Тема 3. Продукція і виробнича програма план

3.1.Поняття і класифікація продукції.

3.2.Виробнича програма підприємства

3.3.Особливості показників реалізації в туризмі, торгівлі і підприємствах харчування

Література

1.Бойчик І.М., Економіка підприємств: Навч. посібник. –К.: Атака, 2002. -480 с.

2.Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред. С.Ф.Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 528 с.

3.Закон України "Про банкрутство".

4.Закон України "Про господарські товариства".

5. Закон України "Про підприємства в Україні". 6..Закон України "Про підприємництво".

7.Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Зкономика туризма: Учеб. пособие. — М.: Финансьі и статистика, 2002. — 176 с.

8.Господарський кодекс України.- Харків АРС, 2004, 256 с.

9.Закон України "Про стандартизацію" від 17 травня 2001 року №2408-111.

10.Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифі­кацію" від 10 травня 1993 року №46-93. Декрет Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за додер­жанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушен­ня" під 8 квітня 1993 року №30-93.

11.Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про затвердження Концепції державної політики сфері управління якістю продукції (товарів, робіт, послуг)" від 17 серпня 2002 року №447-р.

12. Мазаракі А.А. Економіка торговельного підприємства. – К.: Хрещатик, 1999, 850 с.

Кожне підприємство працюючи на ринку задовольняє певні суспільні потреби шляхом виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг. Відповідно ці результати праці знаходять своє суспільне визнання шляхом їх продажу, тобто обміну на гроші. Перш ніж приступити до виробництва необхідно визначити потребу в даній продукції, роботах, послугах. Це здійснюється за допомогою виробничої програми.Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в розрахунковому періоді, який номенклатурою, асортиментом і кількістю відповідає вимогам плану продажу. Вона зумовлює заходи щодо введення в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо.

Виробнича програма підприємства визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка має бути виготовлена в плановому періоді й доставлена споживачам.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися таких вимог:

1) правильного визначення потреби в продукції, що нипускисться, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів;

2) повного ув'язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції;

3) обґрунтування плану виробництва продукції, і в пер­шу чергу, виробничою потужністю.

Виробнича програма складається з 2-х розділів:

- плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) виразі;

- плану виробництва у вартісному виразі.

В основу розробки виробничої програми має бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів за розгорнутою номенклатурою ииробів.

Для обґрунтованого і правильного формування виробничої програми підприємства у бізнес-плані необхідно представити наступну інформацію:

- характеристика пропонованої продукції;

- оцінка можливих ринків збуту та конкурентів;

• стратегія маркетингу.

При плануванні виробничої програми необхідно використовувати такі матеріали:

1) перспективний план виробництва продукції і послуг;

2) прогноз потреби у продукції підприємства, який складається нн підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто:

3) попи ту, пропозиції, ціни, кількості конкурентів тощо;

державний контракт і державне замовлення на продукцію під приємства (при їх наявності);

4) результати вивчення поточного попиту на продукцію;

5) договори на виробництво та поставку продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;

6) заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва;

7) заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємствії;

8) дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські договори.

Обсяг випуску за окремими виробами обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обґрунтування на підприємствах виявля­ються внутрішньовиробничі диспропорції в завантаженні устаткування, намічаються шляхи їх усунення, а також заходи щодо розширення спе­ціалізації і кооперування виробництва.

Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва, розрахо­вується загальний обсяг продукції у вартісному виразі: обсяг товарної, валової, реалізованої та чистої продукції.

Розробка завдань щодо випуску виробів у натуральному виразі є най­важливішою частиною роботи при складанні виробничої програми. Ва­жливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція визна­чених видів, здатних задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конкретних виробів. Планування виробничої програми в натуральному виразі передбачає:

- визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випус­кається;

- розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва за кален­дарними періодами року;

• обґрунтування планованих обсягів виготовлення продукції ви­робничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.

