Основні види клізм, що застосовуються в педіатричній практиці, методика та правила їх застосування у дітей різного віку.
Клізма – це введення у кишечник через пряму кишку різноманітних рідин з лікувальною і діагностичною метою. Усі види клізм в стаціонарі виконуються за призначенням лікаря.
В педіатричній практиці звичайно застосовують клізми з метою спорожнення кишечнику (очисні), введення лікарських речовин (лікувальні), промивання кишечнику (сифонні). Показанням до їх застосування є закріпи, гострі отруєння, інфекційні захворювання кишечнику. Очисні та сифонні клізми призначають перед проведенням інструментальних досліджень, операцій. Лікувальні клізми призначають з метою введення медикаментозних препаратів загального та місцевого призначення, зниження температури та ін.
Протипоказанням до застосування клізм є гострі запальні процеси анального отвору, шлунково-кишкова кровотеча, випадіння прямої кишки, онкологічні захворювання прямої кишки тощо. Усі види клізм в умовах стаціонару застосовують за призначенням лікаря.
Методика та правила застосування клізм. Залежно від віку дитини та виду клізм методика та правила їх застосування розрізняються.
Очисні клізми дітям проводять зазвичай з метою очищення кишечнику. Перед проведенням клізми необхідно приготувати гумовий балончик з твердим або м’яким наконечником, посудину з водою відповідної температури, клейонку, вазелін, пелюшку, посудина з дезрозчином для обробки поверхні й використаних засобів. Залежно від віку дитини використовують балони різного об’єму. У дітей старшого віку використовують кружку Есмарха (рис).
Послідовність дій: наповнити балончик водою, перевірив, чи не залишилося у ньому повітря; змазати наконечник вазеліновим маслом. На сповивальний стіл, кушетку або ліжко постелити церату і накрити її пелюшкою. Положити дитину (грудного віку – на спину, старше за рік – на лівий бік з підведеними до живота ніжками). Лівою рукою розвести дитині сідниці, а правою обережно ввести наконечник клізми в пряму кишку дітям молодшого віку на 3-5 см, а дітям старшого віку 6-8 см. Вводять спочатку в напрямку до пупка, потім – паралельно куприку. Дитині грудного віку при цьому необхідно підняти ніжки до гори. Повільно стискаючи гумовий балончик – ввести рідину. Виводити наконечник з прямої кишки слід не розтискуючи пальців, а після цього – стиснуті сідниці на декілька хвилин.
Кількість рідини для проведення очисної клізми: від 0 до 2 міс. – 30 мл; з 3 міс. до 6 міс. – 50-80 мл; з 6 міс до 1 року – 100 мл; після року – 100 + 100×(n-1), де n – кількість років дитини. Температура води визначається у відповідності з віком дитини. У періоді новонародженості температура води для клізми повинна бути 30-31°С, у першому півріччі – 27-28°С; до 1 року – 26-25°С, у старшому віці – 20-22°С.
Після постановки клізми слід обов’язково дочекатися дефекації і оглянути випорожнення дитини.
Лікувальні клізми виконують тільки за призначенням лікаря. Лікувальні клізми розрізняються на клізми місцевої (при запальних процесах у товстому кишечнику) та загальної дії, які застосовують в тому разі, якщо неможливо введення ліків через рот. Через пряму кишку ліки всмоктуються швидко і попадають в кров, мінуючи печінку; об’єм їх залежить від віку дитини і приблизно складає: в дітей першого року 10-15 мл, перші 5 років 20-25 мл, від 5 до10 років – до 50 мл, старшим дітям до 75мл. Перед їх проведенням необхідно робити очисну клізму, але іноді їх можна здійснювати й одразу після дефекації. Інтервал між очисною та лікувальною клізмами повинен складати не менш 30-40 хв. Для кращого всмоктування ліків і запобігання послаблюючого ефекту температура розчину, який вводиться повинна бути 38-39°С. В умовах стаціонару лікувальні клізми роблять за допомогою м’якого катетеру, який вводиться у пряму кишку і шприца з лікарськими речовинами. Глибина введення кишкового катетера у пряму кишку складає: у дітей грудного віку: 7-8 см, у віці від 1 до 3 років 8-10 см, від 3 до 7 років 10-15 см, у шкільному віці – до 20 см. При розрахунку дози слід враховувати кількість рідини, яка залишиться у катетері. Введення лікарського засобу повинно бути дуже повільним.
