8.4. Форми міжнародного представництва транснаціональних банків

Закордонне представництво банку — територіально відокремлений структур­ний підрозділ, що не здійснює банківської діяльності.

Завданнями представництва є:

• присутність у закордонному фінансовому центрі, але тоді коли обсяг операцій, що обліковуються, недостатній для утворення філій або дочірньої структури;

• допомагати своїм клієнтам здійснювати бізнес у закордонній країні, шляхом передання заяв у головний офіс;

• збір фінансово-економічної інформації про країну базування (початкові, регу­лятивні та ринкові умови функціонування).

Представництва відкриваються в тому разі, якщо уряд країни, яка приймає, запере­чує відкриття відділень або дочірніх банків, або представництва є початковою стадією на шляху до відкриття відділень чи дочірніх банків. Вони не здійснюють банківських операцій, але забезпечують інформаційні послуги та підтримують постійний контакт з головним банком.

Зарубіжні відділення — це юридична форма розширення операцій «батьківсько­го» банку, а не окрема корпорація, акції якої належать батьківській фірмі, як це буває стосовно дочірньої компанії.

Відділення використовуються для отримання доступу до місцевого капіталу або євровалют, а також часто-густо вони відкриваються для уникнення залежності від ко­респондентських відносин та для забезпечення доступу до місцевих клієнтів. Напри­клад, відкриття зарубіжних відділень завжди було і буде основним засобом проник­нення та розміщення капіталу американських банків за кордоном, тому що це найбільш гнучка форма, яка дає можливість контролю і має низьку вартість. Іноземні відділення банків відіграють важливу роль, оскільки:

• по-перше, вони стають великою конкурентною силою на внутрішніх грошових і банківських ринках країни, яка прийамає. У цьому розумінні вони фактично перебудували ринки Лондона, Сінгапура;

• по-друге, вони є головним фактором розвитку ринку євровалют, який на сього­дні є основним міжнародним грошовим ринком;

• по-третє, вони спрощують здійснення банківських операцій між головним бан­ком та клієнтом у будь-якій країні світу і таким чином постають інтеграційним механізмом, котрий пов'язує фінансові ринки.

Відділення утворюються, як правило, на всіх міжнародних валютних ринках, їхня діяльність передбачає повний набір банківських послуг для національних та міжнаро­дних компаній, фізичних осіб та урядів, зарубіжні відділення можуть здійснювати міс­цеві фінансові послуги в будь-якій країні світу. Відділення можуть надавати кредити для місцевого використання, а також прямі фінансові послуги тоді, коли відбуваються торговельні відносини між двома країнами, в яких розташовані ці відділення.

Регіональна характеристика зарубіжних відділень.

Англія — операції на оптовому грошовому ринку, надання послуг багатонаціона­льним компаніям (американським), торгівля євродоларами, свопові операції. Взагалі європейські відділення мають оптовий напрям.

Латиноамериканські відділення, навпаки, мають роздрібний напрям. Вони вико­нують такі функції, як загальні фінансові послуги, місцеві платежі між торговими фір­мами, фінансування зовнішньої торгівлі, облік доларів для головної організації.

Відділення Азії здійснюють обмін коштів між місцевим валютним ринком та рин­ком азіатських доларів, отримуючи прибуток за такими операціями. (Азіатські долари — це банківські депозити, які розміщуються в Сінгапурі й використовуються за межа­ми США.)

Відділення Африки здійснюють змішані послуги з фінансування розвитку, зага­льні роздрібні банківські послуги, фінансування торгівлі та послуги місцевим філіям багатонаціональних компаній.

Середньосхідні відділення використовують нафтові багатства країн — експорте­рів нафти. Однак у часи низьких цін на нафту ці джерела ліквідності можуть загасати.

