8.2. Характеристика середовища міжнародної банківської справи

Ситуація на фінансових ринках постійно змінюється: відбуваються зміни в конку­рентному середовищі, в умовах та формах фінансування, ринковій кон'юнктурі окре­мої галузі або в країні загалом та в міжнародних економічних відносинах.

Тому міжнародний менеджер банку, котрий приймає рішення, повинен орієнтува­тися в особливостях як міжнародних економічних відносин, так і міжнародного валю­тно-фінансового середовища, в якому працює міжнародний банк. Він повинен уявляти, як це середовище впливає на процес прийняття рішень у банку, робити прогноз розви­тку політики банку залежно від подій, які відбуваються.

Основними факторами, які впливають на процес прийняття рішень міжнародним менеджером банку, є:

1. Різноманітність валют.

2. Валютний ризик.

3. Політичний ризик.

4. Різноманітність економічних та юридичних систем.

5. Функціонування ринку євровалюти.

6. Роль державних органів у регулюванні міжнародної банківської справи.

7. Зростання інновацій на фінансових ринках.

Розглянемо кожен з перелічених факторів.

1. Як відомо, національні грошові одиниці, що опосередковують міжнародні еко­номічні відносини, називаються валютою. У більш широкому значенні під валютою розуміють банкноти, монети, які є законними платіжними засобами на території певної держави, а також вимоги, які виражаються у валюті у вигляді банківських вкладів, ве­кселів та чеків. Фінансовий менеджер має справу з багатьма валютами держав, куди здійснюється експорт або імпорт товарів та послуг, де працюють зарубіжні відділення, філії, дочірні компанії. Потоки готівки, які надходять до центрального офісу банку з різних держав, виражаються в різних валютах. Тому аналіз обмінних курсів валют, а також вплив коливань вартості валют мають бути включені до фінансового аналізу бан­ку.

Поряд з національними грошовими одиницями на міжнародному фінансовому ринку використовуються грошові одиниці, які емітуються міжнародними організація­ми.

2. При здійсненні операцій, які пов'язані з кількома валютами, банку необхідно знати вартість обміну валют — валютний курс, який змінюється в часі, що ускладнює процес прийняття рішень.

Як в умовах вільного плавання валют, так і при режимі фіксованого валютного курсу існує валютно-курсовий ризик усіх операцій, що їх здійснює банк.

Валютно-курсовий ризик — це ймовірність збитків або недоотримання прибутку відносно планових величин, які пов'язані з коливанням валютного курсу.

Валютно-курсовий ризик може відбиватися на нетто-вартості банку як позитивно, так і негативно. Він є основним параметром, що враховується менеджером при прийн­ятті фінансових рішень.

Потоки грошової готівки, які генеруються філіями та дочірніми компаніями голо­вного банку, мають бути конвертовані у валюту країни походження материнського ба­нку, отже, на них також впливають зміни валютних курсів.

Валютний ризик діє і за твердої фіксації валютного курсу. Зміни в економічному становищі країни у світі, політичні зміни ведуть до необхідності офіційних змін валю­тного курсу в бік його збільшення (ревальвація) або його зменшення (девальвація). Ці зміни можуть суттєво вплинути на банк, який здійснює обслуговування експортних та імпортних операцій.

Фінансовий менеджер повинен уміти ідентифікувати валютні ризики, які виник­ли, прогнозувати їх ступінь та обирати правильну стратегію хеджування.

3. Політичний ризик пов'язаний з будь-якими діями уряду країни, яка приймає, що можуть зменшити вартість інвестицій компанії. Наприклад, підвищення податків, валютний контроль або контроль за репатріацією прибутку, обмеження на зміни цін та процентні ставки. Політичний ризик залежить від країни та прямо включається в будь- який фінансовий аналіз.

4. Кожна країна має свої неповторні політичні та економічні інституції. Інститу- ційні відмінності між країнами можуть створювати певні труднощі при координації операцій дочірніх компаній по всьому світу. Так, розбіжності в податковому законо­давстві між країнами можуть призвести до того, що економічна угода матиме неодна­кові економічні результати після сплати податків залежно від того, де ця угода відбу­лася. Наприклад, податковий тиск як засіб економічних обмежень, які створюються шляхом відрахування коштів на сплату податків, у зарубіжних країнах варіюється від 52 % у Швеції, 30 % в США, Туреччині та Японії до 5 % у Непалі.

Податки стягуються як у країні, що є джерелом капіталу, так і в країні, котра отримує платіж. При цьому чистий ефект податкообкладання залежить від того, пода­ткові органи якої країни стягують податки першими і як реагують податкові органи другої країни на цей факт. За загальним правилом, першим податок стягується в краї­ні-реципієнті.

