Лікарські засоби, які впливають на функції органів травлення.

І. Засоби для підвищення апетиту (гіркоти, інсулін)

Види розладу апетиту:

1. Анорексія – повна відсутність апетиту при появі об’єктивної потреби в харчуванні. Зумовлена порушенням діяльності центру апетиту на рівні гіпоталамуса або структури головного мозку.

2. Булімія – патологічно підвищене відчуття голоду, яке супроводжується інколи і больовими відчуттями у верхній частині живота.

Гіркоти – це препарати переважно рослинного походження, гіркі на смак.

Гіркоти – це препарати, які вибірково подразнюють смакові рецептори язика, рефлекторно збуджують центр голоду довгастого мозку, підвищують апетит, покращують травлення.

Мех.дії: подразнюють смакові рецептори ротової порожнини і язика – покращується апетит – збуджується секреція травних залоз – покращується травлення.

НБ. Обов’язково приймати гіркоти за 20-30 хв. до їжі з невеликою кількістю води.

Застосування:

1. Гіпоацидні і хронічні атрофічні гастрити;

2. Анорексія у хв. на нервові захворювання;

3. Після перенесених оперативних втручань;

Протипоказання:

1. Гіперсекреція шлункових залоз.

2. Виразкова хвороба шлунку і 12-палої кишки.

3. Рефлюкс-ізофагіт.

Препарати:

1. Настойка Полину (Tinet. Absintnii): виготовлена на 70% спирті (1/5)

2. Настойка гірка (Tinet/ amara): трава золототисячника + листя водяної конюшини + кореневища аїру + трава полину гіркого + плоди коріандру + 40% спирт.

3. Збір для збудження апетиту (Species amarae):

Трава полину гіркого (8 частин)

Трава (квіти) деревію (2 частини) 1ст.л. заливають склянкою окропу, настоюють 20 хв., проціджують. По 1ст.л. за 15-30 хв. до їжі.

4. Інсулін ( викликає відчуття голоду за рахунок гіпоглікемії.)

ІІ. Анорексичні засоби – це препарати, які зменшують апетит.

Дезопімон (Dezорітопит) – табл. 0,025г.

Мех.дії: стимулює центр насичення в гіпоталамусі.

Застосування:

1. Аліментране ожиріння.

2. Дистофії.

3. Гіпотиреоз.

Застосування по 1табл. 1-3 раза/день під час їжі в першій половині дня – для запобігання можливого безсоння.

Протипокази: вагітність, пізні стадії гіпертонічної хвороби, порушення мозкового і коронарного кровообігу, ІМ, ЦД глаукомі, тиреотоксикозі, збудливість ЦНС, епілепсії, психозі, порушення сну.

Феномін (табл. 0,01г. №10)

Мех.дії: на сипаттичному рівні препарат посилює вихід з нервових закінчень норадреналіну і дофоміну і пригнічує їх зворотнє нейрональне захоплення. Це супроводжується збудженням центральних адрено- і дофомінерних рецепторів і зменшенням відчуття голоду.

Побічні ефекти: безсоння, неспокій, тахікардія, АТ, фізична лікарська залежність.

Фепранон (табл. 0,025 №50)

Фенфлурамін

Сибутрамін (порошок)

Орлістат (табл. 0,12 №21)

Мех.дії: пр. блокує ліпазу у шлунку і кишечнику, чим запобігає гідролізу харчових триглінридів і всмоктуванню жирів. /Засвоєння жирів зменшення на 30%) 83% дози виводиться в незмінному вигляді. Повна елімінація відбудеться протягом 3-5 днів.

ІІІ. Засоби, які використовують при недостатній секреції залоз шлунку.

