Особливості гігієни дітей залежно від статі та віку. Особливості гігієни дівчаток.

Догляд за здоровою новонародженою дитиною

Відразу після народження акушерка викладає дитину на живіт матері, здійснює обсушування голови і тіла дитини підігрітою стерильною пелюшкою, одягає дитині чисті шапочку і шкарпетки, накриває сухою чистою пелюшкою та ковдрою. При обсушуванні зі шкіри новонародженого видаляються амніотична рідина, кров, меконій; залишки родової змазки не видаляються. В разі забруднення тіла дитини інфікованими навколоплідними водами дитину купають у кип’яченої воді і ретельно обсушують, не припускаючи її переохолодження.

Слід сказати, що більшість новонароджених не потребує медичних втручань (зокрема – відсмоктування слизу з ротової порожнини та носу), які застосовували раніше. Якщо виникає необхідність, ця маніпуляція проводиться за допомогою груші, а не електровідсмоктувача, оскільки при її використанні вірогідність ускладнень менша.

Після закінчення пульсації пуповини, але не пізніше 1 хв. після народження дитини, акушерка, замінивши рукавички, перетискає та перетинає пуповину.

Під час перетинання та клемування пуповини необхідно додержуватися таких правил:

• ретельне миття рук;

• використання тільки стерильних інструментів і рукавичок;

• використання чистого одягу дитини

• не накривати пуповинний залишок, пупкову ранку підгузниками;

• ретельне стежити за ознаками інфекції (гіперемія, набряк; гнійне або сукровичне виділення, поганий запах).

За умови задовільного стану дитини, після клемування пуповини акушерка (медична сестра) перекладає дитину на груді матері і допомагає здійснити перше раннє прикладання дитини до грудей. У такому положенні дитина і мати перебувають протягом 30-60 хв. Після контакту матері та дитини „очі в очі” (але не пізніше першої години життя дитини) акушерка, після обробки рук проводить новонародженому профілактику офтальмії із застосуванням 0,5% еритроміцинової або 1% тетрациклінової мазі (враховуючи провідну роль хламідій у виникненні кон’юнктивіту новонароджених) відповідно до інструкції до застосування, одноразово. Після здійснення першого прикладання дитини до грудей матері і годування дитина перекладається на живіт матері біля грудей, і таким чином реалізується контакт „шкіра до шкіри”. Це запобігає втратам тепла та сприяє колонізації організму дитини флорою матері.

Контакт „шкіра до шкіри” проводиться протягом двох годин у пологової залі. Після його завершення акушерка перекладає дитину на зігрітий сповивальний стіл, здійснює обробку та клемування пуповини стерильною одноразовою клемою, зважування, вимірювання зросту, обводу голови та грудної клітини. Акушерка або медсестра одягає дитині чисті повзуни, сорочечку, шапочку, шкарпетки, рукавички. Дозволяється використовувати чистий домашній одяг. Туге сповивання шкідливе для новонародженого, тому що зменшує ефективність підтримання тепла, обмежує рухи дитини, дихальні рухи. Дитина з матір’ю вкривається ковдрою і переводиться в палату спільного перебування з дотриманням умов теплового ланцюжка (див. нижче). Купання та зважування новонародженого відразу після народження призводять до втрат тепла, тому ці процедури відкладаються: зважування здійснюється після контакту „шкіра до шкіри” безпосередньо перед його переводом у палату спільного перебування, а купання доцільно здійснювати вдома. Вимірювання температури тіла новонародженого здійснюється через 30 хв. після народження в аксілярній ділянці електронним (або ртутним) термометром. Перед випискою до дому дитина також обов’язково зважується, щоб контролювати фізіологічну втрату маси тіла.

