її «погуляти», цеб-то ослабнути від кровопуску, після чого вже не тяжко підтягнути її до човна. Такий сандоль вже наближа­ється до тину гарпуна, вживання якого, оскільки ми знаємо, ціл­ком невідоме на Україні. Особливу відміну ловіння риби колю­чими знаряддями дає вживання тачкових снастей: вудок, переме­тів, кармаків. Про вудки явна річ, нема що говорити, бо вони на Україні не відзначаються ніякою оригінальністю. Переметами звуть довгі мотузи, перекинуті через річку, з прив'язаними до них на. маленьких мотузочках гострими гачками. Иноді, особливо на малих річках, на ці гаки нанизують поживу, а часом, ловлячи велику рибу, дають їй волю самій наштовхуватись на вістря гачків. Цей останній спосіб, що найбільше нищить рибу, давно вже забороне­ний законом, але все таки ще недавно його вживали та, мабуть, у трохи меншому обсягу вживають і тепер на цілому Озовсько-Чор­номорському побережжі, від Кубані до дельти Дунаю включно, у формі так званих кармаків, цеб-то сполучених кількох переметів, що їх розставляють на поморрю чи на вустях річок, Звичайно річки, спливаючись з морем, утворюють на .місцях спливу мілини — майбутні дельти. На цих мілинах, за допомогою особливого при­ладу, забивають у дно паті, а до них прив'язують тонкі мотузки, що лежать нарівні з водою, бо підримуються поплавками у верти­кальному положенні. До мотузків у горизонтальному напрямі при­кріплюють два мотузки, що з них верхній лежить нарівні з водою, а нижній —- на половині глибини. До цих мотузків в свою чергу нав'язують на тонких, але дуже міцних шнурках гострі гачки, — на кожному переметі по 60 штук. Кілька таких переметів і станов­лять кармак. Вся ця система, дуже проста сама по собі, відзна­чається разом із тим значною рухомістю: гачки ввесь час хита­ються від хвилювання води і тому саме й стають великою небез­пекою для риби, що хоче зайти до річки кидати икру. Перебіраю- чись через ряди гачків, шо висять зверху й знизу, риба неминуче зачепиться за один з них; вона змагає вирватись, б'ється і. явна річ. попадає ще на кілька гачків, що рвуть її тіло, доки вона не втратить сили, або не під'їде рибалка і не доб'є її чекушею, — своє­рідним молотком. Своїм розпологом кармаки нагадують нншнй, ще примітивніший спосіб рибальства, а саме нерухоме нерегороження річок. На Україні нам довелося спостерігати цей спосіб у найири- мітивнішому вигляді на західньому схилі Карпат в Угорщині, в селі Кушниці... Невеличка, надзвичайно мілка літом гірська річечка була перегорожена двома стінками з назбіраних тут таки з дна дрібних камінців та глини; стінки ці сходились під кутом, залишаючи дуже вузеньку протоку для води, а протока загорожена була не­великим ятіром з лози. Таку саму загороду, але з ліски, чи з двох лісок, шо їх проміжжя набите глиною, роблять і на мілководних болотяних річках Полтавщини, наприклад на Удаї. Звичайно, такі суцільні нерегороження річок, що зустрічаються у багатьох на­півдиких народів, наприклад у нівнічно-американських індійців, можливе тільки на дуже вузьких та невисоких водах. В басейнах великих річок воно вживається тільки на мілких припливах, де перегорожу звуть ізом, а також на єриках, цеб-то штучних малих протоках, що сполучають болото з річкою чи з озерам. На вусті їх ставлять яті/і чи котець, в залежності від глибини води та сили течії, а на єриках будують ціле спорудження, що звуть гардом. Ерик уже є в невеличкому вигляді справжній рибальський завод. Коло нього звичайно ставлять хату, чи принаймні добрий курінь. — кнгі­мні, або помешкання для переховування снастей, посуду, налов­леної риби; там є також одна чи кілька колиб для робітників, а за лихої погоди там чистять та солять рибу. На самому вусті єрика, поперек його будують високу перегорожу з міцних палів, що скріп­лені лозою так. щоб через неї могла протікати вода та ніяк не могла пропливати доросла риба. Далі, досить близько від першої перегорожі роблять з доброго очерету чи лози ще одну досить мідну перегорожу, що звуть глухою лгсою, яка значно підвищена над рів­нем води. Потім, на півтора-два метри від другої перегорожі став­лять ше одну лягу чи лісу, але вже врівень з водою. Простір між двома останніми перегорожами звуть вискочкою. Нарешті, на по­чатку єрика, де він виходить з болота, ставлять ще пару або дві пари ліс. що сходяться під кутом; ліса ця має вузьке горло; проти нього з нутрішнього боку вбивають кілок. Риба з плавні, чи з бо- лола. заходить до горла першої ліси, потім до другої, а потім, дістав­шись до низької перегорожі. скаче через неї та попадає до вискочки, звідки її й вибірають підсакою. Спеціалістами будування таких гар- дів на дунайських гірлах вважаються виключно руснаки, цеб-то українці, і хто б не був хазяїном єрика, то за гараджія — завше українець.

