Виключення

Дані, що отримуються при дослідженні методикою виключення, дозволяють судити про рівень процесів узагальнення і відвернення, про здатність випробовуваного виділити істотні ознаки предметів або явищ. Існують два варіанти методики виключення — словесний і наочний.

Словесний варіант проводиться за допомогою бланка, що містить серії з 5 слів. Обстежуваному говорять, що чотири з п'яти слів в серії є в якійсь мірі однорідними поняттями і можуть бути об'єднані за загальною для них ознакою, а одне слово не відповідає цим вимогам і повинно бути виключено. Якщо обстежуваний відразу не засвоїв інструкцію, то один-два прикладу той, що досліджує вирішує спільно з ним: «Василь, Федір, Семен і Пор-фірій — імена, а Іванов — прізвище»; «Молоко, сливки, сирий, сметана — молочні продукти, а сало — тваринний жир». Переконавшись в тому, що принцип виконання завдання обстежуваний засвоїв, йому пропонується самостійно виконувати подальші приклади, викреслюючи карандашомна спеціальному бланку підмет виключенню слово. За відсутності бланків той, що досліджує зачитує серії слів і відзначає в протоколі характер рішення.

Наводимо типові приклади для дослідження по методиці виключення в її словесному варіанті: «дряхлий», «старий», «зношений», «маленький», «старий»; «сміливий», «хоробрий», «відважний», «злий», «рішучий».

Істотну роль грає відношення обстежуваного до допущених помилок — чи сам він їх відмітив або за допомогою того, що досліджує, як він мотивує помилкові рішення і наскільки вони доступні корекції.

Для проведення наочного варіанту необхідно підготувати набір карток, кожна з яких містить зображення 4 предметів (мал. 5). Дається інструкція: «Із зображених на малюнку чотирьох предметів три мають між собою загальне, їх можна об'єднати в одну групу, назвати одним словом, а один істотно від них відрізняється і повинен бути виключений». Як і в попередньому варіанті, окремі серії пред'являються обстежуваному в певній послідовності, з наростаючою складністю. Разом із здійснимими завданнями в цю методику іноді спеціально вводять серії малюнків, де не можна такого роду узагальнення провести. Здорові в таких випадках або заявляють, що завдання нездійсненно, або дають обумовлено формальну відповідь, наприклад: «Із зображених на цьому малюнку предметів не можна виділити групу з трьох, але якщо ви наполягаєте, то я пропоную наступне рішення — на відміну від яблука, троянда, шуба і книга неїстівні». Такого роду нездійсненні завдання застосовують при обстеженні хворих шизофренією.

Виділення істотних ознак

Методика, як це виявляється з назви, виявляє здатність досліджуваного диференціювати істотні ознаки предметів або явищ від неістотних, другорядних. Крім того, наявність ряду завдань, однакових за характером виконання, дозволяє судити про послідовність міркувань досліджуваного.

Мал. 5а. Зразки стимульных карток методики виключення предметів

Мал. 56. Зразки стимульных карток методики виключення предметів

Для дослідження або користуються спеціальним бланком, або експериментатор усно пред'являє досліджуваному завдання, наприклад:

Сад (рослини, садівник, собака, огорожа, земля).

Гра (карти, гравці, штрафи, покарання, правила) і так далі

Заздалегідь дається інструкція: «У кожній строчці тут одне слово знаходиться перед дужками, а п'ять — в дужках. Всі слова, що знаходяться в дужках, мають якесь відношення до того, що стоїть перед дужками. Проте ви повинні з них вибрати два найбільш істотних, таких, що є невід'ємними ознаками слова, що стоїть перед дужками. Виберіть тільки два і підкресліть їх».

Часто обстежувані приступають до завдання, неуважно прослухавши інструкцію, і рішення їх в цих випадках поверхневі, легковажні. Тоді слід звернути увагу обстежуваного на те, що він не засвоїв інструкцію, і повторити її. Деякі хворі, зазвичай при інтелектуальній недостатності, не відразу розуміють, що від них вимагається. У цих випадках бажано разом з ними вирішити 1—2 завдання.

Слова в завданнях підібрані таким чином, що обстежуваному доводиться продемонструвати свою здатність уловити абстрактне значення тих або інших понять і відмовитися від більш за легеню, що впадає в очі, але невірного способу рішення, при якому замість істотних виділяються приватні, конкретно-ситуативні ознаки. Так, до слова «гра» правильне рішення передбачає такі істотні ознаки, як «гравці» і «правила», що в той же час деякі обстежуються тут вибирають слово «карти». При такому вирішенні завдання слід обов'язково обговорити з хворим результати.

Іноді навіть підказка що досліджує про те, що мова йде про абстрактному значенні цих понять, не допомагає обстежуваному знайти правильне рішення. Це свідчить про недостатність у нього рівня процесів узагальнення і відвернення. Помилкові рішення можуть носити і характер окремих непослідовних думок (наприклад, при астенічних станах). У цих випадках хворі при зверненні їх уваги на допущену помилку самі її виправляють.