Температурний режим перебування новонародженого

Найважливішими умовами забезпечення задовільного стану новонародженого є дотримання умов „теплового ланцюжка”, тобто – забезпечення необхідного температурного режиму. Недотримання потрібного теплового режиму підвищує ризик розвитку у новонародженого гіпоглікемії, метаболічного ацидозу, інфекції, дихальних розладів, уражень ЦНС. В пологової залі (операційній) температура повинна бути не нижче за 25ºС. Оптимальною вважається температура навколишнього середовища 25-28ºС. Приміщення повинно бути без протягів з відчинених вікон, дверей та кондиціонерів або вентиляторів. Все необхідне для дитини (пелюшка, шапочка, повзунки, сорочечки, шкарпетки, ковдра) необхідно підготувати й підігріти завчасно. При необхідності виконання медичних втручань (у тому числі і реанімаційні заходи) також необхідно дотримуватися належних теплових умов. В разі народження дитини шляхом кесарева розтину новонароджений транспортується в кувезі або у дитячому ліжечку, вкритий теплою ковдрою.

Спільне перебування матері та новонародженого

Спільне перебування матері та її дитини в одній кімнаті протягом 24 годин здійснюється з моменту народження до моменту виписки з пологового стаціонару. Воно включає контакт „шкіра до шкіри” в пологової залі; спільне транспортування дитини із матір’ю в палату спільного перебування, виключно грудне вигодування на вимогу дитини; догляд матері за дитиною із залученням членів родини; обґрунтовану мінімізацію медичних втручань. Усі призначення та маніпуляції (вакцинація, обстеження на фенілкетонурію, гіпотиреоз тощо) виконуються в палаті спільного перебування та за дотримання вимог поінформованої згоди матері. Термометрія проводиться 2 рази на добу. Медсестра протягом першої доби навчає матір, яка в подальшому сама вимірює температуру тіла дитині. Догляд за шкірою та підмивання теплою проточною водою здійснює в першу добу медсестра, навчає матір, яка в подальшому робить це самостійно.

Догляд за пуповиною, пуповинним залишком, пупковою ранкою. Одразу після народження дитини (приблизно через 1 хвилину) пуповина затискається і перерізається. Через 2 години (протягом цього часу дитина знаходиться у безпосередньому контакті з матір’ю) на пуповинний залишок накладається стерильна одноразова клема на відстані 0,3-0,5 см від пупкового кільця. У випадках, коли матір і дитина знаходяться разом, пуповинний залишок нічим не обробляють. Після перетинання та клемування пуповини починається її бактеріальна колонізація мікрофлорою матері, лейкоцитарна інфільтрація; під дією повітря пуповина поступово підсихає, стає твердою, темною. Накладання пов’язок на пуповинний залишок та рутинне використання антисептиків зменшує рівень колонізації шкіри дитини мікрофлорою матері та лейкоцитарну інфільтрацію пуповини, може затягнути строки відпадання пуповини та сприяти інфікуванню пуповинного залишку госпітальною флорою. Обробка культі пуповини антисептичними засобами та антибіотиками недоцільна і проводиться лише за показаннями або за умови відсутності раннього контакту мати і дитини та їх роздільного перебування. Якщо дитина і мати перебувають окремо один від одного, пуповинний залишок та пуповинна ранка обробляються 1% розчином брильянтового зеленого, а за його загоєнням проводяться ретельний догляд.

Необхідно стежити за тим, щоб одяг дитини завжди був чистим. При забрудненні пуповидного залишку залишками сечі, випорожнень тощо, необхідно відразу промити його кип’яченою водою з милом, та ретельно обсушити чистою пелюшкою або серветкою. Медичний персонал пологового будинку зобов’язаний навчити матір навичкам догляду за пупковим залишком, який необхідно підтримувати завжди сухим та чистим. Дитина виписується додому з пуповинним залишком (пупковою ранкою) без ознак інфекції, за умови проведення медперсоналом пологового будинку навчання та освоєння матір’ю навичок догляду за дитиною. Фізіологічний термін відпадання пуповинного залишку – від 5 до 15 діб.

В умовах стаціонару (відділення новонароджених) догляд за новонародженою дитиною повинен бути особливо ретельним, оскільки імунітет хворої дитини може бути ослабленим, що сприятиме виникненню інфекційних уражень шкіри та слизових оболонок. Звичайно догляд за дитиною здійснює мати, яка знаходиться по догляду за дитиною, або – медсестра. Процедури догляду залежать від віку, статі та загального стану дітей.