До і-зів та єриків близькі своїм основним принципом котці. чи коти (табл. VI. а), але ними не перегороягують цілої річки чи про­токи. а ставлять їх на водному просторі, на так званому ході риби. Котці роблять також з ліс. очеретяних, або з тонких дерев'яних патичків: ліси ці пославлені так. щоб утворити пастку для риби. Найчастіше одна ліса ставиться вздовж рибного ходу: наприкінці цієї ліси, двома півколами, ставиться друга велика ліса таким спо­собом. щоб по обох боках першої ліси зоставались вузькі щілини.

які прикривають зсередини палею та звуть їх устенками. Зайшовши до цієї другої ліси, риба може з неї вийти через один тільки одчи­нений для неї отвір, що веде до другої округлої ліси, а ця творить уже безвихідний простір, звідки рибу вичерпують, як із рибного садка. Форми таких котців бувають дуже складні та ріжноманітні. п залежності від тої чи иншої місцевості!, та від розиологу рибних ходів. Нарешті, ще один спосіб перегороження водного простору, але вже з метою оточити його частину. — це сіті: про них ми тут не будемо говорити, бо вони, коли в чому й оригінальні на Україні, го хіба тільки в певних детатях. Бредні, неводи, волокуші, матуни. то то (табл. VI, б) ріжняться між собою, головним чином, тільки розміром, шо пристосований до рибальства в малих чи великих річках, у лиманах і, нарешті, в морі. Одміни сітей у формі ятірів. жаків, то що. також загально відомі і більш-менш скрізь однакові.

Цілком окремо треба зазначити надзвичайно оригінальне при- стосовання для ловіння виключно кефалі, що вживається на ли­манах Озовського моря. Це так звана чеканка, або доріжка. Це є щось подібне до довгого мату з куги чи оситняку, біля 15—20 мет­рів завдовжки та біли 3-х метрів завширшки; довгі краї заломлені догори та до середини, творячи наче невеликі облавки. Вживання цієї доріжки засноване на тому, що кефаль боїться кояшого темного предмету, навіть тіні в воді, та завше змагається його переплигнути. Для ловіння цієї риби доріжку за тихої ясної, але не місячної ночі, просто розстелюють на поверхні води, і кефаль, пливучи зграєю, починає одна по одній плигати та викидатись на доріжку, де й зостається, бо сплигнути назад до води не пускають її загнуті краї чеканки. Цей спосіб так вражає своєю оригінальністю, що не бачивши його на очі. тяжко собі його уявити.

Взагалі рибальство на Україні давно вже стало капіталістич­ним промислом і для маслі населення є хіба що иноді підсобною пра цею. за винятком дуже нечисленних робітників, що остаточно за­кинули хліборобство. Що-до техніки, то українське рибальство скор­ите йде на регрес, ніж до прогресу, але це явище помітне скрізь. Як і мисливство, рибальство втратило своє колишнє видатне зна­чіння. і коли воно може числити на майбутність, то тільки в формі штучного рибоводства та правильного зужиткування морських риб­них багацтв.