Встановлення послідовності подій

Методика запропонована А. Н. Бернштейном (1911) для дослідження зіставлення, тобто порівняльної оцінки декілька даних в їх відносинах один до одного. Для виконання завдання досліджуваний повинен встановити відмінності в окремих елементах малюнків і, керуючись ними, визначити послідовність розташування сюжетних малюнків, встановити зв'язок подій, відображених на цих малюнках.

Для дослідження необхідно підготувати декілька серій сюжетних малюнків. Ці серії відрізняються за ступенем складності. З цією ж метою використовуються розповіді в малюнках X. Бідструпа. Останні складніші. Крім того, при використанні карикатур характер завдання декілька міняється — виявляється доступність для хворого закладеного в сюжеті компоненту гумору. Для дослідження можуть бути використані і картинки з відповідних субтестів методик дослідження Векслера і Мейлі. Обстежуваному пояснюють, що на картинках зображена якась подія і якщо він їх правильно, по порядку, розмістить, то вийде зв'язна розповідь про цю подію. Експериментатор реєструє в протоколі порядок розміщення малюнків і записує супроводжуючу виконання завдання мотивування рішення, хід міркувань. Якщо завдання відразу виконується помилково, то можна на це вказати обстежуваному і запропонувати почати все спочатку.

Важливе відношення хворого до виявлених помилок. У ряді випадків, особливо при розумоослаблюючих органічних захворюваннях головного мозку, воно свідчить про порушення критичності мислення. Якщо хворий, не дивлячись на підказку експериментатора, не може правильно розташувати малюнки, то досвід можна спростити — серія сюжетних малюнків пропонується йому в правильному порядку, і він повинен лише скласти розповідь, яка відображала б послідовність розвитку подій.

При поясненні хворим ходу своїх міркувань необхідно з'ясувати, що служило основним критерієм для зіставлення цих малюнків в часі — чи виділив хворий загальні для всіх малюнків серії елементи, як уловлювалися їм зміни, що відрізняють один малюнок від іншого.

Утруднення у встановленні розвитку сюжету по серії малюнків свідчать про недостатність рівня процесів узагальнення і відсторонення. Особливо виразно вони виявляються при органічних ураженнях головного мозку з переважною локалізацією в лобових відділах (Зейгарник Би. У., 1943; Лурія А. Р., 1947), коли хворі описують окремо кожен малюнок, але зіставити їх не можуть і приходять до абсолютно безглуздих виводів про подію, що розвивається на цих малюнках. Причому для такого роду хворих з лобовим синдромом характерна абсолютна некритичність мислення, їх помилкові міркування недоступні корекції.

Методика для виявлення порушень критичності мислення

Розроблена (Блейхер В. М., Худік В. А., 1982) на основі методики встановлення послідовності подій. Некритичність мислення в експериментальній ситуації, що моделюється за допомогою методики, характеризується втратою контролю над інтелектуальними процесами, розузгодженням акцептора діяльності.

Методика включає декілька серій картинок, зазвичай використовуваних для встановлення послідовності розвитку по ним певного сюжету. Перша серія (мал. За) містить 4 картинки, друга (мал. 36) — 6 картинок. Дві картинки другої серії, проте, не відповідають сюжетній лінії розповіді, в них або містяться деталі, що суперечать йому, або ігноруються деякі основні ознаки, що грають важливу роль в розвитку сюжету. Проте і по стилю, і по основних персонажах вони істотно не відрізняються від інших картинок другої серії.

Розроблені паралельні варіанти, що дозволяють проводити повторні обстеження хворого цією методикою через деякий час, наприклад в процесі лікування.

Хворі з порушеннями критичності мислення не можуть виділити картинки-артефакти. Вони намагаються включити їх в розповідь, що складається по картинках, стає від цього безглуздим. Деякі хворі, переконавшись в тому, що розповідь не виходить, відкладають всі картинки убік і заявляють тому, що досліджує про те, що не можуть виконати завдання.

Для дослідження необхідний набір карток із зображенням різних предметів, рослин, тварин { мал. 4). Зображення можуть бути замінені написами. Таким чином, можна говорити про наочну і словесну класифікацію — методики ці, як і аналогічні словесний і наочний варіанти методики виключення, нерівнозначні, про що свідчать дослідження Т. І. Тепеніциной (1959) і В. М. Блейхера (1965). Наприклад, особливості шизофренічного мислення легше виступають при наочній класифікації. Значно важчою виявляється наочна класифікація в порівнянні із словесною і для хворих з пониженим рівнем процесів узагальнення і відвернення, оскільки вона містить більше елементів (деталі малюнка), що провокують неістотні, конкретні асоціації.

Набір карток для класифікації повинен бути спеціально підготовлений, передбачати можливість різних ступенів узагальнення. Непродумано виготовлені набори карток зумовлюють виконання завдання, наприклад, за конкретно-ситуативним типом. У зв'язку з цим бажано користуватися набором карток, підготовленим у відділі медичної психології ГНЦ психіатрії і наркології МЗ РФ.

У проведенні досвіду можна виділити два основні етапи. На першому обстежуваний більш менш самостійно утворює групи: одяг, меблі, шкільне приладдя, знаряддя праці, вимірювальні прилади, люди. Останні дві групи, як указує С. Я. Рубінштейн (1962), представляють найбільші труднощі для виділення. Так, об'єднання разом годинника, вагів, термометра і штангенциркуля вимагає виділення найбільш істотної, абстрактної ознаки, що виявляє їх схожість. До групи людей відносяться різні представники, охарактеризовані на картках по-різному: представники різних професій, лижник і, нарешті, дитина. Виділення випробовуваним цих груп свідчить про певне збереження процесів узагальнення і відвернення. На другому етапі відбувається утворення крупніших груп — рослин, тварин і предметів. Цей етап характеризує вищий ступінь узагальнення.

Ведення досвіду ретельно протоколюється. Наголошуються всі угрупування — правильні і помилкові. При цьому важливо відзначити в протоколі відношення хворого до виявленої помилки — чи виправляє він її, чи не повторюється ця помилка в подальшому. Слід реєструвати міркування хворого в процесі виконання завдання, оскільки в них нерідко міститься мотивування помилкової думки. Наявність декількох ідентичних, однойменних груп (наприклад, дві групи одягу, розділення на декілька груп посуду) свідчить про недостатність уваги.

Типологія психодіагностичних феноменів, що виявляються в методиці «Класифікація предметів» (У. М. Блейхер, З. Н. Бокам)