25. Браком у виробництві вважають продукцію, напівфабрикати, вузли, деталі

й роботи, що не відповідають за якістю встановленим стандартам, технічним

умовам, будівельним нормам (проектам), і не можуть бути використані за

прямим призначенням без додаткових затрат на їх виправлення. Не вважають

браком продукти, вироби, напівфабрикати, виготовлені за особливими

підвищеними технічними вимогами, якщо вони не відповідають цим вимогам,

але відповідають стандартам чи технічним умовам на аналогічні продукти або

вироби широкого вжитку. Не належать до браку втрати від сортності, тобто від

переведення продукції в нижчий сорт за якістю.

Залежно від характеру дефектів, виявлених під час технічного приймання,

брак поділяють на поправний і непоправний (остаточний).

Поправним браком вважають вироби, напівфабрикати, деталі та вузли, які

після усунення недоліків можна використовувати за прямим призначенням і

виправлення котрих технічно можливе й економічно доцільне.

Остаточним браком вважають вироби, напівфабрикати, деталі та вузли, що

не можуть використовуватися за прямим призначенням і виправлення яких

технічно неможливе й економічно недоцільне.

За місцем виявлення брак поділяють на внутрішній (виявлений на

підприємстві до відправлення продукції споживачам) і зовнішній (виявлений

споживачем у процесі складання, монтажу або під час експлуатації виробу).

Собівартість внутрішнього остаточного браку складається з основних

витрат, включаючи частину витрат на утримання та експлуатацію устаткування,

і загальновиробничих витрат.

Собівартість внутрішнього поправного браку включає:

а) витрати на сировину, матеріали і напівфабрикати, витрачені на

усунення дефектів продукції;

б) витрати на заробітну плату робітників, нараховану за операції з

виправлення браку;

в) відрахування на соціальне страхування;

г) частину витрат на утримання та експлуатацію устаткування і

загальновиробничих витрат.

Собівартість зовнішнього поправного браку включає фактичну

собівартість початково забракованих виробів (робіт, послуг) і витрати на їх

заміну і доставку покупцям.

Для обліку втрат від браку призначений рахунок 24 “Брак у виробництві”.

На ньому обліковують втрати від браку при переробці сировини чи

виготовленні виробів. Відображають як вартість остаточно забракованої

продукції, так і витрати на виправлення дефектів, якщо забракована продукція

може бути допрацьована до відповідної якості.

За дебетом рахунка відображають вартість остаточно забракованої

продукції чи витрати на виправлення браку без вартості продукції за такою,

котру можна довести до певних якісних кондицій. За кредитом рахунка

відображають вартість остаточно забракованої продукції за цінами її можливого

використання, суми, що утримуються з винуватців браку та списання

невідшкодованих утрат з віднесенням їх на відповідні об’єкти обліку, де була

забракована продукція.

Схема обліку за цим рахунком дещо відрізняється від попередніх лише

первинною документацією. Брак продукції оформляють спеціальними

повідомленнями чи актами, де вказують назву виробу, виявлені дефекти на

підставі лабораторного аналізу, рекламацій чи експертної оцінки спеціалістами,

операцію, на якій виявлено брак, винуватців, суму прямих витрат, що

відносяться на брак. Витрати на виправлення браку відображають у загальному

порядку, використовуючи встановлені документи для нарахування оплати праці,

списання додатково витраченої сировини, відображення затраченої

електроенергії, тари та ін. Оприбуткування остаточно забракованої продукції

також проводять за звичайними документами, зазначивши в них вартість

отриманого лому чи цінних відходів. Для списання витрат на виправлення браку

чи віднесення їх на винних осіб складають спеціальний розрахунок. Якщо ж

брак стався внаслідок поставки недоброякісної сировини і господарський суд

виніс рішення про відшкодування збитків постачальником, таку суму списують

на цій підставі і відносять на розрахунки за претензіями до нього.

Типові операції за рахунком 24 “Брак у виробництві”

26. Під освоєнням виробництва розуміють комплекс заходів, які спрямовані на випуск нових видів товарів, які планується реалізува­ти на споживчому ринку, а також забезпечення виробника не­обхідною технічною документацією, яка засвідчує відповідність якісних характеристик виробу державним стандартам і надає право підприємству виробляти та реалізувати продукцію.

Облік витрат на підготовку і освоєння виробництва продукції здійснюється у розрізі відповідних статей калькуляції, по яких здійснюється облік витрат зокрема на:

- витрати на проведення досліджень, пов'язаних із пошуком нових, до цього невідомих, матеріалів;

- проектування, конструювання, розробка дизайну нового виробу;

- розробка технологічного процесу виготовлення майбутнь- ого виробу;

- виготовлення дослідного зразка;

- розробка і оформлення нормативної бази (отримання дер­жавного стандарту і т.ін.).