Догляд за порожниною рота. Здоровій дитині грудного віку не треба чистити рота, тому що при обтиранні можна легко поранити слизову оболонку і викликати в ній запальний процес, але туалет ротової порожнини проводиться за необхідністю, зокрема, при наявності молочниці – грибкового ураження порожнини роту, яке нерідко виникає при ослабленні імунітету.

Техніка: окремим ватно-марлевим тампоном, змоченим 2% содовим розчином обробляють слизову ротової порожнини в наступній послідовності - слизова оболонка язику, твердого піднебіння, щік, присінок.

З трьох років дитину треба привчати полоскати рота після їди та перед сном, чистити зуби вранці і ввечері. Для цього використовують дитячу зубну пасту, яку наносять на дитячу зубну щітку, адекватного розміру. Зуби чистять з зовнішнього та внутрішнього боків рухами зубної щітки зверху вниз та знизу вверх. Бажано, щоб діти після кожного прийому їжі полоскали рот теплою водою, краще злегка підсоленою (чверть чайної ложки повареної солі на стакан води) або содовою водою (3-5 г бікарбонату натрію на стакан води). Якщо дитина не спроможна прополоскати рота, молодша медсестра (або матір) проводить обробку порожнини рота ватним тампонами, змоченими у 2% розчині соди за допомогою пінцету. При обробці зубів необхідно відвести шпателем почергово праву та ліву щоку, щоб не занести інфекцію у вивідні протоки слинних залоз. За необхідністю тампон змінюють, а маніпуляцію повторюють.

Туалет очей проводиться 2 рази на добу (вранці та ввечері перед купанням), а також – за необхідністю. Здорові очі промивають ватним тампоном, змоченим в кип’яченій воді. Беруть два ватних тампони (окремо для кожного ока), змочують їх і проводять кожним тампоном від зовнішнього куту ока до перенісся. У разі загрози виникнення кон’юнктивіту або у важкохворих дітей очі можна промити розчином фурациліну (1:8000), або іншим слабко дезінфікуючим засобом. Закінчується процедура обробкою очних щілин сухими тампонами з дотриманням тих же правил. Діти старшого віку туалет очей проводять, звичайно, під час вмивання.

При захворюваннях очей за призначенням лікаря проводять закапування крапель або закладання мазей. Перед процедурою медична сестра ретельно миє руки щіткою з милом, протирає їх спиртом. Для закапування крапель в очі в піпетку набирають лікарський засіб. Вказівним пальцем злегка відтягують нижнє віко, іншою рукою з піпетки поволі випускають одну краплю (ближче до носа). Хворий при цьому повинен дивитися в протилежну сторону. Через деякий час закапують другу краплю і просять дитину закрити очі. Після використовування піпетку промивають теплою водою і поміщають в спеціальний футляр.

Очну мазь закладають за допомогою спеціальної скляної лопаточки. Для цього зволікають нижнє віко і на кон'юнктиву поміщають мазь, дитина закриває очі, після чого обережними рухами пальців по віку розподіляють мазь. Піпетки та очні палички повинні використовуватися індивідуально для кожного хворого.

Туалет носу проводиться двічі на добу: зранку і ввечері. Змочені фізіологічним розчином, помірної пружності ватні джгутики, які позбавлені твердої основи, обертальними рухами вводять в носову порожнину на глибину до 1,0- 1,5 см і таким чином видаляють залишки слизу або кірочки до відновлення вільного дихання через ніс. Змочування ватного джгутику попереджує розвиток алергічних проявів слизової оболонки носу, які можуть бути викликані мікроворсинками вати при потрапляння їх на слизову оболонку носу. Для кожного носового ходу користуються окремим джгутиком. Догляд за порожниною носа потребує певних навичок медичного персоналу. Старшим дітям ніс не прочищають, а дають м'які носові хусточки. В разі утруднення носового дихання внаслідок виділень зносу, дитину навчають, як обережно висякатися.

Туалет нігтів. Нігті дитині підрізаються своєчасно, не рідше одного разу на тиждень так, щоб довжина вільного краю не перевершувала 1-1,5 мм. Нігті зрізають обережно, тільки ножицями з тупими кінцями, причому на пальцях рук округло, а на ногах – прямолінійно. Після закінчення зрізання нігтів ножиці обов’язково протирають ватою, змоченою 70% етиловим спиртом або іншим дезинфікуючим розчином.

