8.7. Вимоги до капіталу міжнародного банку з урахуванням факторів ризику. Ба-

зельська угода

Перші вимоги до капіталу почали пред'являтися в 1950—1960-ті роки минулого сто­ліття з метою забезпечення гарантії платоспроможності банку та захисту його вкладни­ків. Банківська криза 30-х років минулого століття загострила суперечність між влас­ним капіталом та рівнем активів, через що в банківському менеджменті виник підхід до визначення активів з урахуванням ризику, який базувався на розрахунку співвідношен­ня банківського капіталу та банківських активів.

У 1981 р. американські органи контролю над банківською діяльністю розробили си­стему мінімальних коефіцієнтів, які визначали співвідношення капіталу та активів. У 1983 р. набув чинності Закон про контроль за міжнародним кредитуванням. Згідно з цим Законом, органи контролю за банківською діяльністю отримали право контролю­вати встановлені вимоги до капіталу.

Як уже зазначалося, період 1980—1990 років минулого століття знаменувався загос­тренням боргової кризи, посиленням дестабілізуючих факторів на світових фінансових ринках та загостренням конкуренції в банківському секторі. Тому виникла необхід­ність установлення вищих стандартів достатності основного капіталу з урахуванням факторів ризику. Так, у 1986 р. органи контролю над банківською діяльністю почали спільні дії в цьому напрямі з Банком Англії, а в березні 1987 р. Федеральна резервна система та Банк Англії висунули вимоги до капіталу на підставі врахування ризиків. У 1987 р. до цих вимог були внесені зміни з урахуванням пропозицій ще кількох розви­нутих держав, зокрема Японії, а в 1988 р. проголошена Базельська угода. Усі постано­ви цієї Угоди стосувалися тільки багатонаціональних банків багатьох країн світу [18, с. 300—301].

Комітет із банківського нагляду та регулювання називається Базельським коміте­том. Цей комітет було створено у 1974 р. Він включає представників центральних бан­ків і комітетів із нагляду країн великої десятки — Бельгії, Канади, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Голландії, Швеції, Швейцарії, Об'єднаного Королівства, Сполучених Штатів і Люксембургу. Комітет засідає в Банку міжнародних розрахунків у Базелі (Швейцарія).

До найвагоміших документів, які були прийняті Базельським комітетом під егідою Банку міжнародних розрахунків, належать:

1. Базельський конкордат: принципи нагляду за підрозділами іноземних банків, які визначили узгоджені принципи взаємовідносин міжнародних банків з центральними банками приймаючих країн.

2. Базельська угода з капіталу, яка передбачає міжнародне зближення виміру капіта­лу та стандартів капіталу і рекомендує склад власного капіталу банків не менше 8 % їхніх активів.

3. Ключові принципи ефективного банківського нагляду, які стали відповіддю між­народного співтовариства на загрози банківської кризи наприкінці ХХ ст.

Основним документом цього комітету є Базельська угода, яка стосується зближення систем банківського регулювання щодо вимірювання капіталу і стандартів, які поши­рюються на капітал. Даний документ є підсумком роботи комітету впродовж кількох років. Після публікації пропозицій комітету в грудні 1987 р. у країнах, що ввійшли до групи Є-10, почалися активні консультації з фахівцями; крім того, ці пропозиції були направлені наглядовим відомствам багатьох країн світу для розгляду. Результатом цих консультацій стали зміни, внесені в початкові пропозиції. Опублікований текст угоди є декларацією комітету, узгодженою між усіма його членами. Документ стосується де­талей порядку вимірювання достатності власного капіталу і мінімального рівня вимог, яких повинні дотримуватися національні служби банківського нагляду країн, що є членами комітету. З цими вимогами і порядком погодилися також керівники центра­льних банків групи з 10 країн.

Робота комітету зі зближення систем банківського регулювання спрямована на до­сягнення двох фундаментальних цілей:

1. створення нової системи міжнародного банківського регулювання, яка повинна сприяти зміцненню і стабілізації міжнародної банківської системи;

2. створена система має бути чесною і високозлагодженою, що дає змогу застосову­вати її банкам різних країн і знижувати рівень конкурентної нерівності, яка існує серед міжнародних банків.

