Тема 8

МІЖНАРОДНА БАНКІВСЬКА СПРАВА

1. Передумови виникнення та розвиток міжнародної діяльності банків.

2. Характеристика середовища міжнародної банківської справи

3. Транснаціональні банки як основні суб 'єкти міжнародної банківської справи

4. Форми міжнародного представництва транснаціональних банків 8.5.Інтернет-підрозділи транснаціональних банків

6. Вплив оподаткування на вибір організаційного підрозділу ТНБза кордоном

7. Вимоги до капіталу міжнародного банку з урахуванням факторів ризику. Базель- ська угода

8. Ризики в міжнародній банківський справі

8.1. Передумови виникнення та розвиток міжнародної діяльності банків

Головною тенденцією розвитку світової економіки сьогодення є швидкий розви­ток світових фінансових ринків та виникнення новітніх фінансових інструментів, кот­рі, у свою чергу, впливають на динамічний розвиток банківської справи. Банківська справа нині є високодинамічною діяльністю, яка убирає в себе всі новітні технології міжнародних фінансових операцій та постійно перебуває в центрі уваги засобів масо­вої інформації як результат функціонування валютного, грошового та фондового рин­ків. Основною рисою розвитку банківської діяльності є зростання кількості послуг, що їх надають міжнародні банки. Зовнішньоекономічні фірми не могли б розширювати свою діяльність без своєчасного припливу грошей та інших ресурсів, яких надають міжнародні банки. Банки не тільки спрощують рух потоків існуючих корпоративних ресурсів, а й сприяють забезпеченню кредитного фінансування на місцевих та міжна­родних ринках.

Міжнародна банківська справа — система методів та підходів до організації й управління банківськими операціями, що здійснюються у міжнародному економічно­му та правовому середовищі. Це управління міжнародними банківськими операціями. Банки, які здійснюють міжнародні операції, є її суб'єктами.

Початок інтернаціоналізації діяльності окремих банківських установ збігається з періодом золотого стандарту, який забезпечував стабільність та конвертованість ва­лют. Цей період характеризується також відсутністю спеціального оподаткування фі­нансових операцій, що сприяло міжнародному руху капіталів та пояснює появу пер­ших транснаціональних компаній і перших банків з іноземними філіями. Наприклад, французькі банки розвили першу закордонну мережу протягом п'яти десятиліть на пе­редодні Першої світової війни. Вони сконцентрували свої зусилля на організації фі­нансування міжнародної торгівлі в країнах Європи та колоніях французької імперії. Цю міжнародну діяльність припинила криза міжвоєнного періоду.

Перша світова війна та подальша криза 30-х років, крах золотого стандарту та не­стабільність валютних курсів, упровадження протекціоністської політики стали суттє­вими перешкодами для міжнародного руху капіталів і відповідно для розвитку міжна­родних банків.

До кінця 50-х років ХХ ст. міжнародний рух капіталів залишався обмеженим як реакція на події Другої світової війни, а також збереження рестрикційних заходів з бо­ку національних економік країн.

На початку 60-х років з переходом світової економіки в новий стан відносної рів­новаги, що було обумовлено піднесенням європейської та японської економік і посту­повою втратою лідируючих позицій США на світовій арені, а також поверненням до конвертованості валют провідних промислово розвинутих країн, міжнародний банків­ський бізнес набув нового розвитку. На початку 60-х років в Англії функціонувала вже значна мережа зарубіжних банківських відділень, основними завданнями яких були такі:

• задоволення потреб зарубіжних філій корпоративних клієнтів своєї країни;

• взяття участі в операціях на валютному ринку;

• участь в операціях на стерлінговому ринку.

У 1960 р. тільки вісім американських банків мали відділення в інших країнах, а їхні сумарні активи становили менше 4 млрд дол. Нині понад 100 американських бан­ків мають закордонні відділення, а їхні сумарні активи перевищують 500 млрд дол.

Швидкий розвиток міжнародного банківського бізнесу в 60-х роках був обумов­лений виникненням та обслуговуванням євроринків, що розглядаються у темі «Особ­ливості функціонування євроринку».