Догляд за зовнішнім слуховим проходом проводиться за необхідністю. Звичайно обробці підлягає вушна раковина. Її протирають ватним тампоном, змоченим у теплій кип’яченій воді. За призначенням лікаря зовнішні слухові проходи прочищають ватними джгутиками без твердої основи, завчасно змоченими фізіологічним розчином або кип’яченою водою. Не можна використовувати тверді речі, щоб не поранити ними шкіру зовнішнього слухового проходу та барабанну перетинку. Ця маніпуляція потребує обережності. Відтягнувши вушну раковину лівою рукою назад і вгору, медична сестра або лікар вводять в зовнішній слуховий прохід джгутик, і, роблячи кілька обертальних рухів, виймають джгутик. За необхідністю джгутик змінюють, а маніпуляцію повторюють.

При виявленні сірчаної пробки в зовнішньому слуховому проході її видаляють. Для цього у вухо закапують декілька крапель 3 % розчину перекису водню, за допомогою ватної турунди обертальними рухами видаляють пробку. В разі утруднень при видаленні сірчаної пробки цю маніпуляцію здійснює ЛОР-лікар

При закапуванні крапель в ліве вухо голову хворого нахиляють до правого плеча. Лівою рукою відтягують мочку вуха, правою рукою закапують декілька крапель в слуховий прохід (відповідно інструкції до застосування ліків). Після цього у вухо закладають невеликий ватний тампон на декілька хвилин або пов'язують голову хустинкою.

Догляд за волоссям полягає в митті голови, розчісуванні волосся, заплітанні кіс. Гребінець повинен бути власним для кожної дитини. Миття голови проводять звичайно (залежно від стану хворого) 1 раз на 7 днів. Дітям, які знаходяться на суворому постільному режимі миття голови проводять таким чином: голову дитини піднімають і на рівні шиї фіксують за допомогою валику або подушки; в головний кінець ліжка ставлять таз. Щоб запобігти намочування білизни, дитину вкривають тканиною, яка не пропускає вологу; намилюють голову шампунем або милом і обережно ополіскують теплою водою, спостерігаючи за тим, щоб дитина не переохолоджувалася. Потім висушують за допомогою рушнику (пелюшці) або фену.

Гігієнічні та лікувальні ванни.

Першу гігієнічну ванну проводять новонародженому після відпадання пуповини і епітелізації пупкової ранки (7-10-й день життя). Протягом перших 6 міс дитину бажано купати щодня, з 6 до 12 міс - через день, а надалі – двічі на тиждень, але можна й частіше. Заздалегідь підготовляють пелюшки й білизну, щоб відразу після купання дитину загорнути, не охолоджуючи її. Якщо температура повітря в приміщенні нижча за 22°С, пелюшки та сорочечку перед сповиванням зігрівають. На дно ванночки опускають пелюшку, спочатку наливають гарячу, потім холодну воду, доводячи її до 37°С. Для вимірювання температури води користуються водяним термометром.

Якщо пупкова ранка не загоєна чи є зміни на шкірі, у воду для купання додають декілька крапель заздалегідь підготовленого міцного розчину марганцевокислого калію до отримання блідо-рожевого кольору води, але не в якому разі не додавати кришталики марганцю безпосередньо у ванночку, бо вони можуть попекти ніжну дитячу шкіру. Окрім того, купання дитини може проводитися із застосуванням відварів трав чистотілу, череди, ромашки та ін. (див. нижче). Протягом першого місяця життя дитини, а також – в разі наявності попрілості, або проявів дерматиту, для купання бажано брати кип’ячену воду.

Купають дитину у вечері перед годуванням, але можна й в другій час. В умовах стаціонару купання дитини є складовою частиною лікувального процесу, але, залежно від стану дитини, гігієнічну ванну призначає лікар; положення дитини у ванні і тривалість купання визначаються індивідуально. Після здійснення процедури в листі призначень обов’язково роблять відмітку.

