11.8. Розмітка тексту знаками партитури

11.8.1. Загальні положення

Навіть досвідчений оратор, не кажучи вже про початківця, відчуває необхідність певної графічної підготовки написаного тексту: виділити найбільш важливі місця або такі, що залишають простір для неточного тлумачення і т. д. Для цього використовують знаки партитури, які допо­магають зафіксувати наголошене слово, правильну інтонацію, паузи і т. п. Це необхідно насамперед для ораторів-початківців. Крім того, користува­тися знаками партитури дуже зручно на практичних заняттях з риторики.

II.8.2. Типологія знаків партитури за місцем її розташування в тексті

Знаки партитури за місцем їх розташування в тексті поділяють на З групи: рядкові, надрядкові, підрядкові.

II.8.2.1. Рядкові знаки

1. Фразові паузи: | коротка (на один рахунок); || на два рахунки (раз, два); ЦІ на три рахунки (раз, два, три).

Якщо підмет виражено одним словом, то зазвичай пауза між ним та іншими членами речення не робиться. Середню паузу (||) ми робимо в тому випадку, якщо підмет виражений двома чи більше словами. Таку ж паузу проставляємо в наступних випадках: коли речення містить звертання, встав­не слово (слова) чи вставне речення; однорідні члени; знак "-" (пропущену зв'язку). Коротку паузу (|) проставляємо якщо є потреба лише трохи відок­ремити голосом складові частини однорідної структури.

2. Дужки ромбічні < >, якими варто позначати вставні речення або слова.

Наприклад: "Левко підійшов до нього - <розмокла земля втягувала ноги по кісточки> - і взяв лопату".

3. Дужки квадратні [ ] вживають, коли варто додати слово (слова), яке допомогло б утримати непевний зміст речення, знайти потрібну інтона­цію.

Наприклад: "У коморі не було не те що жита - [навіть] зернинки торішньої ніде не запало".

4. У лапки " " беруть слова, що вимовляються з інтонацією іронії.

Наприклад: ІЦо наші роблять? "Пообідали та хліб їдять".

2. Надрядкові знаки

   5. Знак наголосу '. Якщо для вас якісь слова в тексті нові і ви не знаєте, як правильно поставити наголос, подивіться у словник і позначте наголос на письмі: статуя, кілометр і т. п.

   6. Підвищення тону7^і. Цей знак використовують для інтонування. Він означає незавершеність вислову, питання, непевність, використовується в окличних реченнях, при звертанні і т. п.

3. Підрядкові знаки

7. Логічний наголос . Логічний наголос не можна плутати з на­голосом граматичним: це знак партитури, який виділяє семантичний центр фрази (слово або групу слів). На відміну від граматичного наголосу, він може змінюватись залежно від мети, якої хоче досягти оратор.

8. Уповільнення темпу . Цей прийом використовується для того,

щоб зафіксувати увагу на слові (словах), що для промовця є ключовими.

7. Прискорення темпу. Використовується для позначення вторинності, додаткового характеру інформації.

11.8.3. Основні правила розстановки логічних наголосів

Зазвичай місце логічного наголосу підказує контекст. Найбільш прос­тий і швидкий прийом, яким тут можна користуватися, це скелетування, тобто знаходження смислового "скелету" фрази. При цьому вирішується, які слова з фрази могли б бути вилучені.

Для правильної розстановки; логічних наголосів використовують, крім скелетування, два основних правила.

Перше правило - протиставлення. Якщо ми протиставляємо особу, предмет чи явище іншому, то наголоси отримують саме ті слова, що озна­чають особи, предмети, явища, котрі протиставляються.

Наприклад: "Вона не старша, а мололша сестра".

Друге правило - введення нового поняття. Якщо у виступі вперше на­зивається яка-небудь річ, особа чи явище, які мають значення для подаль­шого викладу, то слово (слова), що означає цю річ, особу чи явище, виді­ляється логічним наголосом.

Визначити нове поняття можна тільки тоді, коли знаєш контекст. На­приклад: "Раптом ми побачили річку. Річка була мальовнича". У першо­му реченні наголос падає на слово "річка", у другому це слово не має наго­лосу, тому що перед нами вже не нове повідомлення; новою інформацією тут є те, що річка "мальовнича". За цим правилом наголос майже ніколи не може падати на займенники, тому що вони замінюють собою вже на­званих осіб чи згадані речі (за невеликими винятками, коли, наприклад, речення складається лише з одного слова: "Ти!" чи "То була вона").