12. Народне знання.

У кожного народу, на якому б ігаблі цивілізації він не стояв, завгае існує певна кількість знання. У культурніших народів де знання стало майже тільки продуктом шкільної та літературної освітн: у не таких культурних, а в головній своїй масі навіть зовсім неписьменних, це знання нагромаджується емпірично, прпходить з-зовні. поширюється первіоно-природнім шляхом та розподіляється, без порівняння, рівномірніше, становлячи дійсно загальний народ­нії! скарб. Б останньому випадку, як це є саме і в нас. рівень нього знання буває означений зовсім не шкільними програмами, не кількістю та якістю літератури країни: цей рівень треба визначите так. як його визначають у дітей, що ше зовсім не вчилися, цеб-то безпосереднім досліджуванням чи анкетами, на кшталт тої. яку ор­ганізувало колись берлінське статистичне бюро, а за ним і иніпі подібні установи, між нннінм. подекуди і в Росії. Що-до народ- пього знання на Україні, то тут майже нічого не зроблено для до­слідження. В програму для збіранпя відомостей з етнографії, що її р. 1873 видав «Ііівденно-Західній Відділ» І. Р. Географічного То­вариства та передрукував той самий відділ р. 1875, заведено окре­мий відділ «Народнього знання», але «Ііівденно-Західній Відділ» зостається «тимчасово» скасований і досі. Інідіятори відділу «На­роднього Знання» (А. А. Русов і автор цих рядків) покладали на нього великі надії, але відповідей на. питання цієї програми не при­йшло і, мабуть, не тільки тому, що їм нікуди було прийти, а ще й з тієї самої причини, з якої вони не з'явились за сорок літ, що ми­нули вже з того часу, ні в «Кіевской Старині», ні в «Етнографи- чеокомъ Обозрініи», ні у виданнях Наукового Товариства іменн Шевченка. Єдиною відомою нам спробою відновити вивчення народ­нього знання була видана р. 1883 паком К, Щ. «Спроба програми для збірання народнього математичного знання», здається цілком незалежна від київської програми «Південно-Західнього Відділу»; але чи дала ця спроба які-небудь наслідки — нам невідомо.

А проте, в українського народу, як у всякого народу, ще жив довигм історичним життям та мав постійні зносини з сусідніми народами, мусіла була нагромадитись певна кількість, як емпірич­ного, так і запозиченого знання. Незвичайно мала кількість відо­мостей про це та. особливо, несистематизовашсть цих відомостей примушує нас обмежитесь тим, щоб не так переказувати їх тут, як здійняти знову питання про збіраняя магеріялів.