Розбіжності в юридичних системах країн, які приймають (наприклад, система за­гального права в Англії та Громадянський кодекс у Франції), передбачають різне тлу­мачення багатьох дій, починаючи з записів про укладення контракту до ролі, яку віді­грає суд у вирішенні конфліктів.

5. Сьогодні найбільш розвинутими світовими центрами євровалют є — Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур та столиці європейських держав.

Особливістю операцій з євровалютою є те, що вони не підлягають контролю та регламентації з боку національних валютних органів країни — емітента певної валюти, тому ресурси на ринку євровалют надаються під нижчу процентну ставку порівняно з середньоринковою. Разом з тим більша прибутковість операцій на євроринку пов'язана з досить високою їх ризикованістю, що впливає на проведення міжнародних банківських операцій.

6. Уряд може «давати зелене світло» припливу іноземних капіталів у країну або стримувати його, створюючи несприятливий клімат для розвитку міжнародної банків­ської справи. Наприклад, деякі штати в США забороняють відкривати відділення зару­біжним банкам у межах їх юрисдикції, за винятком відділень, які відкриті за законом Єджа. У питанні відкриття іноземних банків у США та поглинання ними діючих ін­ституцій федеральні власті застосовують принцип, згідно з яким на іноземні банки поширюється національний режим. Цей принцип є складовою політики недискриміна- ції, яка надає рівні можливості для розвитку як іноземним, так і внутрішнім банкам. В Японії комерційні банки не беруть участі в андерайтингу нових випусків цінних папе­рів та в торгах на біржах. Однак провідні банки Японії мають право на володіння пая­ми в міжнародних промислових компаніях.

7. Фінансові інновації в міжнародній банківській справі стимулюються розвитком нової техніки, оскільки вона може зменшити витрати на надання нових фінансових по­слуг і на фінансові інструменти, що також сприяє їх прибутковому використанню.

Як відомо, фізична дія світового фінансового ринку тісно пов'язана з наявністю часових поясів. Глобальний рух ринку відбувається шляхом поступового пересування ділової активності зі Сходу на Захід. З одного боку, це означає неможливість здійснен­ня операцій одночасно в усіх часових поясах Землі, з іншого — не дає змоги припинити функціонування валютних ринків ні на хвилину. З початком календарної доби на Схо­ді свою роботу починає валютний ринок Нової Зеландії. Рухаючись у західному на­прямку і минаючи часові зони, включаються ринки Сіднею, Токіо, Гонконгу, Сінга­пуру, Пекіна, далі йдуть ринки країн колишнього СРСР, ще далі — ринки країн Східної та Західної Європи і закінчується торговий день у Нью-Йорку та Лос- Анджелесі. Зазвичай фінансові, у тому числі валютні ринки, в середньому працюють 8—9 годин на добу. Географічна відстань між центрами світової торгівлі призводить до того, що вони по черзі залучаються до процесу торгівлі і передають часову естафету один одному, забезпечуючи перманентність руху валютних курсів, процентних ставок, котирування акцій тощо. Так, найбільш активна робота азіатських ринків збігається за часом з припиненням ділової активності Веллінгтону та поступовим загасанням Токіо. Приблизно о цій самій порі стартують східно- та західноєвропейські ринки. Відкриття ринку у Нью-Йорку починається тоді, коли у Лондоні вже минув полудень, а в Києві вечоріє. Кожен із зазначених ринків займає певне географічне положення і виходячи з нього відповідно впливає на розвиток світової кон'юнктури: в одному випадку ринок може продовжити розвиток певної тенденції, що виникла на Сході, а в іншому — сам започаткувати новий тренд і дати поштовх до змін на інших ринках. Територіальна близькість ринків, як правило, означає значну циркуляцію капіталів між ними, а через це відносну швидкість змін параметрів кон'юнктури одного ринку під впливом змін на територіально наближеному ринку. Нині через мережу інформаційних терміналів та­ких агентств, як REUTERS, DOW JONES TELERATE, BLOOMBERG, TENFORE та менших їх аналогів, надається інформація про динаміку валютного курсу на поточно­му та строковому світовому міжбанківському валютному ринку в режимі реального часу. Завдяки цьому кожне нове котирування, виставлене будь-яким банком світу, з'єднаним з терміналом REUTERS або DOW JONES TELERATE, цієї ж миті стає ві­домим усім іншим сотням мільйонів користувачів цих систем.

До функцій міжнародної банківської справи належать:

1. забезпечення прибутковості в діяльності банку шляхом раціональної організації виробничого процесу, включаючи як управління банком, так і розвиток його техніко- технологічної бази;

2. ефективне використання кадрового потенціалу;

3. організація стратегії виходу на міжнародний ринок;

4. розроблення та впровадження стратегії управління міжнародними банківськи­ми ризиками;

5. управління міжнародними банківськими операціями;

6. досягнення вищого ступеня оперативної підготовки аналітичної інформації, на підставі якої приймаються управлінські рішення.