56. Поняття представництва, його значення та зміст.

Представництво має місце тоді, коли особа за певних обставин не може здійснювати деякі свої суб'єктивні права і до­ручає здійснення цих прав від свого імені іншій особі, тобто представнику.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зо­бов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сто­рони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, ак­та органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

У відносинах представництва розрізняють внутрішні і зовнішні правові зв'язки. Представництво включає пра­вовідносини:

1) між тим, кого представляють, і представником

2) між тим, кого представляють, і третьою особою;

3) між представником і третьою особою.

Внутрішні відносини представництва складаються між тим, кого представляють, і представником, зумовлюючи ви­никнення у того, кого представляють, прав і обов'язків внаслідок діяльності представника. Зовнішні відносини пред­ставництва бувають двох видів: 1) відносини між представни­ком і третіми особами, які мають фактичний характер; 2) пра­вові відносини між тим, кого представляють, і третіми особа­ми, встановлення яких є результатом дій представника.

В силу зовнішніх правовідносин представництва пред­ставник зобов'язаний інформувати третю особу про представ­ницький характер своєї дії (інформаційний обов'язок) та нада­ти докази наявності і змісту повноваження.

Представниками і тими, кого представляють, можуть бути як громадяни, так і юридичні особи.

Особою, яку представляють, може бути будь-яка правоздат­на особа. Представниками можуть бути громадяни, які мають достатній обсяг дієздатності. За загальним правилом, це особи, що досягли 18-літнього віку. У виняткових випадках як пред­ставники можуть виступати також особи, що досягли трудового повноліття, тобто шістнадцяти років. Представниками не мо­жуть бути особи, що перебувають під опікою або піклуванням.

57. Виникнення та види представництва. Співвідношення інституту представництва з договором поруки, суміжними інститутами.

Право на вчинення дій від імені іншої особи може ґрунтуватися на різних юридичних фактах, з якими закон (ч. З ст. 237 ЦК) пов'язує виникнення повноваження.

Такими юридичними фактами (підставами виникнення повноважень) можуть бути:

1) договір (наприклад, договір доручення);

2) закон (батьки є представниками своїх малолітніх дітей за законом);

3) акт органу юридичної особи (призначення на певну посаду, пов'язану із здійсненням представницьких дій);

4) інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства (наприклад, факт спільного ведення господарства, спільності майна — при здійсненні одним з подружжя правочинів для спільного сімейного господарства він виступає як особа, що діє від імені і в інтересах іншого з подружжя, бо згода останнього на здійснення такого правочину припускається — за винятком тих, що виходять за межі дрібних побутових).

Залежно від значення волевиявлення для встановлення правовідносин представництва і виникнення повноваження розрізняють такі види представництва:

1) добровільне (договірне) представництво — те, що ґрунтується на волевиявленні представника;

2) обов'язкове або ("представництво за законом") — представництво на підставі безпосереднього припису закону.

З них найбільш поширеним є представництво на підставі договору. Йому присвячена більшість норм глави 17 ЦК ("Представництво") та значна кількість норм глави 68 ЦК ("Доручення").

Добровільне представництво здійснюється на підставі договору, тобто узгодженого волевиявлення того, кого представляють, і представника. Наприклад, адвокат — повірений є представником на підставі договору про надання юридичної допомоги.

Різновидом добровільного представництва є комерційне представництво.

Згідно зі ст. 243 ЦК комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Особливістю суб'єктного складу відносин комерційного представництва є те, що комерційними представниками можуть бути особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності. Такий висновок випливає з того, що комерційне представництво має своєю метою укладення договорів у сфері підприємницької діяльності, а отже і особа, яку представляють, і представник повинні мати бізнес-дієздатність.

Комерційне представництво є видом добровільного представництва з особливим суб'єктним складом і сферою застосування.

До особливостей здійснення комерційного представництва належать предмет, систематичний характер дій комерційного представника, платність договору. Крім того, ч. 2 ст. 243 ЦК допускає комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом. Отже, коли особа постійно виступає від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності, то за їхньою згодою вона може представляти різні сторони правочину.

Договір на комерційне представництво припускається оплатним. Особа, яку представляють, зобов'язана сплатити представнику винагороду за вчинення дій, крім випадків, коли в самому договорі міститься вказівка на його безоплатний характер. Якщо така вказівка відсутня, і одночасно договором не встановлені розмір винагороди і порядок її сплати, особа, яку представляють, оплачує за комерційне представництво суму, котра звичайно стягується за послуги аналогічного характеру (ст. 632 ЦК). Крім того, представник має право на відшкодування витрат, зроблених ним при виконанні доручення. У разі укладення договору від імені кількох підприємців одночасно витрати поділяються між ними у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою сторін.

Проте дії представника і поручителя мають свої специфічні особ­ливості:

1. на відміну від представника, поручитель робить це від власного імені;

2. відповідна дія є для поручителя виконанням власного обов'язку перед кредитором, який виник у нього з договору поруки;

3. до поручителя, яким виконав зобов'язання, на відміну від представника переходять всі права кредитора за цим зобов'язанням;

4. поручитель, на відміну від представника, діє в інтересах кредитора, а не основного боржника.

Отже правовідносини з представництва не є тотожними жодній іншій формі вчинення правочинів за допомогою третіх осіб. Залежно від особливостей тієї чи іншої форми посередництва роз­межування цих форм і представництва можуть стосуватися сфери діяльності, суб'єктного складу, мети, характеру і результату дій посередника як учасника певних правовідносин. При цьому принципова відміна представництва від усіх інших форм встанов­лення та реалізації цивільних правовідносин між двома і більше особами за участі третьої особи полягає у характері взаємних суб'єктивних прав і обов'язків. Зовні це проявляється в тому, шо тільки представник діє від імені іншої особи, реалізуючи своє повнова­ження та виконуючи обов'язок представляти іншу особу.