Фізіологія: Слизова шлунка секретує кілька ферментів, основним із яких є пепсиноген. Для перетворення його в активний фермент - пепсин - необхідне кисле середовище шлунка. У зв`язку з цим парієтальні клітини залоз шлунка секретують соляну кислоту. секреторний апарат шлунка контролюється блукаючим нервом, а також рядом гормонів шлунково-кишкового тракту та інших ендогенних речовин. Відомо, що підвищення тонусу блукаючого нерва, вивільнення гастрину і гістаміну посилюють секрецію залоз шлунка. Усунення холінергічних впливів або дії гістаміну та гастрину супроводжується зниженням секреції шлункового соку. До ендогенних засобів, які пригнічують секрецію залоз шлунка, відносять: секретин, холецистокінін, простагландини, вазоактивний пептид кишечника, пептид, що пригнічує секрецію шлунка, та ін.

Кислота хлористоводнева розбавлена (1 част. HCl + 2 частини H2O)

Мех.дії: створює необхідне кисле середовище в шлунку, максимально сприятливе для прояву травної дії пепсину. При введенні в шлунок HClp. Частково зв’язується з харчовими продуктами, частково нейтралізується слизом шлункового соку.

Мех.дії: Соляна кислота стимулює секрецію шлункового соку – переводить негативний фермент пепсиноген в активний пепсин.

Фармакологічні ефекти:

• Розчинює сполучну тканину м’ясних продуктів

• Підвищує тонус і моторно-евакуаторну функцію шлунку

• Гальмує перехід недостатньо перетравленої їжі зі шлунку в кишку

• Зменшує процеси бродіння

• Стимулює секрецію гастрину в шлунку, секретину і холецистокініну

• Сприяє всмоктуванню заліза в тонкій кишці

Застосування: ахілія шлунку, гіпоацидні стани, диспепсія, гіпохромна анемія.

НБ. Щоб при цьому не страждала емаль зубів, рекомендують приймання розчину соляної кислоти через трубочку із подальшим полосканням порожнини рота. Взагалі у таких випадках перевагу віддають прийманню всередину органічних кислот - яблучної, лимонної, оцтової та інших. Зазначені кислоти після вивільнення іонів водню беруть в організмі участь в енергетичному обміні. Також рекомендують вживати кислі продукти: соки квашеної капу-сти, кислих ягід, фруктів та ін.

Протипоказання: ацидоз, гострий гастрит.

Натуральний шлунковий сік (Succus gastricus naturalis) – по 1-2ст.л. під час їжі. Флак. 100 мл.

Діючі агенти: HCl, пепсин, ферменти шлунку.

Отримують від тварин (собак, коней)

Пепсин (Pepsinum) – отримується зі слизової оболонки свигнй.

Цей фермент розщеплює білки до пептидів, частково до АК.

При підвищенні рН протелітична активність пепсину зменшується, а при рН більше 6 – дія припиняється.

Пентагастрин – синтетичний аналог гормону гастрину. Застосовують як стимулятор шлункової секреції для діагностики секреторної активності шлунка. Вводять препарат під шкіру.

IV. Засоби, які застосовують при надмірній секреції залоз шлунку.

І. Антацидні засоби:

1. Сполуки алюмінію:

- Альгельдрат (алюмінію гідроксид);

- Алюмінію фосфат (фосфалюгель, га стерин, альфогель);

- Алюгастрин;

- Тисацид.

2. Комбінації солей:

- Алюмаг (анацид, маалокс, альмагель, гас тал, ренні);

- Регусил;

- Гестид (мегалак).

3. Сполуки магнію:

- Магнію оксид.

ІІ. Засоби, що понижують секрецію шлункового соку.

1. М1 – холіноблокатори:

- гастроцепін (пірензепін);

2. Блокатори Н2 – рецепторів шлунку:

- Циметидин (контрацид, альтромет);

- Ранітидин (гістак, рантак);

- Фамотидин (квамател);

- Нізатидин.

