1.1 Поняття та види бірж.

Крім загальної інфраструктури, яка обслуговує весь обсяг ринкових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків: товарів, капіталів, праці та ін. Так, ринок капіталу обслуговують фондові біржі, страхові та аудиторські компанії, брокерські контори, комерційні банки, інноваційні фонди, інвестиційні фонди регіонального регулювання, страховий нагляд, інспекції з контролю за цінними паперами, валютні біржі; ринок товарів — товарні біржі, торговельні дома та торгово-посередницькі фірми, брокерські контори, комерційні центри бізнесу, лізингові компанії, аукціони, ярмарки, державні резерви і страхові фонди, державні інспекції із цін і стандартів; ринок праці — біржі праці, центри підготовки кадрів, державні фонди сприяння зайнятості, підприємництва, пенсійні фонди, фонди зайнятості. Біржа – це певний заклад, приміщення у якому укладаються угоди про купівлю-продаж цінних паперів, валюти, товарів та інших предметів, що реалізуються за стандартними ознаками та зразками.

Розрізняють такі види бірж:

- товарна

- фондова

- праці

- валютна

Товарна біржа – це організація. Що діє на основі самоокупності з метою надання посередницьких послуг і укладення торгівельних угод, упорядкування торгівлі товарами, регулювання торгівельних суперечок і розв’язання торгівельних спорів.

Фондова біржа – це установа, організований ринок, на якому власники здійснюють процес купівлі-продажу цінних паперів. Найважливіша мета фондової біржі – забезпечити швидку й ефективну купівлю-продаж цінних паперів, а для власників – можливість обміну на гроші.

Біржа праці – це певна організація ( посередницька), на яку покладено завдання забезпечення працівників роботою ,а працедавців – робітниками. Ще одне завдання, яке покладено на біржу праці є узгодження попиту та пропозиції робочими сили та боротьба з безробіттям. Діяльність будь-якої біржі праці регламентується як національним так і великою кількістю конвенцій Міжнародної організації праці.

Валютна біржа – це організаційно оформлений і регулярно оформлений функціонуючий ринок, на якому відбувається торгівлями валютами різних країн світу.

1.2 Банки, їх види та функції. Банківська система України.

Одним з найважливіших суб’єктів фінансового ринку є банк. Це проявляється в тому, що: на банки припадає більша частина в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь якій іншій вид фінансових посередників; банки за своїм функціонуванням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон'юнктуру й економічне зростання. Основними видами банків є комерційні, емісійні, сільськогосподарські, кооперативні та ін. До найважливіших банківських об'єднань належать банківські асоціації, банківські картелі (консорціуми).

Банк – це спеціальний фінансовий інститут, що акумулює кошти та інші нагромадження ( золото, цінні папери ), видає кредити , випускає в обіг цінні папери, здійснює грошові розрахунки та інші операції. Банківська система – це законодавчо визначена сукупність фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній основі.

Центральні емісійні банки — головний елемент банківської системи. Вони здійснюють керівництво і контроль за функціонуванням і розвитком усієї банківської системи країни.

Будучи самостійним суб’єктом грошового ринку банки виконують певні економічні функції, в яких конкретизується їх сутність та призначення: трансформаційна - функція банку полягає у посередницькій участі банку у фінансовій системі. Емісійна – це здатність законодавчо банку друкувати грошові знаки і випускати їх в обіг. Свої функції банк здійснює через два види операцій – пасивні та активні. Пасивні операції банку – це такі операції, через які банк формує свої ресурси для здійснення операцій із залученням грошових коштів у розпорядженні банку, формування кредитних ресурсів. Активні операції банку – це операції з розпорядження банками наявних у їх розпорядженні ресурсів.

Ринок цінних паперів та його взаємозв’язок з іншими ринками.

Ринок цінних паперів, його суть та структура.

В умовах становлення ринкової економіки складовою частиною фінансової системи України, особливим сегментом фінансового ринку є ринок цінних паперів, куди банки, держава, населення, підприємства, установи вкладають свій капітал. Фінансовий ринок умовно можна поділити на ринок банківських позичок і ринок цінних паперів, де ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Комерційний банк рідко видає позички на довгий термін. Цінні папери дають можливість одержати гроші на довгий період (на десятиліття — облігації) або в безстрокове користування (акції). Завдання ринку цінних паперів полягають у тому, щоб забезпечити більш повне і швидке переливання заощаджень за ціною, яка влаштовує обидві сторони. Для цього потрібні біржі і функціонуючі на ринку цінних паперів посередники.