У післявоєнний період європейська економіка завершила своє відновлення та продовжувала активно розвиватися. Національні заощадження та інвестиції виявляли­ся недостатніми для покриття потреб у фінансуванні державних видатків та витрат приватного бізнесу. Таким чином, Європа стикнулася з проблемою дефіциту амери­канських доларів. Потрібно було вести пошук нових джерел фінансування, які б замі­нили кошти за програмою плану Маршалла. Крім того, США з метою захисту націона­льної валюти запровадили низку регулюючих заходів, що погіршило проходження американських зовнішніх платежів. Зокрема, правило ф, яке визначало максимально можливий розмір процентної ставки за депозитами американських банків. Європейські банки на відміну від американських перебували в кращих конкурентних умовах. Пер­ші могли запропонувати вкладникам вищу депозитну ставку, що разом з іншими фак­торами в підсумку сприяло переливу капіталу з Америки в Європу.

Отже, розвиток зовнішнього економічного середовища підштовхував банківські установи до розвитку таких напрямів діяльності, як конвертація валют, залучення де­позитів та надання кредитів в іноземній валюті, проведення міжнародних платежів тощо. Хоча ці напрями діяльності не були принципово новими, однак саме починаючи з 50-х років каталізатором міжнародної активності банків стало зростання міжнародної торгівлі, повернення до конвертованості валют промислово розвинутих країн, істотне зростання валютних ринків.

Кінець 70—80-х років — наступний період розвитку світової економіки та міжна­родної банківської діяльності. Він характеризується дерегламентацією американських ринків, спрямованих на підвищення їх конкурентоспроможності порівняно з європейсь­кими ринками. З метою попередження можливих конкурентних переваг Америки євро­пейські фінансові центри розпочали новий етап лібералізації власних фінансових рин­ків. Запроваджені заходи, з одного боку, сприяли наближенню фінансових послуг бан­ківських установ до потреб клієнтів, а з іншого — загострили конкуренцію та змусили банки шукати нові форми ринкової експансії.

80—90-ті роки минулого століття знаменуються тим, що відповіддю на загост­рення конкуренції стала поява низки фінансових інновацій, які кардинально змінили світову фінансову систему та вивели її на принципово новий рівень. Такими новаціями стали: поява ринку ф'ючерсів та ринку опціонів, розвиток офшорного бізнесу. Отже, з початку 80-х років фінансові ринки набули світових масштабів. Унаслідок взаємопро­никнення та взаємозалежності західних економік національні фінансові ринки вже не могли залишатися відокремленими. Прогрес у техніці, передаванні та обробленні ін­формації, дерегулювання та лібералізація валютного обміну поступово забезпечили ін­тернаціоналізацію національних ринків промислово розвинутих країн.

У кінці ХХ ст. — на початку нового тисячоліття відбувається процес глобалізації фінансових ринків, який полягає в посиленні їхньої ролі в процесі руху фінансових ре­сурсів між країнами, що супроводжується зростанням міжнародної мережі фінансових організацій та виникненням якісних змін в їхній структурі управління та філософії ме­неджменту. Наприклад, 9 вересня 2002 р. на світовому валютному ринку була введена глобальна система міжбанківських розрахунків. Центральна роль у цій новітній систе­мі приділяється спеціально створеному в Нью-Йорку банку «безперервно пов'язаних розрахунків», співзасновниками якого стали 36 провідних банків світу. Новий центр розрахунків напряму пов'язаний із сімома центральними банками, Федеральною резе­рвною системою США, Європейським центральним банком, Банком Токіо та Банком Англії. Така система до п'яти годин скоротила час за розрахунками за операціями ку- півлі-продажу валюти. Вона також змінила традиційну схему торгівлі валютою на сві­товому ринку, за якою на всі розрахункові операції за угодами з валютою іншої країни вимагалося майже два дні за посередництва банку-кореспондента.

Отже, основними чинниками зростання ролі міжнародного банківського менедж­менту на світових фінансових ринках є:

1. швидке зростання міжнародної торгівлі і багатонаціональних корпорацій, що почалося з 1960-х років;

2. розвиток євроринку.