Для означення чисел неписьменне населення України вживає примітивний спосіб, накреслюючи їх лініями чи нарізками на пер­шому ліпшому предметі; але, коли треба мати документ, то роблять не на бирках: сама назва вказує на східне, мабуть, походження їх та нагадує за пастуший побут (бпри — бирки — вівці). Бирками звуть палічки. що на них роблять поперечні числові нарізки, коли рахунок ведеться між двома особами та мусить бути завше відкри­тий для перевірки. Таку палічку розколюють надвоє вздовж, і кож­ний з контрагентів дістає половину нарізок, що мусять сходитись з другою половиною. Як і записуючи числа на стіні, так і на бар­ках. одиниці відзначають окремими лініями, десятки — довшими лініями, або хрестиками, сотні — якими-небудь иншими значками, що їх легко нарізувати, то-шо. Таким способом зазначають досить великі числа, шо в звичайній селянській практиці рідко, правда, переходять за тисячу: але. наприклад, на бирках чи четелях ду- найскьих рибалок-руснаків нам доводилось бачити числа, що до­ходили до сотен тисяч, бо ці рибалки числять рибу па ока (три фунти), а тому мають до діла часом з дуже великими числами. Аритметичних дій з такими знаками, явна річ, переводити не можна, і всі вичислюваная роблять у голові. Дій з абстрактними числами нам ніколи не доводилося спостерігати, і звичайно всі аритметпчні дії роблять з числами іменованими. При цьому, щоб легше було впчисляти, числа зовсім не завше розподіляють на. одиниці, десятки, сотні, і т. д.. а дуже часто для цього служать певні одиниці рахун­ку. наприклад, ріжної вартості! монети, то-пю. Найбільше вживані способи додавання та віднімання такі: спершу мають до діла з де­сятьма копійками, потім з двадцятьма, з четвертаками, иівкарбо- ванцями, і т. д. Спочатку складають або віднімають цілі перечис­лен! кількості, а потім уже дають собі раду з одиницями. Наприклад, чоловік одвіз до скупщика збіжжя: перший раз 47 пудів, другий раз — 95 вудів, третій раз — 117 пудів. Щоб порахувати, міркують таким способом: перший раз — 50 пудів (три назад — у пам'яті), другий раз — 100 (п'ять назад), третій раз — знову 100, а в пам'яті тримає ще 17, або 120, а в пам'яті — з назад. Склавши спершу закруглені числа, віднімають потім од них ті, що тримали в пам'яті. Так само міркують і віднімаючи числа. Аналогічно переводять і множення. Продав, наприклад, чоловік ячмінь по 23 копійки за пуд та здає його 175 пудів. Вичислювання переводять так: за сотню пудів йому припадає 23 карбованців, за 50 тіудір. — половина, цеб-то 11 карб. 50 коп., а за. 25 пудів — чверть, цеб-то 5 карб. 75 коп., а перевести додавання всіх цих чисел вже не тяжко. Або, наприклад, належиться за 7 мішків по 65 копійок за мішок. Вичислюючи цю задачу, помножують на 7 не одиниці, а десятки цифри 65, а саму цифру розбивають на полтину, гривеник та п'ятак, і вичпсляють таким способом: «сім полтин = зУ₂ карб, та 7 сороківок (10 коп.) = = полтина і дві сороківки, разом 4 карбованці 20 копійок, та сім п'ятаків = 35 копійок, а все разом 4 карбованці 55 копійок. З ділен­ням справа складніша. Треба, наприклад, 10 карбованців платні пастухові розбити на 115 штук худоби. Тут вичислювання іде таким способом: як би було 100 штук худоби, то припадало б по 10 ко­пійок. аде її більше. — треба, числити по 9 копійок, а це буде, за 100 штук — 9 карбованців, та за 10 штук — 90 копійок, та за 5 штук — 45 копійок, а всього — Ю карб. 35 копійок. Десять карбованців оддати пастухові, а 35 копійок вжити на «пів-кварти», або на щось инше. Крім чотирьох правил аритметики в народньому житті прихо­диться иноді мати до діла, з складнішими вичислювання ми. які так чи инакше зводять до чотирьох основних дій. Таким способом роз­в'язують задачі на підвищення в степінь, то-що. або й такі, як на­ведено в програмі «Південно-Західнього Відділу» та в книзі Дра- гоманова¹).

З вимірів, що їх переводять українські селяне, слід звернути увагу на вимірювання площини, головно, землі. Вимір землі пере­водять звичайно найпростішими інструментами, як от палиця, або мотузок, а найчастіше «косим сажнем», иеб-то двома дрючками, звя- заними під кутом таким способом, шоб віддалення між розставле­ними кінцями було рівне одному сажню. І треба зазначити, шо пі виміри відзначаються надзвичайною точністю, дарма що поверхня для вимірювання буває часом дуже неправильної форми. В остан­ньому випадку тим самим інструментом площину поділяють на квадрати та. трикутники, як це роблять і справжні землеміри. За одиниці площі, крім офіційно вживаних одиниць, як от десятина, морг, то-що. вважають шіе одиниці, засновані на кількості часу, потрібного, шоб обробити дану площу, як от. наприклад, риза, день.

') М. Драгомановъ, Малорусскія преданія и разсказы. КДевъ, 1876.

тощо. Цікаві також способи вимірів обсягу, наприклад, ливкої течі. Наприклад, піоб виміряти кількість течі в бочці вживають звичайну наліпку, а на ній наперед позначено лініями рівні, що відповіда­ють певним кількостям течі в бочці. Для рахунку таких річей, як наприклад, цегла, кізяк, — вживають певну систему складання: кізяк, наприклад, складають правильними конічними купами, що їх величина означена певною кількістю цеглин кізяку в основі.

