Тема 4. Зміст та принципи системного підходу,
Значні зміни в Україні, курс на позитивний розвиток суспільства вимагають суттєвих перетворень усіх сфер вузівської освіти, у тому числі реорганізації підготовки вчителів музичного мистецтва.
Сучасна методологія освіти і теорія вузівської педагогіки стає грунтовною основою для подальшої розробки питань підготовки спеціалістів у вузі /С.І.Архангельський, А.М.Алексюк, О.А.Абдулліна, Е.Б.Абдуллін, Г.О.Балл, В.П.Беспалько, С.У.Гончаренко, Б.С.Гершунський, С.І.Зінов’єв, І.А.Зязюн, В.А.Козаков, Л.І.Коваль, Н.В.Кузьміна, В.І.Лозова, А.О.Лігоцький, В.І.Луговий, Н.Г.Ничкало, І.Ф.Прокопенко, В.А.Сластьонін, Г.В.Троцко, О.П.Рудницька, Р.І.Хмелюк/.
Вважаємо актуальним і перспективним застосування до підготовки вчителів музики системного підходу, який здобув широке розповсюдження у наукових дослідженнях другої половини 20 століття. Системний підхід дозволяє розглядати об’єкти різних типів як складноорганізовані структури.
Під системою розуміють сукупність елементів, які знаходяться між собою у відношенні і зв’язках. Головною ознакою будь-якої системи є цілісність та єдність усіх її елементів. Системи, особливо соціальні, є складовою більш загальних систем і знаходяться у нерозривному зв’язку з навколишнім середовищем та суспільством /2;9;11/.
Структура системи має багаторівневу будову та ієрархічне розташування компонентів (підсистем), що її складають. На кожному рівні (як горизонтальному, так і вертикальному) з'являються нові ознаки системи, які впливають на окремі елементи загальної системи. Однією з проблем існування систем є наявність в кожній підсистемі власних локальних різних за рівнями цілей, та їх співвідношення (кооперування або конфлікт), яке створює значні проблеми щодо управління складними системами./1;2, /
У сучасних дослідженнях системний підхід розробляється у теоретичному, методологічному, структурно-функціональному, а також історико-генетичному напрямках і аспектах /1;4;7;9/.
Активно застосовується системний підхід і для досліджень педагогічних об'єктів: проблем навчання і виховання, процесу професійної підготовки спеціалістів у закладах вищої освіти (А.М. Алексюк, С.І. Архангельський, В.А. Семіченко); різнорівневої підготовки фахівців (А.О. Лігоцький), проблем управління освітою (В.П. Беспалько, В.С. Пікельна, В.Д. Якунін), педагогічних систем (Л.Г. Вікторова, Т.А. Ільїна, В.А.Ковальов, Н.В. Кузьміна, В.І. Міщенко, В.А.Сластьонін). Дослідження педагогічного об’єкту дозволяє поєднувати у загальну систему понять різноманітні факти, вивчати характер взаємовідношень між цілим і його елементами, механізми, які породжують нові системні якості. Сутність системного підходу в освіті полягає в тому, що всі освітні феномени ( національна система освіти, системи принципів, методів і засобів навчання, музично-творчого розвитку) розглядаються як великі, середні та малі педагогічні системи, кожен з елементів якої вивчаються у їхньому взаємозв»язку з іншими.
У багатьох випадках під педагогічною системою розуміють педагогічний процес, його складові частини та сукупність організаційних форм /секції, клуби, трудові об’єднання школярів, дитячо-юнацькі суспільні організації/. В останні часи в педагогічній теорії застосовують термін “педагогічна система” для визначення авторських шкіл, дидактичних та виховних систем/8,62 /.
Таке широке тлумачення поняття “педагогічна система” можна пояснити недостатньою теоретичною розробкою цього питання, тим, що у більшості випадків йдеться про видове розмаїття педагогічної системи.Досить часто в літературі змішуються поняття “елемент” та “компонент” системи. Термін “елемент” необхідно застосовувати при визначенні системи як цілісного явища. Термін “компонент” доцільно використовувати у тому випадку, коли мається на увазі система як об’єкт аналізу, якій притаманні окремі вибірково залучені компоненти, що знаходяться між собою не тільки у постійній взаємодії, але й активно сприяють один одному.
Н.В. Кузьміна тлумачить педагогічну систему як “багаточисельність взаємопов’язаних структурних та функціональних компонентів, підкорених цілям виховання, освіти та навчання підростаючого покоління та дорослих” /6,10/. Означена дефініція вказує на роль мети як висхідної крапки, головного фактору побудови педагогічної системи, який вважається більшістю дослідників як системоутворюючий, впливає на становлення, розвиток і вказує на кінцевий термін її існування /С.І.Архангельский, В.П.Беспалько, В.І. Міщенко, В.А. Сластьонін/.
