8.3. Транснаціональні банки як основні суб 'єкти міжнародної банківської справи

Основними суб'єктами міжнародної банківської справи сьогодні є транснаціона­льні банки (ТНБ) — головна організаційна форма транснаціонального банківського капіталу.

Транснаціональний банківський капітал є національним за походженням та між­народним за сферою діяльності. Він одночасно виступає складовою національної еко­номіки і важливим елементом функціонування світового господарства. Коли банківсь­кий капітал переходить за національні межі, він зберігає національні особливості функціонування і водночас набуває рис банківського капіталу тієї держави, на терито­рії якої він починає діяти. Ці особливості виявляються в засобах дії, сферах діяльності, переважанні тих чи інших банківських послуг, у специфіці організаційних структур.

Транснаціоналізація банківського капіталу — багатопланове явище, яке в су­часних умовах являє собою переміщення значної частини активів банків за кордон, ба­зування за межами країни банківських послуг, налагодження місцевих довгострокових зв'язків промислових компаній і банків однієї і тієї самої країни за кордоном, відбува­ється також передання інформації, нових технологій, досвіду ведення банківської справи тощо. Транснаціональний банківський капітал дедалі активніше виконує посе­редницьку функцію в обміні знаннями, формує сукупну робочу силу в банківській сфері на інтернаціональній основі.

Транснаціональний банківський капітал — категорія діалектична. Якщо у 60— 70-ті роки можна було чітко визначити його національну належність, то зараз трансна­ціональний банківський капітал поступово з однонаціонального перетворюється у ба­гатонаціональний. Форма функціонування тільки за рахунок національних коштів по­ступово відмирає завдяки розвитку світового фінансового ринку. Акції ТНБ продаються на міжнародному ринку акцій, і їхніми власниками є акціонери різних кра­їн. Отже, транснаціональний банківський капітал перетворюється у багатонаціональ­ний. При цьому його національна належність визначається національною належністю контрольного пакета акцій, який є власністю тієї чи іншої організаційної структури транснаціонального банківського капіталу.

Таким чином, транснаціональний банківський капітал — це сукупність грошових капіталів, залучених транснаціональними банками для кредитно-розрахункових та ін­ших операцій у різних країнах світу з метою отримання найбільшого прибутку. Транс­національний капітал своєю діяльністю сприяє зближенню національних економік.

Однак є об'єктивні фактори, які гальмують процес транснаціоналізації банківсь­кого капіталу. Серед них — втручання уряду в діяльність іноземних банків на терито­рії своїх держав, яке пов'язане із захистом конкурентоспроможності національного ба­нківського капіталу.

Транснаціональний банківський капітал як універсальний феномен світової еко­номіки виражає відносини між:

1. групами транснаціональних банків, що загострює конкуренцію і сприяє підриву монополізму;

2. транснаціональним банківським капіталом та інтернаціоналізованою найманою працею;

3. транснаціональними і національними банківськими інституціями. Транснаціо­нальні банківські інституції, спираючись на економіку країн базування (а ТНБ перева­жно належать країнам з розвинутою економікою), сповна використовують переваги глобальної організації своїх операцій; національні банківські установи намагаються завоювати ринок всередині окремих країн через знання місцевих умов, володіння уні­кальними послугами чи технологіями, висококваліфікованими кадрами;

4. транснаціональними банками і державами. Держава — вагомий фактор розвит­ку транснаціонального банківського капіталу. Вона стимулює його діяльність, захищає його інтереси в одних випадках і обмежує, регламентує і навіть забороняє його діяль­ність в інших. Транснаціональний банківський капітал спирається у своїх діях на дер­жаву, коли це йому вигідно, й ігнорує її закони й інтереси, йде на прямі конфлікти, ко­ли заходи держави протистоять його прагненням;

5. транснаціональними банками й іншими міжнародними кредитно-фінансовими організаціями (МБРР, МВФ, ЄБРР та ін.). Між ними складаються багатогранні відно­сини, завдяки яким акумулюється і перерозподіляється позичковий капітал між краї­нами залежно від їхнього економічного і політичного становища. Своєю діяльністю міжнародні кредитно-фінансові організації сприяють успішному функціонуванню ТНБ на території ряду країн, впливаючи на удосконалення правової бази, яка дає змогу прибутково працювати в багатьох країнах світу. При підготовці пріоритетних проектів для фінансування міжнародні фінансово-кредитні інституції у багатьох випадках про­понують ТНБ брати в них участь. У партнерстві з ТНБ приваблює те, що вони мають певну практику та досвід у фінансуванні значної кількості проектів як у державному, так і в приватному секторах економіки різних країн, тому що інвестиційна діяльність та надання консультаційних послуг щодо розроблення проектів — це невід'ємна час­тина їхньої діяльності. Так, згідно зі статутом ЄБРР максимальні кошти, які можна ви­ділити на проекти у приватному секторі, становлять 35 % від вартості проекту, решта капіталу на проекти у більшості випадків надходить від транснаціональних банків, які при цьому беруть на себе разом з ЄБРР певний ризик фінансування проекту (проектне фінансування розглядається у темі «Міжнародний ринок банківських кредитів»).