Фондовий ринок — чуйний барометр стану економіки. Основними завданнями ринку цінних паперів є становлення і закріплення відносин власності, а головними учасниками цього ринку — комерційні банки, метою яких є одержання прибутку. Перш ніж перейти до розгляду цінних паперів, необхідно з'ясувати, що таке фіктивний капітал, оскільки саме рух фіктивного капіталу і є основою функціонування фондового ринку.

Виникнення фіктивного капіталу пов'язано з відокремленням позичкового капіталу й утворенням кредитної системи. Відокремлення фіктивного капіталу від реального відбулося на базі позичкового капіталу, у руках якого залишається титул власності, а реально розпоряджається цим капіталом функціонуючий підприємець. Тим самим фіктивний капітал виявляється у формі титулу власності, здатного вступати в оборот і, більше того, здатного обертатися відносно незалежно від руху дійсного капіталу. Реально фіктивний капітал передує процесові концентрації і централізації капіталу, розподілу і перерозподілу прибутку, а також перерозподілу національного доходу через систему державних фінансів.

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також забезпечують інші права, що випливають з цих документів, іншим особам. Згідно із Законом “Про цінні папери і фондову біржу” в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів: акції, облігації, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, векселі. Сьогодні Україна реалізує свою можливість створити ринок цінних паперів на основі впровадження вищих європейських і світових стандартів. Він охоплює частину кредитного ринку з його операціями щодо випуску й обігу боргових інструментів і повністю ринок інструментів власності та їхні похідні.

Ринок цінних паперів виконує роль регулювальника інвестиційних потоків, що забезпечує оптимальну для суспільства структуру використання ресурсів. Саме через цей ринок здійснюється основна частина процесу вкладання капіталів у галузі, що забезпечують найбільшу рентабельність вкладень, забезпечує масовий характер інвестиційного процесу, даючи змогу будь-яким економічним агентам, які мають вільні грошові кошти, здійснювати інвестиції у виробництво шляхом придбання цінних паперів. Концентрація обороту цінних паперів на фондових біржах або в професійних посередників дозволяє інвесторові полегшити процедуру здійснення інвестицій. Ринок цінних паперів дуже чуйно реагує на зміни, що відбуваються або очікуються в політичній, соціально-економічній, зовнішньоекономічній і іншій сферах життя суспільства.

За допомогою цінних паперів реалізуються принципи демократизму в управлінні економікою на мікрорівні, коли рішення приймається шляхом голосування власників акцій, причому один голос дорівнює одній акції, тому, чим більше акцій, тим більший вплив має той або інший співвласник на прийняття управлінських рішень. Через купівлю-продаж цінних паперів окремих підприємств, держава реалізує свою структурну політику, здобуваючи акції «потрібних» підприємств і роблячи, таким чином, інвестиції у виробництва, важливі з погляду розвитку суспільства взагалі. Ринок цінних паперів є важливим інструментом державних цінних паперів, за допомогою якого держава впливає на грошову масу і, отже, на розширення або скорочення рівня ВНП.

Ринок цінних паперів - це функціональна система фінансового ринку, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, стимулює структурну перебудову економіки, підвищує добробут громадян коштом доходів від вкладання грошових ресурсів у цінні папери і вільне розпорядження доходами. В такому розумінні ринок цінних паперів становить частину ринку позичкових капіталів. На ньому здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів, на основі законів попиту та пропозиції формуються ціни, складаються відносини співволодіння (акції, паї) чи позики (облігації, векселі) й похідні від них.

Для забезпечення організації функціонування ринку цінних паперів утворюється фондова біржа — акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до цього Кодексу, інших законів, а також статуту і правил фондової біржі. Вона створюється засновниками — торговцями цінними паперами в порядку, встановленому законом, і її діяльність спрямовується виключно на організацію укладання угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних. Фондова біржа не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію. Міжнародно визнаними стандартами ринку цінних паперів стали принципи прозорості, відкритості й доступності, впорядкованості і конкурентності. У відповідності з цими принципами фондовий ринок в Україні складається з двох сегментів: біржового і позабіржового ринків. Водночас ринок цінних паперів є також особливим сегментом фінансового ринку, що представляє собою механізм перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками на основі трансформації тимчасово вільних грошових коштів у грошовий капітал, що надається в позику на умовах повернення і за певну плату у вигляді відсотка. В економічній літературі категорія «ринок цінних паперів» часто виражається терміном «фондовий ринок». Схема показує, що фондовий ринок є багатоаспектною складною економічною системою, на основі функціонування якої ринкова економіка:

1) акумулює капітал для інвестицій у виробничу і невиробничу сфери;

2) відображає сукупність економічних відносин, які виникають під впливом співвідношення попиту і пропонування позичкового капіталу;

3) головним завданням фондового ринку є створення умов для нормального розміщення інвестицій. Ринок об´єктивно висвітлює найефективніші галузі і сфери економіки, в які вливається капітал через купівлю-продаж цінних паперів;