Фундатор мистецької освіти О. Рудницька на підставі системного підходу розглянула зв’язки між філософією (науки про загальні закони природи, суспільства, мислення), філософією освіти (науки про сутність освіти та її закономірності функціонування у суспільстві) та філософією мистецтва ( науки про сутність мистецтва та закономірності його існування у суспільстві). Автором визначено вагому роль мистецької освіти у підготовці особистості до мистецької діяльності, що має індивідуально-творчий характер.
Застосування системного підхіду дозволяє розглянути мистецьку освіту як цілісну педагогічну систему у структурному, функціональному і генетичному аспектах. Системоутворюючим елементом мистецької освіти стає її мета – виховання, навчання та розвиток творчої особистості майбутнього діяча мистецтва, викладача, вчителя мистецьких дисциплін, яка відповідає замовленню суспільства і вказує на особистісні і професійні якості випускника, які потрібні на сучасному етапі розвитку України. Застосування принципу системності дозволяє розглянути мистецьку освіту у: а)соціальному вимірі (підготовку діячів мистецтва у світі, певній країні, суспільстві, регіоні, закладі освіти), як систему державної, приватної, суспільної, світської, клерикальної мистецької освіти; б)як ступінь безперервної освіти (дошкільної, шкільної, середньої, вищої, післядипломної мистецької освіти). Принцип системності як методологічний постулат наголошує необхідність постійної корекції та узгодження мети і результату мистецької освіти – виховання творчої особистості діяча мистецтва, їх зумовленість потребами сучасного суспільства. Системний підхід в цілому залишається актуальним для вищої освіти, окремих розділів професійної мистецької педагогіки. Разом з тим, як визнають відомі вчені, він не є адекватним у вирішенні проблем управління складними педагогічними системами, бо не дозволяє враховувати активності його суб’єктів, необхідності гнучкої корекції їх розвитку і саморозвитку.
До числа основних належить поняття складу педагогічної системи, який визначає статистичне положення системи; структура дозволяє проаналізувати динамічний рух її компонентів.
До найважливіших структурних компонентів як основних базових характеристик педагогічної системи відносять педагогічну мету, наукову і навчально-методичну інформацію (зміст освіти), засоби педагогічної комунікації (засоби, форми і методи педагогічної взаємодії), студентів (учнів) та викладачів (вчителів) [1;3;5;8]. Кожний з означених компонентів є необхідним і достатнім для створення педагогічної системи.
У якості системоутворюючого елемента, як вважає В.П. Беспалько, може бути будь-який з перелічених, що залежить від зовнішньої мети, яка визначає побудову або тенденції реформування педагогічної системи.
Аналіз наукової літератури дозволяє визначити, що педагогічну систему досить часто ототожнюють з педагогічним процесом /С.І. Архангельський,Ю.К. Бабанський/. Ми підтримуємо цю позицію, бо вона зумовлена динамічними властивостями системи і взаємодією її компонентів, кожний з яких виконує окремі функції.
Крім структурних, визначають також і функціональні компоненти системи, під якими розуміють стійкі базові зв’язки основних структурних компонентів, які забезпечують рух, розвиток і удосконалення усієї педагогічної системи /6,14/. У літературі виділяють гностичний, проектувальний, конструктивний, комунікативний і організаторський функціональні компоненти педагогічної системи, кожен з яких має специфіку і несе власне навантаження./6/
Н.В. Кузьміна розуміє гностичний компонент як діяльність викладачів, пов’язану з накопиченням і усвідомленням знань щодо стану суб’єктів педагогічної взаємодії, психологічних особливостей студентів, викладачів, уміння здобувати нові знання і перебудовувати свою діяльність. Проектувальний компонент, що знаходиться у постійному взаємозв’язку з головною метою педагогічної системи, містить перспективне планування стратегічних, тактичних і оперативних цілей, завдань та способів їх вирішення. Конструктивний компонент, який взаємодіє з навчальною інформацією, сприяє композиційній побудові змісту освіти. Комунікативний компонент містить дії, пов’язані з встановленням педагогічно доцільних взаємовідносин між викладачами і студентами. Організаторський компонент, що має відношення до викладачів і студентів, реалізує їх підготовку за посередництвом продуктивної організації педагогічного процесу.
