Прийоми розвитку пам'яті й запам'ятовування тексту промови

Деякі вчені доходять висновку, що лише на 10 % людина використовує можливості свого інтелекту. Але навчитися задіяти свій мозок на повну силу зможе кожен. Як саме це зробити насамперед щодо тієї особливості людського мозку, яку ми розглядаємо, тобто пам'яті?

Існує унікальна й дуже цікава наука, яка вивчає можливості задіяння всіх ресурсів людської пам'яті - ейдетика. Цей термін походить від давньо­грецького слова "ейдос", що означає "образ". Ейдетика - прикладна нау­ка, яка сприяє розвитку здатності запам'ятовувати інформацію за допомо­гою образно-асоціативного мислення. Вона зародилася в Англії - професор Стенфордського університету Аткінсон зі своїми помічниками провів екс­перимент: англомовним студентам запропонували запам'ятати слова ро­сійської мови за допомогою фонетичних асоціацій. Успіх був приголомш­ливий. Спираючись на ці висновки, інший англійський учений - професор Меєндорф - написав підручник з мови, побудований саме на принципі асо­ціативного запам'ятовування. Цікаво, що серед тих, хто вивчив англійсь­ку мову за цим підручником, був і славетний російський письменник та перекладач К. Чуковський - він опанував анг лійську так глибоко, що зумів не тільки читати її класиків в оригіналі, але й професійно перекладати. Також активно ейдетика використовується в підготовці спортсменів.

У чому її суть? Ейдетика пропонує запам'ятовувати певний матеріал, наприклад, слова іноземних мов, будуючи в уяві яскраві, позитивно забарв­лені образи за принципом співзвучності або парадоксальності.

Перший принцип - принцип співзвучності - можна проілюструвати так:

• в'єтнамське слово "мон", яке означає "ворота", можна запам'ятати, уявивши поділені на половинки золоті монети, які сиплються з воріт;

• англійське слово "спун", що означає "ложка", - уявивши сонну лю­дину ("спуна"), яка заснула у величезній ложці і т. д.

Численні досліди доводять, що за цією методикою людина запам'ято­вує слова на все життя.

Другий спосіб - асоціативність за принципом парадоксальності - являє собою складання словосполучень зі слів, які треба запам'ятати, та епітетів до цих слів, яких насправді не може бути (наприклад: "солодка парасолька", "хлібна чашка", "чорний огірок" тощо).

Постійні заняття ейдетикою значно розвивають можливості щодо за­пам'ятовування різноманітної інформації. Саме тому в багатьох школах України впроваджують цю науку як окремий предмет.

Алгоритм нетривалого запам'ятовування

(розрахованого на кілька днів)

1. Спробуйте відтворити текст промови одразу ж після першого прочитання.

2. Повторіть текст промови після 20-хвилинного відпочинку.

Повторіть текст промови через 8 год.

3. Повторіть текст промови через добу, найкраще - перед сном.

Під повторенням мається на увазі відтворення прочитаного тексту свої­ми словами якнайближче до оригіналу. Звертаються до самого тексту лише тоді, коли промовець не може пригадати потрібне протягом дво-трихви- линного напруження пам'яті. Також слід пам'ятати, що в процесі підго­товки до виголошення промови величезну роль відіграє позитивна налаштованість самого промовця. Треба вірити в успішність результату, виявляти постійну зацікавленість у цьому, мати певність у необхідності поліпшення пам'яті та вміння самостійно працювати і творчо використовувати кращі особливості пам'яті.

Також слід пам'ятати ще кілька суттєвих моментів:

• Процес запам'ятовування має бути свідомим, осмисленим, оскільки найдовше зберігається в пам'яті насамперед зрозумілий матеріал.

• У процесі запам'ятовування відбувається перекодування тексту про­мови, за допомогою якого складні слова й конструкції замінюються лег­шими та звичнішими при збереженні самого змісту висловлювання.

• Засвоюваний матеріал накладається на життєвий досвід, попередні знання людини, витворюючи власне, індивідуальне інформаційне плети­во, що теж допомагає краще його опанувати.

• Максимально припустима інформаційна норма для запам'ятовуван­ня людиною за один раз - ЗО тис. знаків [59, с. 19-20].

СКЛАДАННЯ БІБЛІОГРАФІЇ

Правила оформлення бібліографії

Бібліографія - це список літератури з певного питання. У книзі бібліо­графія слугує для поглиблення і розширення знань читачів з певної галузі науки або техніки, якій присвячено основний зміст книги.

Розрізняють бібліографію:

• реєстраційну - знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання;

• рекомендаційну - містить назви книг, які автор радить прочитати;

• як список використаної літератури - містить перелік книг, на які по­силається автор.

Вибір автором певного типу бібліографії залежить від характеру й при­значення видання.

Способи розташування бібліографічних відомостей

Порядок розміщення назв книг у списках літератури може бути алфа­вітним, хронологічним, тематичним. Всередині тематичних рубрик слід до­тримувати алфавітного або хронологічного принципу розташування назв.

Способи запису переліку літератури:

1. Перший рядок назви книги пишуть від лівого поля без абзацу, а дру­гий і наступні рядки - з абзацу, наприклад:

Бондар Д. Д. Практикум з орфографії: Навч. посіб. - К.: Майстер, 1991. - 130 с.;

2. Перший рядок назви книги пишуть з абзацу, а другий і наступні ряд­ки - від лівого поля без абзацу, наприклад:

Томан І. Мистецтво говорити: Пер. з чес. - 2-ге вид. - К: Політвидав України,1989. -298 с., іл.