Усі особливості транснаціонального банківського капіталу на сучасному етапі дуже виразно можна спостерігати у функціонуванні та принципах діяльності трасна- ціональних банків. Транснаціональні банки ще з 70-х років мережами своїх підрозділів охопили всі без винятку країни — і з розвинутою економікою, і ті, що розвиваються, а з кінця 80-х років вони проникли через кордони країн колишньої соціалістичної спів­дружності. Сьогодні ТНБ проводять небачені раніше за масштабами операції як у кра­їнах базування, так і за їхніми межами; під їхнім контролем перебувають валютні та фінансові зв'язки між державами й економічні процеси у країнах. Транснаціональні банки відіграють важливу роль у сучасних процесах як на національному, так і на міжнародному рівні.

Ось уже протягом близько 35 років один із відомих у світі журналів «Банкір» («The Banker») аналізує роботу великих банків світу. У 1970 р. вперше було опубліковано список 300 наймогутніших банків світу. Сьогодні до цього списку включено 1000 бан­ків. До найбільших банків світу, що входять за останніми даними до першої п'ятірки за капіталом першого порядку (основних показників, за якими складається список, близько дев'яти), відносять Citigroup (США), Mizuho Financial Group (Японія), Bank of America Corp. (США), JP Morgan Chase & Co. (США), HSBC Holdings (Велика Брита­нія). Усі ці банки є транснаціональними.

Експерти ООН до транснаціональних відносять банки з активами не менше 2 млрд дол. і власною мережею філій не менше ніж у п'яти іноземних державах. У да­ному визначенні ми спостерігаємо кількісну характеристику транснаціонального бан­ку, яка допомагає визначити міць банку, дати оцінку співвідношення сил у банківсь­кому секторі на міжнародному рівні й значною мірою прогнозувати тенденції розвитку діяльності транснаціональних банків. Якісна характеристика транснаціонального бан­ку, на нашу думку, знайшла своє відображення у такому визначенні ТНБ: це — різно­вид міжнародної кредитно-фінансової організації універсального типу, більша частина капіталу якої — національна, з широко розгалуженою мережею національних та зако­рдонних підрозділів, чия діяльність сприяє посиленню міжнародних зв'язків фінансо­вого капіталу і взаємодії національних економік. Хоча, що стосується «широко розга­луженої мережі», то останні дані свідчать, що, наприклад, транснаціональні банки Європи закривають свої відділення та філії. Така фінансова політика великих банків відображає сучасну тенденцію до реорганізації банківської мережі. Фінансисти вва­жають, що ця реорганізація має природний характер і викликається потребами бізнесу. Так, загальна кількість банківських відділень у Великобританії значно скоротилася: від 21,8 тис. відділень у 1985 р. до 15 тис. у 1999 р. [2, с. 51]. На початку 2001 р. німецький банк Дрезднер банк (Dresdner Bank) ліквідував неприбуткові підрозділи закордонного корпоративного кредитування, закрив низку філій у Північній Америці, Індії, Китаї та Таїланді. Зараз банк призупиняє всі кредитні операції за межами Європи, які не пов'язані з його інвестиційною діяльністю. Витрати на здійснення цієї реструктуриза­ції становлять понад 200 млн євро, але у результаті очікується отримати 80—100 млн євро щорічної економії [3, с. 12].

Взагалі на сучасному етапі спостерігається тенденція до укрупнення розмірів бан­ку. Усього у світі на початку ХХІ ст. налічувалося 847 банків з балансовою вартістю понад 100 млрд дол., більше половини з них — європейські. Розміри банку мають зна­чення для зниження вартості продукції, участі у великих проектах й управління ризи­ком. Крім того, тільки банк, що має певну вагу, може мати у своєму розпорядженні спеціалістів для подолання труднощів комплексного, глобалізованого фінансового сві­ту. Інформаційні технології все більше стають умовою і визначальним фактором робо­ти транснаціональних банків. Завдяки інформаційній технології банки отримують швидкий доступ до даних, що стосуються поведінки клієнтів у різних країнах світу, їх структурування, статистики, галузей та ринків, дозволяють займатися управлінням ри­зиками на сучасному рівні. Транснаціональні банки зростають завдяки концентрації і централізації національного капіталу.

До основних принципів діяльності ТНБ відносять:

• струнку організаційну структуру, яка має сприяти проведенню банківської полі­тики на внутрішньому і зовнішньому ринках;

• застосування наукового менеджменту;

• соціальну відповідальність банку за свої справи;

• довгострокове планування, яке підтримує впевненість акціонерів у майбутньому банку;

• якісне виконання своїх функцій, зосередження уваги на своїх клієнтах, забезпе­чення їх необхідними послугами;

• розширення обсягів експансії банківського капіталу;

• поєднання децентралізованого управління службовцями банківської групи і від­повідальності за свою діяльність кожного підрозділу, кожної структурної ланки, кож­ного банківського працівника;

• матеріальне стимулювання підвищення якості роботи.

Основними функціями транснаціонального банку є:

• фінансове, консультативне й інформаційне обслуговування ТНК усіх нефінансо­вих секторів економіки у своїй країні й за кордоном;

• кредитування держав;

• обслуговування ринку євровалют;

• участь у фінансуванні діяльності міжнародних кредитно-фінансових організацій;

• фінансування іпотек;

• розрахункове обслуговування населення;

• інформаційний бізнес;

• обслуговування ринку цінних паперів тощо.

Виконання транснаціональними банками названих вище функцій сприяє приско­ренню обігу капіталу, збільшенню масштабів зовнішньої торгівлі, поширенню науко­во-технічних досягнень, передової банківської технології, вирівнюванню платіжних балансів країн, надходженню додаткових грошових ресурсів у країну.