Викладені методологічні і теоретичні положення мають безпосереднє відношення до загального процесу професійної підготовки студентів у закладах вищої освіти. Це дозволяє розглядати педагогічну систему в цілому як загальне у відношенні до особливого (підготовка спеціалістів у закладах освіти) та одиничного (підготовка вчителів музичного мистецтва у вищих закладах освіти України). Кожна з названих підсистем у відповідності з основними положеннями системного підходу може вважатися складною системою.
Cистему підготовки вчителыв музики (СПВМ) у закладах освіти України можна вважати цілісним явищем, педагогічною системою, яка складається з взаємопов’язаних компонентів, створених з метою освіти, навчання і виховання особистості професіонала у вищих закладах освіти.
За походженням СПВМ відноситься до числа соціальних систем, створених як об’єкт на замовлення суспільства з метою підготовки фахівців широкого профілю у галузі музичного мистецтва. Як і будь-яка соціальна система, СПВМ має постійний обмін із зовнішнім світом інформацією (науковою, навчально-методичною, аудіо-відео), і спеціалістами-професіоналами (студентами та викладачами) за рахунок змін нових ресурсів та кадрів, підготовлених у суспільстві. У свою чергу, суспільство приймає від СПВМ спеціалістів з певним рівнем професійної підготовки для підтримки функціонування складної системи музичної культури (творчості, виконавства, освіти) і в цілому духовної культури України.
Системи професійної підготовки вчителів музики у закладах освіти є складною і багаторівневою системою. Вона містить підсистеми музичного виховання та освіти у школах (загальноосвітніх та спеціальних) і коледжах (мистецтва, педагогіки, культури). Як багаторівневе утворення, вона здійснює безперервну підготовку: а)молодших спеціалістів (коледжі); б)спеціалістів (вузи мистецтва, культури, педагогічні інститути та університети); в) магістрів (музична академія та академія культури; г)післядипломну освіту музичних педагогів (педуніверситети).
Наявність мети як важливого системоутворюючого фактору дозволяє визначити СПВМ як цілеспрямовану систему, яка не тільки задовольняє замовлення суспільства на підготовку спеціалістів, але й відповідає на попит студентів, майбутніх вчителів музики у їхньому особистісному та професійному становленні.
У змісті мети, яку висуває суспільство перед СПВМ, визначається потреба до постійного духовного збагачення і гармонійного виховання людей через посередництво музичного мистецтва, підготовки вчителів-виконавців, просвітників, організаторів музичних колективів.
Метою закладу освіти, у якому здійснюється підготовка відповідних спеціалістів, є забезпечення високого рівня загально-наукового, спеціального і професійного індивідуально-творчого розвитку студентів, що оволодівають спеціальністю вчитель музичного мистецтва.
Мету студентів можна визначити як оволодіння пізнавально-творчою діяльністю, інтелектуальний та емоційний саморозвиток, формування професійних особистісних та індивідуальних властивостей, які відповідають їх здібностям, професійним інтересам і потребам /2/.
Інтегрованим результатом СПВМ є духовна, вільна особистість компетентного спеціаліста вчителя музичного мистецтва, здатного адаптуватися до різноманітних видів професійної (виконавської та педагогічної) діяльності у нових соціально-економічних і соціокультурних умовах.
Як соціальна система, СПВМ є динамічним утворенням, яке у відповідності до вимог суспільства змінює свою внутрішню структуру разом із усіма її компонентами(елементами). Цей процес обумовлений не тільки постійними змінами різноманітних зовнішніх факторів, але й перемінами у внутрішньому стані системи . У сучасній Україні, відповідно з визначеною гуманістичною парадигмою, відбувається корекція мети, структурних елементів і компонентів мистецької освіти як педагогічної системи. Це неодмінно потребує змін у змісті музично-педагогічної освіти у напрямку педагогізації, створення нових професійно орієнтованих навчальних курсів, індивідуалізації професійної підготовки особистості студента.
Як і будь-яка педагогічна система, СПВМ є відкритою системою із різноманітними зв’язками (стійкими, нестійкими, суттєвими і несуттєвими, безпосередніми та опосередкованими) між усіма її структурними компонентами та суспільством, у якому відбувається професійна діяльність вчителя музичного мистецтва/4/. Саме відкритість СПВМ дозволяє регулювати окреслені взаємозв’язки і своєчасно коригувати структуру системи, а також проектувати зміст її структурних і функціональних компонентів.
У науковій літературі вказується, що у випадках, якщо система підготовки фахівців не реагує на потреби суспільства, відбувається її замкнення, яке призводить до стабілізації, застою і, навіть, деградації всіх її підструктур./1;8;9/ Така ситуація характерна для тих закладів освіти, де ігнорується або декларується нова мета (виховання активно діючої у суспільстві особистості), або не відбувається корекція мети і результату професійної підготовки студентів.