В основу планування виробничої програми покладено систему показни­ків обсягу виробництва, до якої входять натуральні та вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях за номенклатурою і асортиментом. Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асор­тимент - це різновид виробів у межах даної номенклатури. Натураль­ні показники подані у фізичних одиницях виміру (штуках, тоннах, метрах).Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою та децентралізованою.Централізована номенклатура формується шляхом укладання дср-нчіиних контрактів і державних замовлень.Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та вста-иіівлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання догоно-(ііи поставок.Значення натуральних показників виробничої програми її умовах |іинку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступіііі. і.ч иіволення потреб споживачів у певних товарах із урахуванням якісної .ірактеристики товарів.Одним з найважливіших етапів розробки виробничої програми і; нич-и.ічення потреби в ресурсах.Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємства у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машинах, устаткуванні) визначається, виходячи із прогнозованих обсягів робіт, що виконуються з їх допомогою, і прогресивних норм продуктивності.Враховується також потреба на капітальне будівництпо, експорт, створення резервів тощо.

На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні й місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання з номенклатури і загального обсягу продукції. У завданні з номенклатури вказується кількість найменувань окремих видів продукції в натуральному виразі. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких встановлюється завдання цехам щодо номенклатури, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для ви­пускових (складальних) цехів програма складається з найменування та кількості готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. В одиничному і серійному виробництві для заготівельних та обробних цехів номенклатурне завдання встановлюється, зазвичай, у комплектах деталей і замовлення, виробах, вузлах. В умовах масового виробництва цим цехам планується випуск заготовок і деталей за окремими найменуваннями.

Виробнича програма кожного цеху обґрунтовується виробничою по­тужністю окремих груп устаткування, зіставленням їх сумарного корис­ного фонду роботи й завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дають змогу виявити "вузькі місця" в цеху і вжити заходів щодо усунен­ня диспропорцій у завантаженні устаткування.

На основі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних та обслуговуючих підрозділів підприєм­ства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів і транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби в їх продукції та послугах.

Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ді­лянок. Заключним етапом планування виробництва є доведення завдані. з виконання окремих виробничих процесів та виготовлення продукції безпосередньо до бригад і робочих місць.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостій­но, крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства.

Державний контракт і державне замовлення формується на основі пропозицій міністерств і відомств - державних замовників. Фінансуван­ня державного контракту проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення - за рахунок власних коштів під­приємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відповідальність замовників (споживачів) та виконавців за виконання державного кон­тракту і державного замовлення визначається укладеними договорами (контрактами) та законодавством України.

Державне замовлення є престижним для підприємства й отримуєть­ся, як правило, на конкурсній основі. Державне замовлення надається тим підприємствам, які забезпечують ефективніше його виконання.

Виконавці державного контракту та державного замовлення забез­печують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно шляхом укладання прямих договорів із підприємствами-постачальниками та по­середницькими організаціями.

Виробнича програма є важливим розділом поточного плану підпри­ємства, на основі якого проводиться планування потреби матеріально-технічних, трудових та енергетичних ресурсів, розраховується собівар­тість, прибуток та інші фінансові показники.

У поточному плануванні виробнича програма складається, як прави­ло, на рік із її розподілом за кварталами і місяцями.

Розподіл річних завдань за кварталами (місяцями) необхідно здій­снювати з урахуванням таких факторів:

- встановлених договорами строків поставки продукції споживачам;

- збільшення випуску продукції за рахунок приросту і покращен­ ня використання виробничих потужностей, а також за рахунок заходів, передбачених планом інновацій;терміну введення в дію нових потужностей та обладнання;забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих пі­ дрозділів;

- підвищення серійності (масовості) виробництва;

• числа робочих днів у кожному кварталі;

• можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупи­ нення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання;

- зняття з виробництва застарілих видів продукції, які не відпові­дають своїми техніко-економічними показниками сучасному рів­ню розвитку науки і техніки, і таких, що не мають попиту, й за­мінити їх новими;

- сезонності й змінності роботи;

- сезонності збуту продукції.

У масовому і багатосерійному виробництві, коли споживання про-/іукції не має сезонного характеру, розподіл виробничої програми ча пла-•тними періодами проводиться пропорційно до кількості робочих діііи П іішіих випадках розподіл завдань проводиться з урахуванням терміні» постачання продукції споживачам.

Виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути опти­мальною.

Оптимальна виробнича програма - це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати йо­го діяльності за прийнятим критерієм.

Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:

1) планування оптимальної структури номенклатури продукції;

2) визначення максимально можливого обсягу нироГжицтва про­дукції та економічної межі нарощування виробництва.