Тема 6.
1. Методологічні основи аксіологічного підходу;
1. Методологічну основу аксіологічного підходу становлять концептуальні положення видатних філософів Гегеля, Канта, Фіхте, Лотце про естетичне співпереживання людиною висот художнього життя. Провідними для викладення сутності аксіологічного підходу є ідеї та вчення про духовне життя людини, естетично-почуттєве переживання особою дійсності, культури і мистецтва, що було традиційною темою у вітчизняній «філософії серця», представниками якої були Г.С. Сковорода, П.Д. Юркевич, В.В. Зеньковський, В.С. Соловйов, В.О. Сухомлинський, а також соціально-зорієнтоване вивчення культури, розвинене традицією соціально-художнього мислення та естетичного освоєння дійсності (Б.Д. Гринченко, І.Я. Франко, Л. Українка, О.О. Потебня, В.К. Винниченко, М.П. Драгоманов).
Аксіологічний підхід сформований остаточно у 20 столітті внаслідок готовності представників філософсько-культурологічної думки обгрунтувати роль Цінності, значущість Культури та Мистецтва у житті суспільства та людини. Цінність (неокантіанці Г. Лотце, Г. Коген) – це поняття міждисциплінарне, у вітчизняній науці розроблено у працях В.П. Тугарінова, Л.Н. Столовича, М.С. Кагана, В.О. Василенка тощо. Цінність визначають як суб»єктивну значущість, певний сенс явищ для людини. Цінність не тільки задовольняє духовну потребу людини, а й в певному розумінні духовно творить або відроджує її з усіма її потребами, інтересами, смаками.
Німецький філософ Г. Ріккерт визначає шість галузей цінностей: наука, мистецтво, релігія, мораль, досконале життя і божественна любов. Р. Інгарден у своєму варіанті феноменологічної аксіології виділяє вітальні (утилітарні, вартості корисності, задоволення) та цінності культурні ( пізнання, естетичні цінності, вартості соціальних звичаїв і моральні цінності в естетичному розумінні). Загальна концепція цінностей як відношення об»єктивних властивостей явища або предмета до духовних потреб, інтересів, ідеалів і смаків людини. Ціннісні орієнтації Дряпіка визначає як один із видів ціннісних ставлень, які означають перевагу тих чи інших значущих для суб»єкта об»єктів. Як важливий елемент особистісної структури, їх зміст визначають почуття, інтереси, потреби, ідеали, здібності, смаки й установки людини. Набувши статусу естетичної цінності, предмети, явища здійснюють якісно новий вплив на людину, оскільки естетична значущість – явище особливе.
За аксіологічним підходом, головною цінністю життя визнається ЛЮДИНА, ОСОБИСТІСТЬ, акцентується роль таких цінностей: науки, мистецтва, релігії, моралі, культури. Представники аксіологічного підходу стверджують, що цінності є предметом емоційно-естетичного пізнання та переживання, результатом якого стає оцінка, відношення, ставлення (моральне, естетичне, пізнавальне). В.П. Тугарінов, обгрунтувавши теорію цінностей, визначив основні аксіологічні терміни: цінність, ставлення, відношення до цінності, оцінка, предмет оцінки. Він розглядав цінність як суть тих явищ природи та суспільства, що виступають благом життя та культури для людей певного суспільства в якості дійсності або ідеалу.
Спираючись на праці відомих філософів та культурологів можна стверджувати, що представники аксіологічного підходу під терміном «цінність» розуміють певну значущість для особистості: а)якості предметів, творів мистецтва; б) якості позитивно оцінюваних об»єктів; в)критерій, за яким будь-які об»єкти підлягають оцінці.
Цінності дозволяють вчителеві та учням визнавати значущість, оцінювати особистість, якості особистості, предметів, явищ. Поняття цінності та аксіологічний підхід, що застосовується до процесу мистецької освіти, спрямовує вчителя-дослідника на вивчення специфіки формування потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, на знаходження педагогічних умов сприяння самоствердженню та самореалізації особистості.
Суттєвої уваги в межах аксіологічного підходу приділяється вивченню теорії та методики формування загальнолюдських та духовних цінностей, ідеалів, смаків, ціннісних орієнтацій учнів зош.