Втім, означене становище віддзеркалює наслідки дидактичної домінанти у сучасній вищій школі, коли результатом професійної освіти вважалася не особистість спеціаліста, а його професійні виконавські уміння, педагогічні технології, або організація навчального процесу. Саме тому сучасні випускники вузів та факультетів мистецтв і культури не здатні бути справжніми лідерами, спроможними до організації, виховання і керування успішним виконавським музичним колективом.
Як цілеспрямованій системі, СПВМ притаманна активність і “багато-багатофункціональність” (Аккоф). Конкретно це проявляється у відносній самостійності та автономності її елементів (студентів, кафедр, вузів), здатності самостійно висувати та змінювати власні проміжні цілі, які відповідають потребам рівня розвитку підсистем (студентів, викладачів). З одного боку, активність і самостійність студентів свідчить про позитивні зрушення у функціонуванні системи, які зумовлені умінням свідомо приймати на себе відповідальність як за свій продуктивний професійний розвиток, так і за розвиток інших елементів цілісної педагогічної системи. Разом з тим, надмірна активність може спричинити їх стихійний розвиток. У зв’язку з цим, вельми актуальною стає проблема гнучкого, вмілого регулювання діяльності усіх рівнів підсистеми, узгодження цілей і запланованого результату (підготовки диригента-особистості, яскравої індивідуальності, компетентного фахівця).
Головною ознакою будь-якої системи вважається її цілісність, тобто гармонійна взаємодія усіх структурних і функціональних компонентів, яка викликає появу нових якостей, не властивих її окремим частинам. Цілісною вважають лише ту систему, яка має складні кількісні зв’язки між усіма елементами. Якісні або кількісні зв’язки елементів вказують на перший, низький рівень становлення системи. Лише комплексна та інтегрована їх взаємодія задля досягнення загальної мети свідчить про наявність цілісності.
Спираючись на ці методологічні положення теорії систем /1;2;4;7;9/, можна дійти висновку, що цілісність СПВМ забезпечується наявністю інтегрованих зв’язків як між основними елементами складу і компонентами структури педагогічної системи, так і внутрішньою інтеграцією кожної підсистеми.
Зважаючи на це, студент-випускник, майбутній вчитель музики як цілісна особистість має інтегрувати у собі не тільки професійно-важливі якості, до яких можна віднести спеціально-музикальні і педагогічні властивості та здібності, але й гармонійне поєднання особистісних і су’єктних якостей, органічно інтегрованих у його індивідуальні властивості.
Цілісність змісту освіти диригента хору забезпечується комплексом фундаментальних і спеціальних дисциплін, інтегрованих у професійну діяльність вчителя музики.
Особливої ваги набувають проектувальний, конструктивний і комунікативний компоненти структури СПВМ. Перший забезпечує грунтовність їхньої підготовки, гармонійне і творче поєднання теоретичних і технологічних, спеціальних і педагогічних навчальних курсів. Другий вказує на визначально важливу функцію встановлення доцільної взаємодії між викладачами і студентами в процесі професійної підготовки, ролі спілкування у діяльності музиканта-педагога, що зумовлює необхідність забезпечення студентів комунікативними технологіями.
Проте цілісність підготовки потребує використання сучасних форм організації освіти вчителя музики, зокрема модульного навчання, всілякого заохочення студентів до самостійної роботи.
Проведене дослідження методологічної і педагогічної літератури з питань застосування до підготовки вчителя музики системного підходу дозволяє визначити її як складну, динамічну, відкриту систему, цілісність якої забезпечують інтеграційні зв’язки між усіма її структурними і функціональними компонентами.
Література:
Становление и сущность системного подхода.- М.:Наука, 1973.
Барбина Е.С. Семиченко В.А. Идеи интеграции, системности и целостности в теории и практике высшей школы. - К, 1996
Беспалько В.П. Основы теории педагогической системы.- Воронеж:Изд-во Воронежского университета,1977.-307 с.
.Викторова Л.Г. О педагогических системах.- Изд-во Красноярского ун-та. 1980.-92 с.
Ильина Т.А. Структурно-системный подход к организации обучения.-М.:Знание, 1972.- Вып.1.-72 с.
Кузьмина Н.В. Методы системного педагогического исследования: Учебное пособие.-Л.:ЛГУ,1980.-171 с.
Каган М.С. Системный подход и гуманитарное знание..-Л.,304с..