Техніка купання. Для купання дитини необхідно мати ванночку, дитяче мило, м'яку губку або фланелеву рукавичку, водяний термометр, глечик з теплою водою (37°С) для ополіскування дитини, пелюшку, простирадло. Перед кожним купанням ванночку миють щіткою з милом і споліскують холодною водою, а потім ошпарюють окропом. В умовах стаціонару ванночку після купання обробляють дезинфікуючим розчином і ополіскують гарячою водою. Зберігати ванночку краще у вертикальному положенні і використовувати виключно для купання малюка.

Малюка роздягають (перші місяці життя дитину занурюють у пелюшці) й опускають у ванночку, так, щоб верхня частина грудей дитини була над водою. Голівка дитини лежить на лівому передпліччі матері, або того, хто купає дитину, а долонею треба підтримувати дитину за ліве стегно. Правою рукою поливають тіло дитини водою. Для намилювання вживають м’яку фланелеву рукавичку. Дітей першого півріччя купають в положенні лежачи, другого півріччя – сидячи.

Дитяче мило або шампунь під час купання дитини застосовують після 6 місяців, 1-2 рази на тиждень. У разі наявності на шкірі голови себорейних кірочок перед купанням на 15-20 хв. бажано змастити голову дитячою олією, або стерильною рослинною олією. Спочатку миють голівку, потім тіло, руки, пахову ділянку, ноги. Тривалість купання в середньому становить: до 6 місяців 3-5 хв, від 5 до 12 міс – 5-8 хв, надалі – 10-15 хв. Залежно від стану малюка тривалість гігієнічної ванни може бути більшою. Після купання дитину обливають чистою водою. У завчасно зігріту пелюшку швидко завертають дитину та обсушують промокальними рухами. З профілактичною метою змазують під пахвами і пахову ділянку стерилізованим рослинним або спеціальною дитячою олією. Це зменшує контакт шкіри з фізіологічними виділеннями (кал, сеча, піт). Здоровій дитині достатньо тільки ретельно обсушити. У новонародженого після купання ретельно оглядають пупкову ранку і, за необхідністю, обробляють 1% спиртовим розчином брильянтового зеленого. Потім дитину одягають або сповивають і укладають в ліжко. Старшим дітям гігієнічну ванну проводять один раз на тиждень. Цього ж дня міняють постільну і натільну білизну, одяг. За необхідністю одяг і натільну білизну міняють частіше.

Гігієнічні і лікувальні ванни поділяються на загальні і місцеві. Залежно від температури води ванни бувають: гарячі (40°С- 42°С), теплі (38°С), індиферентні (37°С), прохолодні (30-33°С), холодні (нижче 20°С). При проведенні лікувальних ванн використовують лікарські речовини й трави.

Гігієнічні ванни (див. купання дітей).

Прісні теплі ванни. Показання: рахіт, алергічний діатез, шкірні захворювання, хвороби нирок, пневмонії, поліомієліт, неврози, порушення опорно-рухового апарату. Температура води 38°С. Тривалість 5-15 хв. На курс 8-10-15 процедур через день.

Загальні гарячі ванни. Показання: при лікуванні пневмоній, бронхітів, нефриту та ін. Протипоказання: важкий стан дитини, серцева недостатність.

Техніка: дитину поміщають у ванну з температурою води 36-37^оС. Потім поступово тонким струменем підливають у „ножний кінець” ванни гарячу воду, постійно помішуючи. Температуру доводять до 40⁰С. Тривалість ванни 2-5 хв. На голову дитини можна покласти прохолодну (30⁰С) хусточку. У результаті проведення такої ванни шкіра дитини стає ніжно рожевого кольору. Після ванни дитину ополіскують чистою теплою водою, обсушують і переносять в наперед нагріте ліжко.

Гірчичні ванни: Рецептура: 40-50 г сухої гірчиці на 10 л води.

Показання: пневмонії, бронхіти та інші захворювання органів дихання. Протипоказання: алергічні захворювання. Тривалість 5-6 хв. Температура води 37-38°С. Після ванни дитину ополіскують чистою теплою водою, обсушують і переносять в зарані нагріте ліжко. Таким же чином готують і ножну ванну, але в цьому випадку температура води може бути на 2-3⁰С вище, а тривалість ванни - довше.