Між комітетом у Базелі і повноважними органами ЄС у Брюсселі постійно ведуться переговори щодо введення єдиного коефіцієнта платоспроможності для кредитних ін­ституцій Співтовариства. Метою цих переговорів є досягнення максимальної відповід­ності базельських положень положенням, які впроваджуються в країнах Співтоварист­ва. Комітет сподівається і чекає, що така відповідність може бути досягнута, хоча слід зазначити, що правила ЄС, які розробляються, стосуються переважно кредитних уста­нов, а робота Комітету орієнтована більше на банки, що здійснюють міжнародні опе­рації.

Розробляючи деякі положення документа, комітет намагався сформулювати сукуп­ність концептуально надійних принципів і водночас не залишити без належної уваги особливості існуючих систем банківського обліку і нагляду в країнах-членах. Комітет вважає, що ця мета досягнута. Положення документа відображають перехідний харак­тер нинішнього періоду і дає змогу відобразити існуючі в різних країнах специфічні обставини через гнучкі модифікації тексту, які з часом можна буде привести до єдино­го зразка.

Угоджені положення визначають мінімальний рівень необхідного капіталу для бан­ків, що активно проводять міжнародні операції, але національні органи регулювання мають право встановлювати більш високі рівні.

Достатність капіталу є одним із чинників, що потребують урахування при оціню­ванні міцності фінансового стану банку оцінки капіталу насамперед у зв'язку з креди­тним ризиком. Але й інші ризики, у тому числі ризики, пов'язані з процентними став­ками й інвестиціями в цінні папери, контролери повинні брати до уваги при оцінюванні достатності власного капіталу в цілому. Комісія аналізує різні підходи у зв'язку з такими ризиками. Наприклад, зіставлення капіталу та активів, оскільки бага­то що залежить від якості активів і від рівня резервів, які може дозволити створити банк. Визнаючи тісний зв'язок між капіталом і резервами, комітет продовжить конт­роль за політикою банків у країнах-членах у сфері підтримання необхідних резервів і прагнутиме зближувати їхні позиції в цій, як і в інших, важливих сферах регулювання.

Відмінності між країнами у сфері податкової політики і в обліку даних для визна­чення податків на певні класи резервів для покриття «поганих» боргів і капітальних резервів, які формуються з чистого прибутку, можуть певною мірою ускладнювати порівняння міжнародних банків за показником реальної або уявної достатності власно­го капіталу. Зближення режимів оподаткування хоча й бажана мета, але вона перебу­ває поза компетенцією комітету, і тому проблеми оподаткування тут не розглядаються. Проте комітет тримає в полі свого зору питання оподаткування й обліку тією мірою, якою вони впливають на зіставність даних різних банківських систем стосовно підхо­дів до оцінювання достатності власного капіталу.

Комітет вважає, що головною складовою капіталу, якій потрібно приділити особли­ву увагу, є власний капітал, у тому числі опубліковані резерви. Одночасно він є і єди­ним загальним для банківських систем усіх країн елементом, який повністю відобра­жається в опублікованих звітах та служить основою для формування майже всіх ринкових оцінок про достатність капітальної бази. Одночасно власний капітал робить вирішальний вплив на маржу прибутку і конкурентоспроможність банку. Звідси зро­зуміло, чому значну увагу комітет надає саме поступовому підвищенню якості та обся­гу сумарних капітальних ресурсів, що перебувають у розпорядженні найбільших бан­ків.

Отже, оскільки основною метою міжнародного банківського бізнесу є високоякіс­не обслуговування з низьким рівнем витрат, великого значення набуває ефективність роботи банку з погляду вимог ринку. У цьому зв'язку банк повинен обирати стратегії, які б дозволяли менеджменту відповідати на поточні ризики й адаптуватися до но­вих. Стратегії ризик-менеджменту повинні включати три основні елементи: а) оцінювання ризику, б) установлення обмежень експозиції на ризик, в) моніторинг ризику. Основними завданнями міжнародного банківського менеджменту є визначен­ня джерел, якості та стійкості банківських доходів, достатності ліквідності та адекват­ності власного капіталу. Наприклад, аналіз прибутків дозволить оцінити ефективність управління та можливість банку успішно конкурувати на ринку, а також оцінити вплив макрофінансової політики на міжнародний банк.