Слід зауважити, що уряди деяких країн застосовують національне законодавство стосовно іноземних банків, які відкривають відділення на їх території. Так, закон про міжнародні банківські операції в США в 1978 р. був уведений з метою регулювання та скасування несправедливих умов, від яких страждали американські банки при розши­ренні діяльності іноземних банків у США. До зарубіжних банків почали застосовувати національне законодавство.

Базельська угода 1988 р. ввела єдині вимоги до капіталу міжнародних банків. Прийняття цієї угоди було викликане необхідністю зниження ризику в діяльності бан­ків.

Агентства — це така форма міжнародного банківництва, за якої виконується ши­рокий спектр банківських операцій, але забороняється приймати вклади. Агентства ви­користовуються там, де відділення заборонені, де основною метою міжнародного бан­ківського менеджменту є не залучення коштів (наприклад, кредитування). У 60— 70 роки минулого століття японські банки використовували форму агентства для креди­тування японських компаній, включаючи великі торгові доми. Канадські банки викори­стовували форму агентств у Нью-Йорку для управління коштами в американських до­ларах, які були вкладені в нью-йоркський грошовий ринок. Японські банки використовували свої нью-йоркські агентства для обліку великих доларових кредитів.

Закордонні дочірні банки — це така форма міжнародного банківського менеджме­нту, яка здійснює загальну банківську діяльність та може створюватися як нове під­приємство або шляхом поглинання діючого банку. Така форма утворюється в тих кра­їнах, де вітчизняний банк не має контрольного пакета, і тоді, коли в країні базування діють обмеження щодо міжнародного представництва. Вони в основному орієнтовані на місцеві ринки та роздрібні банківські операції.

Завдання закордонного дочірнього банку:

• поліпшення міжнародних конкурентних позицій;

• мінімізація податкових зобов'язань;

• можливість ефективно оперувати в країнах, де заборонено створювати іноземні філії;

• обслуговування місцевих клієнтів та функціонування в інтересах материнських банків, виконуючи операції, які заборонені для головного офісу в країні похо­дження.

Спеціальні міжнародні банківські корпорації використовуються залежно від їх можливостей та здібностей. Наприклад, внутрішні банки США мають можливість створювати корпорації на підставі «закону Єджа» (Edge Act corporations) у межах Спо­лучених Штатів для проведення міжнародних операцій. Згідно з цим законом банк має право створювати компанії в різних містах за межами свого штату, однак, за умови, що він проводить міжнародні, а не внутрішні банківські операції. Вони також виконують такі основні функції: загальну міжнародну банківську справу, пайові вкладення в акції, спеціалізоване фінансування.

Банківський консорціум створюється тоді, коли кілька банків із різних країн об'єднують свої ресурси для створення ще одного банку, який здійснює міжнародні операції. Така форма дає змогу банкам-учасникам у разі необхідності користуватися підтримкою у своїх партнерів. Наприклад, через депоненти в іноземних валютах, фун­кціонування відділень у різних країнах, використання досвіду в проведенні банківсь­ких операцій особливих видів.

Дочірні фінансові компанії засновуються в тих країнах, де просування іноземно­го банку було заборонено або обмежено (Австралія, Тайвань, Південна Америка). Во­ни здійснюють операції, які не дозволені банківським компаніям, — лізинг та брокер­ська діяльність на ринку цінних паперів.

Торгові банки — існують у Лондоні і здійснюють міжнародні банківські операції: здійснюють управління портфелем цінних паперів та надають послуги корпораціям.

Міжнародні банківські служби — характерна форма міжнародного представни­цтва для США, яка може приймати термінові депозити від іноземних клієнтів, не вра­ховуючи діючих в Америці вимог щодо створення обов'язкових резервів. Тобто ці операції нагадують операції з євродоларами. Вони майже однакові за розміром проце­нтних ставок та іншими параметрами. Американські компанії можуть отримати доступ до фінансування з боку МБС через свої іноземні філії або дочірні компанії, але при цьому вони повинні довести те, що фінансування необхідне для іноземних операцій.