6. Деякі поради студенту-практиканту в школі

Учитель географії повинен пам’ятати, що його педагогічна діяльність пов’язана з динамічним; живим; емоційно безпо­середнім учнівським колективом, надзвичайно чутливим до всього прекрасного, справедливого, цікавого і розумного. Отже, праця вчителя має відзначатися винахідливістю, ставлення до дітей – доброзичливістю і, водночас, вимогливістю, гуманністю і справедливістю, певною артистичністю, глибоким знанням свого предмета і методики його навчання. Студент-практикант повинен постійно вивчати досвід роботи вчителів географії. Завжди пам’ятати, що праці видатних педагогів, психологів, методистів-географів створюють теоретичну основу роботи педагога.

Студент-практикант повинен вдаватися під час проходження практики в школі і до методів експериментально-емпіричного рівня:

• спостереження за роботою колег;

• вивчення шкільної документації (планів, розробок уроків вчителів і методичних об'єднань, результатів перевірок контрольних і самостійних робіт учнів тощо);

• анкетування, бесіди з учителями, адміністрацією школи та учнями;

• методи педагогічного експерименту і т.д.

Студент-практикант 4-го курсу повинен дати 3-4 залікових уроків, при цьому треба пам’ятати про вимоги до уроку як основної форми навчально-виховного процесу:

1. чітка спрямованість щодо визначення мети уроку: вона триєдина;

2. конкретно поставлені завдання на уроці, які визначають обсяг знань, умінь і навичок учнів, а також розвиток їхнього наукового світогляду;

3. доступність навчального матеріалу, викладення його змісту з урахуванням вікових особливостей учнів;

4. генералізація навчального матеріалу, виділення головного у змісті та його зв'язок з попередньо отриманими знаннями;

5. науковість змісту уроку, тобто навчальний матеріал не повинен суперечити сучасному рівню географічних знань і, разом з тим, має викладатися на доступному учням рівні з посиланням на чинники та приклади, які діти можуть спостерігати у навколишньому середовищі;

6. кожен урок має спонукати учнів до самостійної творчої діяльності, активізувати процес пізнання. При цьому на кожному уроці педагог навчає дітей методам і прийомам роботи з різними джерелами знань, насамперед, з картографічним і статистичним матеріалом;

7. поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи учнів, диференціація навчання. Це передбачає використання у навчально-виховному процесі усіх компонентів навчально-виховному процесі усіх компонентів навчально-методичного комплексу (дидактичних матеріалів, робочих зошитів тощо);

8. стовідсоткова зайнятість учнів упродовж всього року. Тобто не можна допускати відволікань учнів на уроці від навчального процесу;

9. основний навчальний матеріал має бути засвоєний більшістю учнів за час, відведений на вивчення теми уроку. Це можливо лише за умови, що вчитель поєднує вивчення нового матеріалу з багаторазовим його повторенням, використовуючи різні методи, прийоми, засоби навчання, систематично корегує та контролює знання на даному та наступних уроках;

10. урок повинен бути логічно взаємозв’язаним в усіх своїх частинах, а також входити за своїм змістом як складова частина (разом з попередніми та наступними уроками, що пов’язані єдиною метою та завданнями) до великої теми чи розділу.