Естетична та художня цінність творів мистецтва, музичного твору. Представники аксіологічного підходу зазначають, що естетична цінність вбирає в себе художню цінність, естетичне ставлення, естетичне переживання, що проявляється у художньому творі, стає особистим переживанням та ставленням учня завдяки механізму взаємодії суб»єкта з об»єктом (твором мистецтва). Цей процес є творчим, оскільки мистецтво залучає учня (молодшого школяра, підлітка) до опанування системи естетичних та художніх цінностей. Завдяки цьому, визначають автори (Б.В. Асаф»єв, В.В. Медушевский, Є.В. Назайкінський), для музичної педагогіки та музично-педагогічного дослідження актуальною стає дослідження проблем: а)формування особистості як суб»єкта цінностей художніх або естетичних; б)організації взаємодії та діалогу між суб»єктом (учнем) та об»єктом естетичного переживання; в)формування естетичного смаку, суджень як форм естетичної оцінки, яка виступає як множинна інтерпретація, комплексу виконавських трактувань, які передають авторський зміст, так і особливості тієї чи іншої епохи (первинного та вторинного); формування особливостей суб»єктивного сприймання.
Серед частковонаукових положень методології музичного дослідження слід назвати положення про «мистецьку освіту», «естетична цінність», «моральний потенціал музичного твору», «музичне мистецтво та музична культура». Вчені вважають, що останні поняття є взаємопов»язаними, оскільки музичне мистецтво як система, що поєднує сукупність музичних творів, творчість композитора, виконавця та слухача, проявляється конкретно через посередництво всіх інститутів музичної культури (музичну освіту, музикознавство як науку про музику, засоби масової комунікації, концертні зали, нотодрук тощо).
Предметом музично-педагогічного дослідження може бути вивчення теоретичних засад, технологій, окремих методів формування, розвитку та виховання всіх компонентів музичної культури особистості учня. В рамках аксіологічного підходу автор музично-педагогічного дослідження має обирати своїм предметом формування естетичних (музичних) цінностей особистості.
Сучасні вчені (Л.М. Кадцин, В.І. Дряпіка) визначають таку ієрархію музично-естетичних цінностей:
Прикладні естетичні цінності музичного твору, що зводяться до фіксації лише окремих сторін звукової тканини (мелодії, гармонії, характерних ритмічних зворотів, темпу, гучності, темброво-колористичних знахідок, інструментальних комбінацій). Акцентується увага на тому, що ці компоненти музичних цінностей конкретизують найпростіше естетичне задоволення слухача, з усвідомленням цієї цінності способи й умови сприйняття перетворюються в установку спілкування з музичним твором як цінністю прикладного характеру. Сприймання цінностей музичного твору більшою мірою як інструментальних ( не особистісних).
Пізнавальні цінності музичного твору (праксеологічні оцінки) вже визначають установку творчої діяльності особи, вони характеризуються усвідомленням майже всіх сторін ціннісно-цільової установки сприймання, формування якої розпочинається з осягненням естетичних цінностей та відбиттям особистісних сенсів людини. Дряпіка наголошує: « коли слухач усвідомлює, що відображений у художньому творі світ – це його особистий світ, тоді інтерес до естетичних цінностей загострюється й актуалізується нова мета спілкування з ним, адже пізнання цінностей цього світу стає вже далеким від буденних ситуацій.
Вищі концептуальні естетичні цінності музичних творів формуються на грунті реалізації прикладних і пізнавальних цінностей поза власним »Я», а споживач мистецтва неминуче приходить до іншої мети спілкування . Тут вищі музично-естетичні цінності спрямовують установку вже сформованого творчого мислення учня на осягнення нею концептуального змісту і форми твору як проблеми співвідношення загальнолюдських питань, вищих цінностей до конкретної композиції .
Дряпіка, розглядаючи специфіку цінностей музичної культури, виділяє серед них такі:
Інструментальна цінність, що характеризує музичний твір як засіб для здобуття позахудожнії цілей (регулювання та координації діяльності, які виконують емоційні функції і відповідає загальнозначущим життєвим ситуаціям). Типовість і загальнозрозумілість – ознаки інструментальної цінності музики, пов»язані з опорою на колективні навички інтонування.