4) для нормального функціонування ринку цінних паперів важливими є два аспекти: саморегулювання і державно-планове регулювання. В свою чергу саморегулювання можна розглядати як індивідуальне - дотримання морально-етичних норм і правил поведінки кожним з учасників ринку, і колективне - відпрацювання правил і положень, які мають виконуватися колективними учасниками ринку цінних паперів. Державне регулювання ринку цінних паперів охоплює формування єдиної державної політики й адаптацію його до міжнародних стандартів, координацію і контроль за випуском в обіг цінних паперів та їх похідних, захист прав інвесторів шляхом здійснення заходів і санкцій проти порушників, сприяння розвитку ринку цінних паперів, узагальнення досвіду і підготовки пропозицій з удосконаленням системи обігу цінних паперів. На відміну від банківського кредитування, яке надає переважно короткострокові позички, цей ринок шляхом розміщення на ньому, скажімо, облігаційної позики дозволяє отримати грошові кошти навіть на кілька десятиліть, а, реалізуючи акції, можна забезпечити капітальне фінансування на безстроковій основі.

Ринок цінних паперів становить частку ринку позичкових капіталів. На ньому здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів. Через участь банків, спеціалізованих кредитно-фінансових установ і фондової біржі тут акумулюються грошові нагромадження підприємств, банків, держави і приватних осіб з метою спрямування у виробниче і невиробниче інвестування.

Основні типи ринку цінних паперів

Первинний ринок Вторинний ринок

Ціних паперів Цінних паперів

Обертання раніше емітованих цінних паперів.

Емісія і первісне розміщення цінних паперів.

Розрізняють два типи ринку цінних паперів первинний і вторинний. Внаслідок продажу акцій та облігацій на первинному ринку емітент отримує необхідні йому фінансові ресурси, а цінні папери зосереджуються у перших покупців.

Провідними елементами первинного ринку є основні елементи (держава, приватні компанії, міждержавні органи), основні форми угод( аукціонна, відкритого продажу), основні інвестори (населення, держава, комерційні органи), основні об’єкти угод (державні цінні папери, приватні цінні папери, міжнародні цінні папери). Тут емітент проти відповідно узгодженої суми грошей передає свій титул власності для інвестицій іншим особам. Як правило, обіг цінних паперів на первинному ринку охоплює лише нові випуски цінних паперів (переважно торгово-промислових корпорацій). Цим актом через первинний оборот цінних паперів здійснюється фінансування розширеного відтворювального процесу підприємств і фірм. На ньому можуть діяти колективні інвестори, в тому числі комерційні банки, страхові компанії пенсійні та інвестиційні фонди тощо. Але, якщо роль первинного ринку у повоєнний період в Європі швидко зростала, то нині більшу активність проявляють фондові біржі, на яких рух цінних паперів продовжується переважно відособлено від емітентів. Тобто первинний ринок, пропустивши через себе нові випуски акцій та облігацій, забезпечує наступне функціонування вторинного ринку.

Основу вторинного ринку становить фондовий ринок: біржовий та позабіржовий або організований і неорганізований. Вторинний ринок діє тому, що первинний інвестор користується своїм правом і перепродує цінні папери іншим особам, а вони - вільні у своєму виборі - перепродують їх наступним вкладникам. Внаслідок цього ті цінні папери, що пройшли випробування первинним ринком і довели свою належну життєздатність, попадають у наступний оборот, що діє без участі того акціонерного товариства, яке їх випустило і започаткувало розміщення. Вони постійно купуються і продаються, переходять від одних власників до інших, втрачають чи набувають курсову ціну. Навіть дивіденди за ними досить часто за угодою з емітентом сплачує генеральний торгівець.

Очевидно, що якби не було повномасштабного вторинного ринку, то не було б ліквідності цінних паперів і ефективного первинного ринку. Діючий механізм вторинного ринку не тільки забезпечує ліквідність цінних паперів, тобто здатність негайно перепродуватись, а і стимулює довіру вкладників та бажання купувати нові фондові папери.

Загалом, цим суттєво посилюється процес повнішого акумулювання ресурсів суспільства в інтересах забезпечення динамічного зростання виробництва. Звичайно, через дрібних і середніх інвесторів і на вторинному ринку здійснюється певна частина фінансування відтворювального процесу. Але спекулятивні біржові операції, в основному, зосереджуються навколо переходу титулу власності й перетасовки контролю між різними фінансовими групами.

В Цивільному кодексі дається юридичне визначення цінного паперу, як документа установленої форми і реквізитів, що засвідчує майнові права, здійснення або передача яких можливі тільки при його пред'явлені.