Крохмальні ванни. Рецептура: 100 г очищеного картопляного крохмалю на 10 л води. Показання: атопічний дерматит та інші шкірні захворювання. Проводять для зняття сверблячки і подразнення. Температура води 37°С, тривалість 7-10 хв. На курс 8-10 ванн.

Ванни з перманганатом калію. Показання: гнійничкові та інші захворювання шкіри. Ця ванна має дезинфікуючу і підсушувальну дію. Температура води 36-37⁰С; на курс 5-6 ванн. Додають 5% розчин перманганату калію з розрахунку 5 мл розчину на 10 л води (до блідо-рожевого кольору води).

NB! Не можна кристалічний перманганат калію розводити безпосередньо у ванні! Кристали можуть викликати некроз шкіри!

Сольові ванни. Рецептура: 50-100 г солі (краще морської) на 10 л води. Проводяться дітям старше 6 місяців при рахіті в період реконвалесценції, гіпотрофії. Для розчинення солі її кладуть у ванну в марлевому мішечку. Температура води для дітей від 6 міс. до 1 року – 35-36⁰С, потім її знижують до 32⁰С. Тривалість ванни 3-10 хв. Після сольової ванни дитину необхідно обмити теплою водою, температура якої на 1⁰С нижче за початкову. Протипоказання: ванна не проводиться ослабленим або виснаженим дітям, дітям з шкірними захворюваннями (алергічний дерматит у стадії мокнуття, гострі алергічні реакції, та ін.), а також – дітям з неврівноваженою нервовою системою.

Хвойні ванни: Рецептура: 1 ст. ложка (20 мл) хвойного екстракту на 20 л води. Показання: рахіт, безсоння, неврози, ревматизм, гіпотрофія, захворювання органів дихання в період одужання. Температура води 36-37⁰С, тривалість 5-7-10 хв. На курс 15-20 ванн через день. Після ванни дитину обливають водою, температура якої на 1⁰С нижче за початкову.

Ванни розрізняються також за ступеню занурення тіла дитини у воду.

Загальна: у воді знаходиться все тіло дитини

Місцева: занурюється певна частина тіла. Застосовують при захворюваннях суглобів, опорно-рухового апарату.

Сидяча: у воду занурюються сідниці, нижня частина животу і верхня частина стегон; ноги знаходяться назовні. Застосовують при захворюваннях сечової системи.

Ручна ванна: застосовують при захворюваннях легенів. Температура води 40⁰C, тривалість 10-15 хв. Одну або обидві руки дитини занурюють у воду до ліктя. Для посилення відволікаючої дії у воду можна додати сухої гірчиці (100 г гірчиці на 10 л води).

Ножна ванна: в емальоване відро або бачок наливають воду температури не нижче 36-37⁰C. Опускають ноги дитини і повільно та обережно підливають гарячу воду, доводячи температуру води до 40⁰C. Тривалість процедури складає 10-15 хв, після чого ноги насухо витирають, надягають бавовняні шкарпетки, поверх їх – шерстяні. Дитину напівсидячи укладають у ліжко і тепло вкривають.

NB! Якщо під час проведення ванни дитина зблідла, скаржиться на запаморочення, треба терміново вийняти її з ванни, покласти на кушетку, піднявши нижній кінець, дати понюхати нашатирний спирт, потерти виски, обов’язково покликати лікаря.

Профілактика і лікування пролежнів у дітей різного віку.

Догляд за шкірою –важлива процедура для дітей, особливо – тих, які тривалий час знаходяться на строгому постільному режимі і не можуть приймати гігієнічні ванни.

Пролежні – це дистрофічні або виразково-некротичні зміни м'яких тканин (шкіри і підшкірної клітковини), які піддаються постійному тиску. Частіше пролежні виникають в ослаблених дітей в області хрестцю, лопаток, ліктів, п'ят, де м'які тканини здавлюються між поверхнею ліжка і кістковим виступом.