Сластенин В.А. Мищенко А.И. Целостный педагогический процесс как обьект педагогической деятельности учителя.- М.1997.
ШадриковВ.Д. Проблемы системогенеза профессиональной деятельности.-М.:Наука, 1982.-184 с.
Останнім часом активно розглядається синергетичний підхід – напрям філософсько-педагогічної думки, який відштовхується від глобального аналізу сучасності і формування нової парадигми наукової картини світу. Ідея світоглядної цілісності у синергетичному підході грунтується на нових закономірностях взаємодії логосу і хаосу та інших протилежностей буття. Синергетика – черговий крок до розуміння феномену світового співвідношення, через неї досягається більш глибоке розуміння явищ природи і світу людини. Необхідність використання синергетичного підходу до формування світогляду сучасної людини не викликажє сумніву. Успішне вирішення цього завдання багато в чому пов»язано з виходом освіти за рамки технократичної парадигми, а також виходом на передній план ціннісного знання і формування особистісно значущої картини світу. У філософії нестабільності основна увага приділяється проблематиці нового діалогу «Людина – природа- культура». Методологічні закономірності цього діалогу поширюються і на діалог «Людина-людина». Відомий представник діалогового спілкування В. Біблер надає великого значення аналізу діалогу між різними типами культури, світогляду і мислення.
Застосування синергетичного підходу до музичної або мистецької освіти означає діалог: 1) педагогічної створюючої сили, що визначається метою і 2) руйнівної сили педагогічного процесу, хаотичного предбаченого елементу, принципів самоорганізації систем природи, мистецтва і дитини.), що мають конструктивну здатність, оскільки в людині закладено найвищий параметр порядку, який концентрує творчий потенціал. Вченими встановлено, що розумне чергування протилежностей – спокою та динаміки – сприяє творчій самореалізації, формуванню розвиненої, вільної та позитивно настроєної особистості, появі відчуття гармонії природою, Всесвітом.
5.6. Синергетичний підхід відкриває нові можливості для виховання людини відкритої, діалогічної, комунікативною. 7. Нелінійний підхід орієнтує педагога на новатормське мислення, якке набуває неоціненного значення у кризових ситуаціях, характерних для періоду докорінного реформування освіти
Закономірним продовженням системного підходу став синергетичний підхід, або теорія самоорганізації, обгрунтована вперше у працях І. Пригожина та Г. Хагена, який сьогодні активно використовується як методологічна основа у філософії освіти, методології мистецької освіти ( О. Олексюк, В. Орлов). Аргументами на користь цього підходу є твердження вчених і практиків про надзвичайну складність і нестабільність сучасного світу, раптовість змін у освіті, хаос педагогічних прийомів та форм. Можна погодитися з тезою про те, що сьогодні є недостатньою тенденція застосування у педагогічній діяльності жорстких стандартних схем і лінійного мислення. Це положення цілком логічно стосується і методології мистецької освіти. Адже, як слушно наголошувала О. Рудницька, філософія мистецької освіти, крім базових для будь-якої філософії понять об’єкта і суб’єкта, загального і одиничного (окремого), раціонального й ірраціонального, понятійно-логічного і образно-інтуїтивного, супроводжується пізнанням парадоксів, дилем, антиномій, припущенням поліваріантних висновків, що ...потребує тих якостей мислення, що найбільш відповідають сучасним вимогам розвитку творчої особистості, здатної до швидкого реагування на можливі зміни навчального середовища [4, с.34].
Вважаємо цілом слушною точку зору О. Олексюк, яка акцентує увагу на пануванні синергетичної парадигми у сучасному музично-педагогічному процесі. Виявлені на основі синергетичного підходу методологічні принципи (самоорганізації, активності, адаптивності, варіативності і гнучкості) дозволяють обгрунтовувати необхідність активності і самоорганізації будь-якої педагогічної системи, роз’яснювати актуальність творчої (усвідомленої та інтуітивної) мистецької діяльності, гнучкості та варіативності процесу педагогічної взаємодії. Принцип самоорганізації засновується на закономірності, яка розглядає структуру і функціонування мистецької освіти як нелінійний саморозвиток, процес, зумовлений внутрішньою активністю її суб’єктів (студентів і викладачів). Згідно з основними положеннями синергетичної парадигми, виникає можливість варіативного використання педагогічних підходів, концепцій, принципів у “хаосі” методів, способів, прийомів та форм організації навчальної та позаурочної діяльності студентів у системі мистецької освіти. Отже, фактор самоактивності системи загальної та професійної мистецької освіти як нелінійної структури зумовлює гнучкість і варіативність способів її корекції.