Сифонні клізми проводять з метою очищення кишечнику, якщо звичайна очисна клізма не була ефективною, а також при підозрі на кишкову непрохідність.
Ставлять їх переважно дітям старшого віку при необхідності видалення всіх калових мас або шкідливих продуктів, які потрапили у кишечник внаслідок отруєння хімічними або рослинними отрутами. Сифонні клізми протипоказані при апендициті, перитоніті, шлунково-кишкових кровотечах, захворюваннях прямої кишки, в перші дні після операції на органах черевної порожнини.
Методика постановки: через резинову трубку діаметром 0,8-1,0 мм и довжиною до 1,5 м (один кінець трубки закінчується лійкою, другий - наконечником) в декілька прийомів вводять у пряму кишку чисту воду (від 5 до 10 л, температура 37-38°С, або дезинфікуючої рідини. Один кінець трубки змазують вазеліном і вводять через анальний отвір в кишечник на глибину 20-30 см. Лійку заповнюють водою і піднімають на висоту 50-60 см понад ліжком, а потім опускають до рівня сідниць дитини, не видаляючи резинову трубку з прямої кишки. При цьому вода, яка містить калові маси потрапляє до лійки, а потім її виливають у таз (рис.). Цю процедуру повторюють декілька разів до появи чистої води. Потім резинову трубку обережно видаляють, всю систему миють, дезінфікують и кип’ятять. Необхідно своєчасно евакуювати введену рідину з кишечнику дитини, оскільки при постановці сифонної клізми можливе виникнення ускладнень, такого як калова інтоксикація. Вона може виникати при непрохідності кишечнику.
Постановка сифонної клізми повинна проводиться під безпосереднім наглядом лікаря.
Правила користування кишеньковим та стаціонарним інгаляторами
Інгаляційна терапія – один з методів лікування у педіатричній практиці і є парентеральним засобом введення лікарських речовин. Розрізняють інгаляції парові, тепловологі, масляні, аерозолі лікарських речовин. Поперед всього інгаляції оказують місцеву дію на слизові оболонки дихальних шляхів, а ефект визначається ступенем подрібнення аерозолю.
В умовах стаціонару інгаляції проводять за допомогою аерозольних, парових, універсальних (розрахованих на проведення тепловологих інгаляцій розчинами рідких та порошкоподібних речовин), ультразвукових аерозольних апаратів. Паровий інгалятор обладнаний теплорегулятором для підігріву аерозолів до температури тіла. В ультразвукових інгаляторах подрібнення лікарських засобів здійснюється ультразвуковими коливаннями, потік та температура повітря регулюються. Інгаляції виконуються за призначенням лікаря у спеціально обладнаному приміщенні.
К
рис.
рис.
Перевірка інгалятора. Перед першим застосуванням інгалятора або після перерви в користуванні більш одного тижня, його треба перевірити. Для цього слід зняти ковпачок мундштука, злегка натискуючи на нього з боків, добре труснути інгалятор та зробити одне розпилення у повітря, щоб переконатися в його адекватній роботі.
Користуватися інгалятором слід у такій послідовності:
1. Зняти ковпачок мундштука і, злегка натискаючи на нього з боків, переконатися в чистоті внутрішньої і зовнішньої поверхонь мундштука.
2. Старанно струсонути інгалятор.
3. Взяти інгалятор, тримаючи його вертикально між великим та всіма іншими пальцями, причому великий палець повинен знаходитися на корпусі інгалятора, нижче мундштука.
4. Хворий робить максимально глибокий видих, потім бере мундштук у рот між зубами і охоплює його губами, не прикушуючи при цьому.
5. Хворий починає вдих через рот, і в цю мить натискає на верхівку інгалятора (починається розпилення ліків), при цьому хворий повинен повільно і глибоко вдихати. Одне натискання на верхівку інгалятора відповідає одній дозі.
6. Хворий затримає дихання, виймає інгалятор з рота і знімає палець з верхівки інгалятора. Хворий повинен затримувати дихання стільки, скільки можливо.
7. Якщо необхідно виконати подальше розпилення, треба зачекати приблизно 30 сек., тримаючи інгалятор вертикально. Після цього треба виконати дії, описані в пунктах 2-6.
Для дітей раннього віку використовують інгалятори зі спеціальними насадками (рис.).