Утворенню пролежнів сприяє поганий догляд за шкірою, незручне ліжко, несвоєчасне перестилання постільної білизни, що приводить до порушення кровообігу в шкірі. У дітей грудного віку пролежні виникають найчастіше в разі важких порушень нервової системи. В утворенні пролежнів має місце певна послідовність. Спочатку з'являється блідість шкіри, яка пізніше змінюється почервонінням, набряком і відшаровуванням епідермісу. Виникнення пухирців і некрозу шкіри свідчить про більш виражені місцеві порушення і може бути наслідком недооцінки медичним персоналом первинних симптомів пролежнів. У важких випадках омертвінню піддаються не тільки м'які тканини, але навіть надкісниця і поверхневий шар кісткової тканини. Швидке приєднання інфекції може призводити до сепсису.

Профілактичними заходами, направленими на попередження пролежнів, є: перевертання хворої дитини на бік (якщо дозволяє її стан), щоденне неодноразове струшування крихт, усунення складок на натільній і постільній білизні, протирання шкіри дезинфікуючими засобами (розчин спирту з теплою водою, розчин столового оцту (1 ст. л. на 300 мл води), камфорний спирт та ін.); можливо протирання теплою водою. Протирають шкіру за вухами, шию, спину, область сідниць, передню частину грудної клітки, пахвові і пахові складки, складки на руках і ногах. Потім витирають шкіру насухо, в тому ж порядку. Після кожного акту дефекації та сечовипускання хворого обов’язково підмивають.

Тяжкохворим, які тривалий час знаходяться в ліжку, слід підкладати спеціальні пристосування для зменшення тиску на найбільш уразливі щодо появи пролежнів ділянки тіла, наприклад гумовий (надувний) круг, обгорнутий пелюшкою. У разі наявності використовують спеціальні надувні матраци – „Аеропаги” з гофрованою поверхнею і подаванням повітря через спеціальні отвори. Гумовий круг підкладають так, щоб хрестець знаходився в просвіті круга. Якщо з'являється гіперемія шкіри, цю ділянку обережно розтирають м’яким сухим рушником або ватним тампоном для покращення місцевого кровообігу, використовують ультрафіолетове опромінювання уражених ділянок шкіри. Шкірні покрови в місцях мацерації обмивають холодною водою з дитячим милом і протирають спиртом, а потім припудрюють тальком.

При появі пухирів їх обробляють 1% спиртовим розчином брильянтового зеленого, потім накладають суху пов'язку. При наявності некрозу лікар видаляє тканини, що омертвіли, промиває уражену ділянку дезінфікуючими розчинами (3% розчин перекису водню, розчин фурациліну 1:5000 тощо; на рану накладає лікувальні мазі і закриває стерильною серветкою. Надалі 2-3 рази на день медична сестра змінює пов'язку і повідомляє лікаря про стан рани.

Догляд за дітьми з лихоманкою.

У дітей, в порівнянні з дорослими, підвищення температури тіла спостерігається частіше, що пов'язано з особливостями терморегуляції. Висока температура тіла (38°С та вище) може супроводжуватися погіршенням загального стану дитини, відмовленням від їжі, появою сонливості або підвищеної збудженості, блювотою і т. п. Проте, іноді діти добре переносять підвищення температури навіть до 38, 5°С.

У залежності від ступеня підвищення температури розрізняють: субфебрильну температуру – 37,2-38,0^о С; фебрильну температуру – 38,1-41,0^оС

Лихоманка розцінюється як помірна при температурі тіла у пахвовій ділянці 38,0-39,0^оС; висока – 39,1-41,0^оС; гиперпиретична – більш 41,1^оС

Температуру тіла у дітей звичайно вимірюють у пахвовій ділянці електронним або ртутним термометром протягом 10 хвилин. Можливо вимірювати температуру тіла у паховій складці, прямій кишці (у цьому випадку показання термометру будуть на 0,2-0,5°С вищими ніж у пахвовій ділянці). При наявності уражень шкіри (попрілості, алергічні або гнійничкові висипання) температуру вимірюють в прямій кишці або ротовій порожнині (ртутний термометр при цьому не застосовують). Кратність вимірювання температури залежить від стану дитини та перебігу хвороби. За необхідністю температуру вимірюють кожні 2-3 години. Важкохворим припустимо вимірювання температури під час сну. Результати термометрії заносяться у температурний лист. Догляд за дітьми з лихоманкою залежить від характеру лихоманки і реакції організму дитини на підвищення температури.