Перевагу частіше надають другому способові.

Список літератури, вміщений у кінці книги, пишуть через два інтерва­ли. Бібліографічне посилання, вміщене в кінці сторінки, оформляють як покликання.

Правила складання бібліографічного опису

1. Автор (прізвище, ініціали); крапка; якщо книга написана кількома авторами, то їх вказують через кому. Якщо посібник написаний чотирма авторами і більше, то вказують лише першого, а замість прізвищ інших авторів зазначають "та ін.".

2. Назва книги (без скорочень і без лапок); двокрапка. Підзаголовок (без лапок); крапка; тире.

3. Початкові відомості (місце видання, видавництво, рік видання).

   1. Місце видання - з великої літери скорочено - Москва (М.), Санкт- Петербург (СПб.), Київ (К.), Харків (X.), Львів (Л.); крапка; дво­крапка. Усі інші міста повністю - Донецьк, Одеса, Мінськ; дво­крапка.

   2. Назва видавництва (без лапок) з великої літери; кома.

   3. Том, частина - скорочено з великої літери (Т., Ч.); цифра тому або частини; крапка; тире. Випуск - з великої літери, скорочено (Вип.); крапка; тире.

   4. Слово "Видання" - з великої літери, скорочено; крапка; порядко­вий номер видання арабськими цифрами; крапка; тире (Вид. 2-ге).

   5. Рік видання (лише арабськими цифрами); крапка; тире.

   6. Якщо вказується загальна кількість сторінок, то пишуть арабські цифри на позначення номера сторінки; слово "сторінка" записуєть­ся скорочено, з маленької літери. Наприклад: 350 с.

Якщо вказуються конкретні сторінки, то спочатку пишуть слово "сто­рінка" скорочено з великої літери (С.); крапка; арабськими цифрами номе­ри сторінок, наприклад: С. 35-48; С. 15.

Якщо на одній сторінці декілька покликань, то при повторюванні бібліографічних відомостей достатньо вказати "Там само", поставити крап­ку й тире й записати номери сторінок, на які посилаються. Наприклад: Там само. - С. 65-70.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА АУДИТОРІЄЮ

Сучасний російський дослідник І. Стернін подає систему найбільш ти­пових поз та жестів, що свідчать про увагу або неувагу вашого співроз­мовника (аудиторії).

Про увагу до мовця можна говорити, якщо:

• положення тіла - корпус нахилений в бік мовця;

• слухач посунувся на краєчок стільця, щоби бути ближче до нього;

• нахил голови вбік - ознака зацікавленості.

Про неувагу свідчить таке:

• погляд слухача спрямовано вбік;

• тіло напружене, посадка пряма, ноги зведені та рівно стоять на підлозі (така поза часто імітує увагу);

• голова не нахилена, слухач тримає її прямо, хребет випрямлений;

• слухач робить такі рухи: голова випрямляється, плечі піднімаються, потім опускаються, погляд починає блукати по сторонах - це свідчить про втрату інтересу, відсутність уваги;

• тіло приймає позу, спрямовану в бік виходу;

• ноги витягнені вперед та перехрещені, тіло відкинуте назад, голова опущена вперед (часто означає незгоду);

• голова підпирається всією долонею;

• автоматичне постукування кінцівками (пальці рук, ноги) або яки­мось предметом (ковпачком ручки тощо) по підлозі або поверхні столу; це вираз нетерпіння, причому що швидший темп постукування, то більше не­терпіння;

• малювання на папері сторонніх предметів;

• застиглість очей, немиготливий погляд (імітація уваги);

• легке погладжування носа;

• міцно зчеплені руки;

• погладжування шиї (у чоловіків);

• поправлення зачіски, похитування ногою, пошуки чогось у сумочці (у жінок);

• рука торкається вуха та опускається вниз; або - губ та опускається вниз (приховане бажання заперечити, перебити);

• застібання піджака (у чоловіків) [56, с. 44-45].

11.6. Посмішка - квіт людського обличчя

Чи знаєте ви, що навіть сміх - красномовна реакція на почуте? Так, російський психолог Р. Чалдіні досліджував особливості людського сміху.

На [а] (ха-ха) - відкритий, іде від серця, безтурботний.

На [е] (хе-хе) - заздрісний, несимпатичний.

На (і] (хі-хі) - суміш іронії і злорадства.

На [о] (хо-хо) - хвалькуватий та погрозливий водночас, в його основі - знущання і протест.

На [у] (ху-ху) - прихований страх [61, с. 103].

11.6.2. Промовисті жести

Потирання бороди, підборіддя - недовіра. Поправляння ґудзиків чи манжетів - нещирість. Кусання нігтів - невпевненість, нервозність. Широко розплющені очі - здивування.

Руки "в замку" або схрещені на грудях - закрита позиція, небажання говорити.

Підборіддя оперте на кулак - нудьга, скептицизм. "Блукаючі" очі - нещирість. Потирання скронь - сумнів.

Потирання лоба - напруженість думки, зосередженість. Потирання потилиці - безпорадність.