Формувальна цінність та різні орієнтації на неї., що проявляється як здатність музики створювати значний етичний та естетичний вплив на Особистість (За Платоном, жива музика – та, що створювалася із врахуванням певної моральної характеристики).
Цінність-самоцінність як різновид художньої цінності, носія прекрасного у тій мірі, в якій вона придатна.
Комерційна цінність, що визначає здатність музичного твору бути об»єктом для продажу вона з»явилася внаслідок комерціалізації музичної культури. Таку цінність становили твори розважальних жанрів.
Музично - змістова цінність (Ганслік «Про музично-прекрасне»), що проявляється як здатність музичного твору виражати тільки те, що стосується самої музики, а не людини.
Ідеологічна цінність музичного твору проявляється як його здатність виражати певні ідеологічні настанови, бути засобом ідеологічного впливу.
Новаторська цінність музичного твору пов»язана з визнанням його спроможності бути носієм прогресу суспільства (Стравінський, Барток, Мійо, Свиридов, Щедрін, Дичко, Сільвестров).
Пізнавальна цінність як показник м.т розширювати і збагачувати світ художніх вражень особистості, її уявлень і знання про життя.
Художньо-актуальна цінність засвідчує здатність м.т. втілювати неповторний хист, обдарованість композитора, його світосприйняття, світорозуміння, життєвий і професійний досвід.
Майстерно-виконавська цінність, що конкретизую ступінь майстерності автора, його здатність досконало та довершено користуватися музично-художніми технологіями «Щедрик» Леонтовича)
Аксіологічний підхід до музично-педагогічних досліджень дозволив В.І. Дряпіка визначити аксіологічну специфіку традиційної та сучасної музики. Зокрема її ознаками є новаторство як тенденції до створення досконалішого та гармонійнішого; традиції як механізм соціального та культурного успадкування. Автор підкреслює нерозривність обох специфічних ознак.
3. Аксіологічний підхід як методологічна основа формування ціннісних орієнтацій студентів. В.І. Дряпіка, визнаючи важливу роль нової соціально-педагогічної теорії виховання гармонійно розвиненої, аксіологічно зорієнтованої особистості, наголошує основні положення цієї теорії:
Стрижнем і ядром культури є система цінностей, яку визначають як певну формацію важливих для людини смислових комплексів – функцій-цінностей, які можуть бути регулятивними принципами соціокультурної діяльності, поведінки та творчості особи. Музичні цінності розглядаються як художньо-естетичний і соціокультурний феномен, що існує в діалектичному відношенні «суб»єкт-об»єкт», відображаючи суспільне покликання й особистісне призначення музичної культури в її значущих функціях.
Реалізуючись у загальній системі духовного виробництва і споживання, соціальні функції музичної творчості на кожному етапі соціокультурного розвитку забезпечують певне, диференційоване, зумовлене конкретно-історичними чинниками, формування зорієнтованості людини на ті чи інші цінності культури, зокрема задоволення її естетичних потреб засобами музичного мистецтва різних видів, жанрів і стильових напрямків. Музична культура існує в єдності, а характеризується безперервністю створення і розвитку нового і відтворення традиційного. При першородності і незмінності народних джерел музичного мистецтва, сталості його класичних зразків і періодичній мінливості, варіативності напрямків легкої, зокрема молодіжної музики, єдність ця зберігається.
Високий рівень музичної культури забезпечує поєднання народної, класичної та естрадної музики.
Важливим елементом духовної визначеності особистості є її ціннісні орієнтації. Обираючи ту чи іншу цінність, людина формує довгостроковий план поведінки і діяльності. Ціннісна орієнтація висвітлює, заради чого вона діє, чому присвячує свою діяльність сфері музичної культури.
Ціннісні орієнтації особи у сфері музичної культури регулюють характер її соціокультурної діяльності. А тристороння структура особистісних орієнтацій умовно уявляється як взаємозв»язок таких її парних компонентів: почуття й інтереси, потреби та ідеали( як основні складові естетичної свідомості особи) – здібності і здатність людини до художньо-образного мистення, що проявляється в актах сприйняття й оцінки художніх явищ – естетичний смак як показник її аксіологічних установок.