У разі, коли теплопродукція відповідає тепловіддачі, шкіра дитини ярко-рожева, помірної або підвищеної вологості, кінцівки теплі на дотик; при підвищенні температури на 1°С понад 37,8°С в дитини спостерігається відповідне наростання ЧСС і ЧД. Звичайно, при такому типі лихоманки загальний стан дитини і її поведінка порушені мало. Така лихоманка має назву „рожева” або „червона”. При такому перебігу лихоманки, окрім призначених лікарем медикаментозних засобів корекції температурної реакції, дитині обов’язково слід забезпечити спокій, зволоження повітря, прийом достатньої кількості рідини. Слід пам’ятати, що підвищення температури на один градус потребує додаткового введення рідини з розрахунку 10 мл на 1 кг маси тіла дитини. Рідину у вигляді охолодженого (теплого) неміцного чаю, компоту, морсу, регідратаційних розчинів слід давати невеликими порціями, з урахуванням ставлення до цього малюка, щоб не спровокувати в нього блювоту. З метою посилення тепловіддачі дитину звільняють від тісного одягу або роздягають. Можна злегка обтерті дитину теплою (але не холодною!) водою, а за призначенням лікаря – поставити охолоджуючу клізму.

При застосуванні фізичних методів усунення лихоманки обов’язково слід стежити за станом шкіри, тобто – реакцією судин шкіри на дію холодового фактору.

У випадку, коли на тлі підвищення температури має місце централізація кровообігу і спазм судин шкіри, в дитини спостерігається озноб, блідість, мармуровий рисунок шкіри, ціаноз губ і кінцівок, головний біль, погіршення загального стану. Це, так звана, „біла лихоманка”, яка супроводжується ознобом внаслідок стимуляції скорочення м’язів. Все це призводить до наростання теплопродукції і погіршення процесів тепловіддачі. Тактика догляду за дітьми з таким типом лихоманкової реакції окрім дбайливого догляду і створення комфортних умов, повинна включати засоби, які сприяють нормалізації процесів теплопродукції і тепловіддачі. Поперед всього, необхідно ліквідувати спазм периферійних судин. Для цього, поряд з теплим напуванням, до кінцівок дитині прикладають теплу грілку (температура води – 37,0-38,0°С), а її на короткий час вкривають ковдрою. Це призводить до розширення кровоносних судин шкіри й покращення тепловіддачі. Після уникнення ознобу і нормалізації кольору шкіри дитину одягають звичайно, відповідно до її самопочуття і температури зовнішнього середовища. В разі, якщо малюк спотіє, його переодягають у сухий одяг. Жарознижувальні препарати дитині дають за призначенням лікаря.

Особливого догляду під час підвищення температури потребують діти перших місяців життя, недоношені, а також – діти з ураженнями нервової системи. Це пов’язано з незрілістю в них температурного центру і недосконалістю регуляції процесів підтримки постійної температури тіла.

Зниження температури тіла у дитини може протікати по різному: критично, тобто швидко з високого до низького рівня, або – літично, тобто – поступово. При критичному зниженні температури тіла у дитини може розвинутися слабкість, з'явитися рясний піт, похолодіння кінцівок, нитковидний пульс. Хвору дитину треба обкласти теплими грілками, напоїти солодким теплим чаєм, переодягнути в чисту суху білизну. Поступове зниження температури тіла супроводжується помірною слабістю, та зволоженням шкіри.

Харчування дітей з високою температурою повинно бути відповідним віку, а їжа – легко засвоюватися і мати рідку консистенцію. При вимушеному положенні в ліжку дитину протягом доби треба частіше перевертати, розправляти складки білизни, за необхідністю – проводити належний гігієнічний туалет.

Оскільки температурна реакція відображає ступінь реактивності хворого, вона є цінним показником його стану в боротьбі з інфекцією. У кожному випадку слід оцінювати характер перебігу лихоманки і її значення для організму дитини.