Треба зазначити, що кожна із наведених статей є комплексною, тобто, до її складу можуть входити трудові витрати (заробітна плата), відрахування на соціальні заходи, матеріальні витрати (вартість сиро­вини, напівфабрикатів, комплектуючих), а також вартість робіт і по­слуг, виконаних іншими суб'єктами підприємницької діяльності.

Аналітичний облік витрат на підготовку і освоєння вироб­ництва здійснюється у розрізі конкретних видів продукції.

По факту закінчення комплексу робіт, пов'язаних із підготов­кою та освоєнням виробництва продукції, на підприємстві вирішується питання щодо списання зазначених витрат на собівартість нового виду продукції. Списання таких витрат може здійснюватися двома спо­собами: 1) рівномірним; 2) за кошторисними ставками.

Спосіб рівномірного розподілу витрат, пов'язаних із підго­товкою та освоєнням виробництва продукції, передбачає віднесення вказаних витрат на витрати виробництва рівними частинами на про­тязі терміну їх списання, визначеного на підприємстві. Списання вит­рат на підготовку і освоєння виробництва при використанні рівномірного способу представимо за допомогою прикладу 1.

Розподіл витрат, пов'язаних із підготовкою та освоєнням виробництва продукції при використанні способу кошторисних ставок, передбачає віднесення вказаних витрат на витрати вироб­ництва пропорційно кошторисної ставки, яка визначається шляхом ділення таких витрат на запланований випуск нового виду продукції. Списання витрат на підготовку і освоєння виробництва за умови вико­ристання кошторисних ставок показаний на прикладі 2.

Треба зазначити, що за умов, коли фактичний обсяг вироб­ництва продукції відстає від запланованого, — на підприємстві може бути переглянута норма списання витрат на підготовку і освоєння ви­робництва продукції у сторону її збільшення, виходячи із нового пла­ну обсягу виробництва продукції.

27. Одним з актуальних питань обліку витрат виробництва, калькулювання собівартості продукції, є облік і розподіл загальновиробничих витрат. Зокрема на підприємствах лакофарбової промисловості сума загальновиробничих витрат в виробничій собівартості продукції досить велика і складає від 10-15% від собівартості продукції.

Під загальновиробничими витратами розуміють витрати по обслуговуванню основного та допоміжного виробництва, управління виробництвом.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» [2] передбачено, що не всі загальновиробничі витрати включають у виробничу собівартість продукції. Так, постійні нерозподілені загальновиробничі витрати не включають у виробничу собівартість, а відносять до собівартості реалізованої продукції. До виробничої собівартості належать змінні загальновиробничі витрати та постійні розподілені загальновиробничі витрати. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати виробництва, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. До постійних загальновиробничих витрат відносять витрати на обслуговування та управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

В свої діяльності для визначення виробничої собівартості підприємства керуються не тільки П(С)БО 16 «Витрати», а також Методичними рекомендаціями № 373. Порівнюючи цих два нормативних документа бачимо розбіжності, щодо визначення та складу загальновиробничих витрат. Згідно Методичних рекомендацій до виробничої собівартості включається витрати на утримання та експлуатацію устаткування та загальновиробничі витрати табл.1.

Таблиця 1.

Склад загальновиробничих витрат відповідно до П(С)БО та Методичних рекомендацій

Розглядаючи склад загальновиробничих витрат можна зробити висновок, що по-перше склад загальновиробничих витрат Методичних рекомендацій та П(С)БО 16 не відповідають один одному, статті загальновиробничих витрат відповідно до Методичних рекомендацій значно ширший і розгалужений. По-друге в Методичних рекомендація загальновиробничі витрати поділені на дві статті: - витрати на утримання та експлуатацію устаткування та загальновиробничі витрати.

Перед бухгалтерами виробничих підприємств постає питання – вести облік загальновиробничих витрат згідно П(С)БО 16, та окремо в накопичувальних відомостях вести облік витрат для визначення виробничої собівартості згідно Методичних рекомендацій, що значно ускладнить роботу бухгалтера.

Багато вчених пропонують в складі загальновиробничих витрат виділяти окремо витрати на утримання та експлуатацію устаткування та загальновиробничі витрати. Та виділяти ці витрати окремо на субрахунку 911 «Витрати на утримання та експлуатацію устаткування».

Ми пропонуємо підприємствам лакофарбової промисловості в складі виробничої собівартості не виділяти в окрему статтю витрат «Витрати на утримання та експлуатацію устаткування», а згрупувати в статтю «Загальновиробничі витрати». Склад загальновиробничих витрат для підприємств лакофарбової промисловості пропонуємо поділити за такими статтями: витрати на оплату праці апарату управління цехами, відрахування на соціальні заходи, витрати на службові відрядження персоналу цехів, амортизація, витрати на утримання необоротних активів, витрати на удосконалення технології та організації виробництва, витрати на утримання виробничих приміщень, витрати на обслуговування виробничого процесу, витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища, інші витрати.