Розділ 11. Трудовий потенціал підприємства

11.1. Ринок праці та його відмінні характеристики

Ринок праці відрізняється від інших ринків тим що об’єктом купівлі-продажу на ньому є право на використання робочої сили і компетенцій.

Термін «ринок праці» означає, що як товар найманий робітник пропонує власнику робочого місця свою здатність до праці.

Праця визначає діяльність людини, реальний процес між нею і засобами виробництва, що має проміжний чи кінцевий результат. Вона характеризує відносини в сфері зайнятості.

Ринок праці є неоднорідним. Організаційно ринок праці виступає як система соціальних інститутів, кожний з яких виконує функції використання та стимулювання праці. Відмітною рисою ринку праці від звичайних ринків товарів і послуг є те, що в ньому діють різні фактори.

На співвідношення попиту та пропозиції робочої сили впливає велике число факторів, що формуються поза ринком праці, тобто в його зовнішньому середовищі. Важливішим фактором впливу на формування ринку праці є інформаційне забезпечення працездатного населення про кон’юктуру на субринках праці.

Ринок праці існує не тільки в зовнішньому середовищі, він поширюється і на виробничу сферу підприємства, тому що відносини купівлі-продажу не припиняються з приходом працівника в організацію. Прийнятий до підприємства працівник може шукати іншу роботу як усередині, так і поза даною організацією, а роботодавець може підбирати кадри як серед зайнятих, так і серед незайнятих працівників.

Структура ринку праці умовно складається з п’яти основних сегментів:

1) стабільний колектив професійно-підготовлених керівників;

2) кадрові працівники, що підпадають під дію ринкової конкуренці;

3) працівники переробної промисловості, яких стосуються структурні трансформації виробничих процесів;

4) працівники трудомістких галузей з високим рівнем продуктивності праці;

5) молоді фахівці, люди похилого віку, люди з фізичними і розумовими недоліками.

Необхідним компонентом ринку праці є ринок рабочих місць, оскільки найчастіше пропонується конкретно визначене робоче місце. При продажі робочої сили працівник не втрачає право власності на неї, він продає лише право використання цією робочою силою. У процесі використання робоча сила не знищується.

Взагалі стан українського ринку праці першого і другого типу визначається темпами концентрації виробництва, значною часткою працівників фізичної праці і залежить від особливостей недержавного сектора економіки. Положення працівників на ринку праці характеризується трьома станами:

1. підготовкою до роботи (навчання та інструктаж);

2. пошуком роботи;

3. зайнятістю у трудовому процесі на робочому місці.

Недержавний сектор економіки змущений використовувати робочу силу, власники якої найчастіше не готові до роботи в умовах конкурентного ринку.

Ринок праці включає компоненти, що характеризуються різним ступенем стабільності в часі, різним впливом окремих факторів на попит та пропозицію робочої сили, конкурентоспроможністю, соціальними особливостями суб’єктів ринкової економіки.

Правомірно використовувати всі зазначені поняття, але варто ураховувати розбіжності між ними, що при наявності загальних компонентів приводять до формування різних моделей ринку праці. Якщо виходити з критерію географічного та професійного руху робочої сили, то можна виділити два типи ринку праці у різних співвідношеннях.

Перший тип – це ринок праці, щи орієнтується на географічний і професійний рух робочої сили. В рамках такого ринку підприємства набирають готових працівників потрібних професій і компетенцій, розраховуючи на їхню підготовку поза підприємством.

Другий тип – це ринок, що орієнтується на внутріфірмовий професійний рух працівників. Професійна підготовка кадрів відбувається на підприємстві відповідно до структури робочих місць і перспективи економічного розвитку.

У сучасних умовах відстеження взаємозв’язків і взаємодії ринку праці першого і другого типу набуває в Україні важливе значення. Якщо перший характеризується мобільністю робочої сили, то другий – рухом у середині підприємства або корпорації. Два типи ринку праці розрізняються системою професіональної підготовки кадрів, практикою підвищення кваліфікації працівників, особливостями трудових відносин.

Перший тип ринку праці призводить до безробіття у більший мірі, чим другий тип, оскільки при скороченні виробництва на внутрі підприємства кадри, як правило, зберігаються, але на визначених умовах. Зокрема, другий тип ринку праці визначається складом працівників на підприємстві, їхнім рухом усередині його, рівнем зайнятості, ступенем використання машин та обладнання, наявністю вільних робочих місць.

Основною задачею вивчення ринку праці є аналіз ринку трудових ресурсів, виділення його регіональних сегментів. Поняття «ринок трудових ресурсів» розсовує границі соціально-трудових відносин.

Ринок трудових ресурсів, по-перше, визначає сукупність відносин із приводу найму і використанню працівників; по-друге, визначає ринковий механізм, що регуляє коло соціально-трудових відносин і сприяє встановленню балансу інтересів між працюючими, підприємцями і державою. Організаційно ринок трудових ресурсів виступає як система економічних, юридичних, соціальних і психологічних інститутів, що впливають на функціонування даного ринку. Зазначені фактори залежать в різних країнах від економічних та історичних умов розвитку ринкової економіки. До ринку трудових ресурсів залучається не тільки економічно активне населення, але і близький до нього трудовий резерв, представлений, насамперед випускниками навчальних закладів, а також людьми, зайнятими в домашньому господарстві.

Ринок праці в рамках підприємства є складовою частиною регіонального і загальнодержавного ринку трудових ресурсів. На ринок трудових ресурсів він впливає за допомогою встановлення відповідної рівноваги між потребами виробництва і наявним складом працівників на підприємстві. Забезпечення умов для відтворення робочої сили, ефективне використання виробничих потужностей і інвестицій, спрямованих на створення нових робочих місць, розглядаються як результат впливу ринку праці підприємств на ринок трудових ресурсів.

Взаємодія ринку праці і ринку трудових ресурсів здійснюється через резерв робочих місць на ринку праці, що коливається в залежності від циклу ділової активності. Маса безробітних на ринку праці, як резервна армія працівників або поглинається, або виштовхується з нього. Підтримка безробіття на визначеному рівні потребує резерування виробничих потужностей. Резерв робочих місць повинен періодично включатися в сферу пропозиції на ринку праці, кількісно змінюватися залежно від конюктури ринку.

Підприємства самі вибирають варіант вирішення проблем зайнятості в зв’язку зі спадом виробництва, вживаючи заходи щодо короткочасного використання зайвої робочої сили на інших підприємствах, скорочення тривалості робочого часу та інші заходи, що дозволяють зберегти кадри.

Тенденції в розвитку інформаційної економіки прийшли в протиріччя з регламентацією умов праці на підприємствах із традиційними режимами зайнятості працівників, викликали до життя нові форми організації праці та необхідність формування гнучкого ринку праці з такими властивостями:

1) територіальною і професійною мобільністю робочої сили;

2) гнучкістю рівня, структури і диференціацією оплати праці;

3) гнучкістю в управлінні трудовим потенціалом підприємства;

4) гнучкістю регулювання робочого часу.

Гнучкий ринок праці визначає заходи соціально-економічного, виробничого і юридичного характеру для швидкого пристосування діяльності підприємств до умов господарювання, що змінюються в інформаційній економиці. Становлення гнучкого ринку праці сприяє розосередженню виробництва, активізації підприємницької діяльності, залученню в трудовий процес нових груп населення. Проте, створенню такого ринку перешкоджає законодавча неврегульованість трудової сфери, розширення нетипових видів працевлаштування і режимів робочого часу.

Гнучкий ринок праці визначає нові можливості використання трудового потенціалу підприємства в стратегіях його розвитку.