3. Блокатори протонного насосу (інгібітори Н+/К+ АТФази)

- Омепразол (Омез)

- Пантопрозол

- Лансопрозол

ІІІ. Засоби, що проявляють захисну дію на слизову оболонку шлунку:

- Де-нол;

- Смекта;

- Гастрофарм;

- Пр. вісмуту (вікамін, вікатр)

Анатациди – це препарати, які нейтралізують надлишок кислот шляхом хімічної реакції.

1. Натрію гідрокарбонат (табл. 0,3г. і 0,5г.). Нейтралізує НСІ з утворенням СО2, який зумовлює вторинну гіперсекрецію. Може змінювати рН крові в бік лужної реакії.

2. Магнію оксид (табл. 0,5г.) під час реакції нейтралізації не утворюється СО2 і чинить вторинної гіперсекреції. Не всмоктується в кров. Є найкращим атацидом швидкої дії.

Показання: печія,гіперацидних гастрит, пептична виразка шлунку – по 0,25г. 3-4р./д.

3. Альмагель (Аl(OH)3+NgO+D-сорбіт) флакони по 170 мл.

Дії: антацидна, аадсорбуюча, обволікаюча.

Д-сорбіт – послаблююча, жовчогінна.

Застосування:

- виразкова хвороба шлунку, 12-ої палої кишки

- гастрит і хронічних гіперацидних гастритах

- гіперацидних станах

Призначається: коли захворювання супроводжується нудотою, блювотою, болючістю 1-2г. ложці 4р./добу за півгодини до їжі; перед сном, 3-4 тижні.

Побічні ефекти Аl(OH)3:

Внаслідок дефіциту фосфатів розвивається втомлюваність м’язова слабкість порушення мислення, анорексія, ураження кісток (остеопороз), погіршення загоювання ран, пошкодження зубної емалі.

Блокатори Н2 – рецепторів: блокують гістамінові Н2-рецептори шлунку і знижують секрецію шлункового соку.

Показання до застосування Н2-гістамонолітичних засобів такі.

1. Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки.

2. Гіперацидні гастрити.

3. Дуоденіти, езофагіти та інші захворювання, що супроводжу-ються підвищеною секрецією соляної кислоти.

4. Профілактика ерозій та виразок у хворих з черепно-мозковими травмами, сепсисом, значними опіками та ін.

5. Невідкладна допомога при кровоточивості виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, стравоходу (внутрішньовенно вводять ранітидин по 0,05 кожні 6-8 годин, за відсутності ампульованого розчину вводять у шлунок через зонд подрібнений препарат по 0,15г кожні 12 годин).

Побічні ефекти: діарея, запори, шкірні висипання, головні та м`язові болі, запаморочення. При тривалому застосуванні спричиняють рубцювання та загоєння виразок. Може виникнути синдром «рикошету» - виникає гіпергастринемія, тому необхідно відміняти поступово.

Блокатори протонного насоса:

Препарати даної групи є проліками.

Механізм дії: блокують роботу Н+, К+ - АТФазу, пригнічують базальну, нічну і стимулювань секрецію кислоти.

Дія: цитопротекторна – захищає слизову оболонку шлунку та 12-палої кишки.

Омепразол – капс. по 0,02г – 1р/добу, ввечері. Курс 4 тижні.

Гастроцепін (Gastrocepin) – М1 – холіноблокатор.

Препарат пригнічує секрецію залозами шлунку HCl та пепсиногену.

Застосування:

- гострі і хронічні виразки

- гіперицидні гастрити

Форма випуску: табл. 0,025 і 0,05г, ампл. 0,01г сухої речовини

Призначають по 0,05г зранку і ввечері за 30 хв до їжі, протягом 4-8 тиж.

При призначенні препаратів зазначеної групи у крові підвищується концентрація гастрину, тому при їх раптовій відміні може бути синдром “рикошету”. У зв`язку з цим відміну препаратів проводять під прикриттям антацидів.

Інгібітори протонової помпи призначаються за тими самими показаннями, що і блокатори Н2-гістамінових рецепторів.