Незвичайно цікаві також практичні способи, що їх вживають українські селяне для де-якнх тригонометричних вимірів. Напри­клад. піоб виміряти дистанцію до недоступної речі, дивляться на неї, насуваючи бриль на очі так. щоб вершок цієї речі та край бриля бу ли в одній площині з очима: потім повертаються помалу на місці кругом, уважаючи, піоб не підіймати та не спускати голови, та ди­вляться, яка з доступних річей знаходиться в одній площині з краєм бриля та очима, і. знайшовши її. міряють дистанцію між нею та місцем спостерігання. Аналогічного способу вживають і для ви­міру височини недосяжної речі, як от дерева, дзвіниці, то-що. Для цього беруть палицю завдовшки таку, як, -свій зріст та шукають таке місце, шоб з нього можна було, лежачи та поставивши палицю в ногах вертикально, бачити вершок дерева чи дзвіниці в одній пло­щині з вершком палиці. При тому, явна річ. дистанція од голови спостерігача до основи дерева буде рівна висотані дерева. Остан­нього способу вживають і в простішій формі, а саме: для виміру височини дерева, наш київський чи волинський полішук поверта­ються до дерева спиною та. йде од нього, аж поки, нагнувшись та .пгвлячись назад між своїх ніг. не побачить вертка того дерева; дистанція од місця, де він спинився, до основи дерева і буде рівна його височині. Зрозуміла сама собою річ. то старанне вивчення всіх способів, яких вживають сільські механіки, будівничі млинів, крупорушок, та. ріжні майстрі, як бондарі, гончарі, теслі, то-що — дасть нам такий матеріал що-до народнього знання, шо про його багацтво та навчальні сть ми' можемо здогадуватись уже з наведених прикладів.

Такий самий багатий матері ял шо-до нього мусить дати і вивчен­ня народкьої астрономії. Всім відомо, шо паші селяне дуже точно вміють, наприклад, означати час за положенням певних зоряних груп; головні з них мають у народній мові й свої власні назви, як от Квочка (Плеяди). Волосожар (Оріон). Віз (Велика Медведиця), Дівчина з відрами (Важки), то-що. і з незапам'ятного часу служать українському народові для означування часу.

Ми не будемо тут говорити про метеорологічне, анатомічне, біологічне та ините народне знання, поготів не будемо говорити про народиш медицину, шо в значній мірі вже розроблена в цілому ряді поважних праць. Ми тільки нагадаємо за них майбутнім досліду- вачам. од яких ми сподіваємось багато і маємо право сподіватись, бо ж. до певної міри, ґрунт для них уже розчищений.

Наприкінці нашого короткого огляду етнографічних особливо­стей українського народу дозволяємо собі висловити скільки за­гальних висновків, що. на. нашу думку, випливають самі собою з викладених даних:

1. Український народ на всій території, що він її населює, од- значається цілим шерегом спільних для нього, у цілому його складі, етнографічних оеоблігвостей. які не залишають сумніву в тому, що він являє собою одну етнографічну цілість, цілком виразно відокрем­лену зпоміж инппіх слав'янськнх народів.

2. В етнографічному ладі свого життя, український народ за­ховав значну кількість останків старовини, які доводять, пго він не підлягав дуже глибоким етнічнім зокільним впливам і. не вважаючи на свою багату на події історію, розвинув свої етнографічні риси послідовно та досить рівномірно.

3. Підлягаючи, як і всі ииші народи, до певної міри, зокільним етнографічним впливам, він асимілював де-які чужі йому форми, але не в такій мірі, щоб вони могли змінити ііого основні етногра­фічні риси та віддалити ііого від загального слав'янського типу.

4. В деталях свого етнографічного побуту український народ виявляє найближчу подібність до своїх західніх сусідів. — півден­них слав'ян: болгар та сербів, а також і до румунів, які. що-до етно­графії. залишились цілком слав'янським народом. Польщею прихо­дили. головно, культурні впливи європейського Заходу.

5. Етнографічні особливості білорусів та великорусів, у своїх найдавніших формах, коли не ідентичні, то дуже близькі до особли­востей українських.