Аналіз специфіки умовного виявлення і дієвості структурних компонентів орієнтацій майбутніх педагогів-музикантів на цінності музичної культури дає змогу розробити критерії (емоційно-інтелектуальний, інтелектуально-діяльнісний, діяльнісно-творчий), які є характеристиками їхніх почуттєвих, нормативно-регулятивних, дієво-творчих компонентів і їм властиві такі показники: інтерес і частота залучення до мистецтва, ступінь пізнання музичного мистецтва, особливе ставлення до певних музичних жанрів та оцінка їх, вміння визначати ідейно-емоційний зміст музичної інформації, навички оперувати специфічними музичними засобами виразності, творчий підхід до вибору форм музично-естетичної активності.
Автор виділяє три рівні орієнтації майбутніх вчителів музики на цінності музичної культури:
Перший рівень (вихідна орієнтація) – суб»єктивно-інтуїтивний»: значну роль у суб»єктивних перевагах та орієнтирах молоді відіграють лише ті музичні жанти, напрямки і стилі, на яких сформувався її інтерес до певного пласту музичної культури;
Другий рівень (проміжна орієнтація) – суб2єктивно-еталонний, на якому студенти ще не повністю оволоділи досить усвідомленими, об»єктивними і стійкими критеріями оцінки, адекватного переживання і розуміння музичної культури, хоча й близькі до цього. Молодь оперує установками лише на окремі зразки-еталони того чи іншого музичного жанру або стильового напрямку.
Третій рівень ( оптимальна орієнтація) - суб»єктивно-об»єктивний – на якому особа має стійкі, жанрово-стилістичні уявлення, оволоділа системою музично-естетичних цінностей за допомогою розвинутого естетичного почуття й інтелекту, глибоко усвідомлює ціннісні аспекти, багатство художньо-образного змісту музичного мистецтва і об\2єктивно ставиться до його вартісної оцінки, активно-творчого засвоєння та трансляції.
Орієнтація студентів на цінності музичної культури формується із урахуванням таких соціально-педагогічних умов: а) зорієнтованість студентів на відтворення і розвиток музичних цінностей у загальнозначущих ракурсах національної та світової культури( принцип особистісної ціннісної зорієнтованості);б) посилення гуманістичної функції у сферах навчання і дозвілля студентів (принцип гуманізації); в)творче ставлення до використання у музичному вихованні й художній освіті сучасних парадигмальних підходів (принцип художньо-творчої активності); г)активізація розвитку, розширення і збагачення аксіологічних орієнтирів молоді на основі включення їх у соціокультурну діяльність, принцип музично-естетичної компетенції), принцип загальної культурогізації).
Технологія формування ціннісних орієнтацій: а)формування естетичної свідомості (від почуттів до ідеалів) як форми ціннісних орієнтацій індивіда; б)виховання естетичних здібностей і здатності до художньо-образного мислення, сприйняття й оцінки музичних явищ як діяльнісно-творчої сутності суб»єкта; в) розвиток естетичних смаків, установок особи на цінності музичної культури.
Методологія аксіологічного підходу реалізується на підставі принципів особистісного, діяльнісно-творчого підходу до естетичного розвитку молоді; діалогічний і аксіологічно зорієнтований характер навчання і виховання; цілеспрямований вплив на естетичну свідомість вихованців кращіх зразків вітчизняної і світової культури; самостійна соціокультурна діяльність особи вихованця як суб»єкта та об»єкта цього акту.
Формування орієнтацій на цінності музичної культури є перспективним регулятором соціокультурної активності студентства. Через засвоєння особою справжніх музичних цінностей досягається цілеспрямоване формування її суспільно значущих властивостей (соціокультурного і соціального самовизначення). Ці властивості забезпечують включення майбутніх педагогів-музикантів у соціокультурну діяльність для передачі ними від покоління до покоління нагромаджених людством багатств духовної, естетичної, художньої та музичної культури.
Автори підкреслюють значущість саме аксіологічного підходу, який акцентує роль цінностей мистецтва, культури та освіти у житті суспільства і людини. Представники аксіологічного підходу спрямовують нас до педагогічного аналізу його основних понять: цінність, ставлення, відношення до цінності, оцінка, предмет оцінки. Суттєвої уваги в межах аксіологічного підходу приділяється обгрунтуванню основних положень теорії виховання загальнолюдських, духовних, естетичних, моральних цінностей, ідеалів, смаків, ціннісних орієнтацій студентів та учнів.