4. Наукова парадигма

Парадигма - це інтегральна характеристика тієї чи іншої науки в певну епоху. Вона включає до себе: по-перше, символічні узагальнення (формалізовані компоненти теорії); по-друге, картину світу (модельні уявлення, образи об'єктів науки); по-третє, загальноприйняті у даному співтоваристві вчених методологічні вимоги й ціннісні орієнтації; по-четверте, загальноприйняті в наукових колах зразки опису, пояснення, базисні приклади розв'язання конкретних наукових проблем.

Відомо, що виключно важливу регуляторну функцію у науці відіграють парадигми (сукупність методологічних, світоглядних, наукових, управлінських та інших настанов, що сформувалися історично і прийняті у своїй спільноті як зразок, норма, стандарт вирішення проблеми). До змісту парадигм включаються сукупність теоретичних стандартів, ціннісних критеріїв, світоглядних позицій, методи і принципи досліджень.

Розвиток науки згідно, з Томасом Куном, відбувається шляхом формування, конкуренції і зміни парадигм. Наприклад, наука пройшла у своєму розвитку через метафізичну, діалектичну, класичну, посткласичну й постмодерністську парадигми. Для сучасної науки характерна мультипарадигмальність. Вона має кілька відносно самостійних парадигм (об'єктивістську, критичну, символічну, прагматичну, інституційну, діяльнісну, нормативно-ціннісну, системну, інструментальну, інноваційну).

Суспільні, культурні та інтелектуальні тенденції, що спостерігаються в новітніх суспільствах, називаються об'ємною назвою «постмодернізмом» і являються новою суспільною реальністю, підкріпленою свободами, толерантністю та людською солідарністю. Для інших, «постмодернізмом є теоретичний вірус, який паралізує поступове мислення, політику і практику». Постмодернізм може трактуватися як «комплекс інтелектуальних карт», що служать описанню суспільних практик та мислення кінця XX сторіччя.

Постмодерністичний проект зображує інституціональну науку в її сьогоднішній формі. В обмін пропонує людському пізнанню певні уявлення. Вони позбавлені методологічних в традиційному розумінні основ, які пов'язуємо з терміном «методологія». Вони також не створюють парадигму в значенні пропонованому Т.С. Куном.

Інтерпретативна парадигма відображає статус наукової системи досліджень якісного типу. В найбільш широкому розумінні її методологія «зазвичай визначається як дослідження суспільного світу шляхом спостереження одиниць і груп в натуральних умовах їх життя при мінімальному впливі зі сторони спостерігача».

Інтерпретативна парадигма складається з багатьох онтологічних та епістомологічних розв'язків. Прибічники цього згідні, що знання - це витвір людського розуму.

Важливим є опис їх незмінності та змінності; Універсальні, приховані елементи наших глибоких знань можуть бути відкриті в момент зіткнення з досліджуваним предметом, а не під час об'єктивного, внутрішнього спостереження; Деформації, виникаючи з аналітичного розкладу фактів, подій і характеристик людей на окремі складові елементи, можуть врівноважуватися шляхом виділення існуючих між ними зв'язків та спостереження їх як цілісності. В інтерпретації й наданні значень ключову роль відіграють вартості, визнані дослідниками і досліджуваними.

Критична парадигма констатує набір тез, що відносяться до процесу пізнання і суспільних функцій інституціональної науки, впроваджених з критичної теорії суспільства. В свою чергу «критична теорія намагається вияснити суспільний порядок таким чином, щоб вона стала каталізатором зміни цього порядку як крайній прояв критичної парадигми.

Вчені, які мислять в рамках системної парадигми, зайняті вивченням системи в цілому і взаємозв'язків між цим цілим і його частинами. Вузький, частковий аналіз може бути важливим інструментом дослідження, але він не вписується в рамки системної парадигми.

Системна парадигма не може бути зведена до якої-небудь окремої дисципліни (економіці, соціології, політології). Її варто розглядати як школу всеосяжної, суцільної суспільної науки. Особливу увагу при цьому потреба приділяти взаємодії різних сфер функціонування суспільства (політики, економіки, культури, ідеології).

Системна парадигма вимагає тісної ув'язки в розумінні існуючої організації суспільства і історичного процесу, у ході якого вона виникла. Іншими словами, дослідник, який надихається цією парадигмою, повинний шукати пояснення що відбувається в історії.

Сучасна криза перехідного періоду (трансформації суспільних відносин) в значній мірі обумовлена намаганнями вирішити існуючі проблеми за допомогою старих парадигм. Саме тому потрібні певні парадигмальні зміни які б відповідали епосі інформаційної цивілізації, започаткували міжпарадигмальну дискусію вчених, активізували парадигмальний інструментально-прагматичний комплекс у відповідності до потреб суспільства, забезпечили домінування системної парадигми, сприяли зростанню значення наукових досліджень синергетичної й постмодерністської парадигм, які дають максимальну можливість щодо синтезу знань, здобутих різними галузями наук.

Наукова парадигма становить теоретико-методологічну основу фінансової науки і наукових досліджень. Парадигма - той чи інший приклад або показовий випадок концепцій чи теоретичного підходу. Під парадигмою розуміють:

- визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають модель постановки проблем та їх вирішення науковому співтовариству;

- одну або декілька фундаментальних теорій, котрі користуються загальним визнанням і впродовж певного часу спрямовують наукові дослідження;

- панівний для певного історичного періоду в науковому співтоваристві усталений взірець, еталон мислення або постановки та вирішення проблеми, який уможливлює достовірність результатів наукового пошуку;

- систему ідей і уявлень, здатних розв'язати суперечності, що виникли в науці, дати пояснення накопиченому емпіричному матеріалу і відкрити шлях до подальшого поглиблення знань.