Сюжет пригодницької літератури часто будується на бо­

ротьбі за досягнення благородної і гуманної мети. Яскравими озна­

ками жанру є стрімкий розвиток подій, швидка зміна і гострота

сюжетних ситуацій, перебільшені переживання, мотив втечі і пе­реслідування, розкриття таємниці. У пригодницькому романі зав­жди є місце героїчному, романтичному началу.

Про одного з талановитих майстрів пригодницького жан­ру О. Гріна К. Паустовський писав так: «Авантюрний сюжет у нього — лише шкаралупа для більш глибокого змісту... Оповідання Гріна спонукають людей до різноманітного життя, сповненого ризику, сміливості і почуття «високого», властивого дослідникам, манд­

рівникам...»⁰

«А хто з дітей не любить, щоб було цікаво, не любить таємниць і загадок!» — говорить головний персонаж повісті В. Не-

стайка «Таємниця трьох невідомих». Діти захоплюються таємниця­ми, отож їх для них слід вигадувати.

2.2.2. Пізнавальна література

Як зазначалося вище, фрагменти текстів пізнавального характеру містилися ще у першій друкованій кириличній книжці для дітей — «Букварі» Івана Федорова. Біля «колиски» дитячої науково-пізнавальної книги в сучасному її розумінні стояла ра­дянська педагогіка 20-х рр. XX ст., що готувала дитину до напо­легливої розумової і трудової діяльності, намагаючись виховати будівничого нового життя. Можна було сперечатися, чи потрібна дитині казка, та необхідність пізнавальної книжки визнавалася беззаперечною.

Прилучення значної, найбільш активної частини суспіль­ства до спеціальних знань стало важливою рисою нашого часу. Новітня пізнавальна книга спрямована вже не стільки на елемен­тарне просвітництво («звідки взялося сонце?»), скільки на розкриття глибинних зв'язків у навколишньому світі, на формування нау­кового мислення і схильності до дослідницької діяльності, що має бути природним для сучасної людини незалежно від її професії. Високий рівень розвитку засобів масової комунікації дозволяє широкій аудиторії постійно стежити за здобутками науки і техніки, культури і мистецтва, знати про нові досягнення у різноманітних галузях людської діяльності. Сучасне «інформатизоване» сус­пільство вимагає від фахівців різного профілю і різної кваліфікації

Не .«піню ґрунтовної спеціальної підготовки, а й серйозних загально-ікні'і'піх базових знань, компетентності у правовій, економічній, ічіцііільно-політичній та інших сферах, отже — високого рівня ннпі.пьпої освіченості, широкої ерудованості.

Основи таких всебічних знань закладаються ще у дитячі ргииі. Тоді ж у дитини повинна виробитися природна потреба пере-пуішти у постійному, так би мовити, «пізнавальному режимі», звич­ки черпати знання не лише з шкільних підручників, а й з інших джі'рол: довідкових, енциклопедичних видань, книжково-журналь-Мик иидань пізнавального характеру. Науково-пізнавальна літера-І ні здатна привернути увагу дитини до тих чи інших ділянок людських знань, «запалити» жагу пізнання, яка у подальшому доз-Иіміпть дитині разом з дорослими досліджувати безмежний інфор-МііЦійішй простір.

Пізнавальна література спрямована передусім на розви­ток¹ інтелектуальної сфери дитини, накопичення нею певних знань, її цільове призначення полягає в тому, щоб зрозумілою для дітей рііиюі'о віку «мовою» розповісти про системність навколишнього світу, Ці ні і побудову, про причинно-наслідкові зв'язки між окремими яви-іцііми і предметами, а також розкрити сутність наукових понять, допомогти дітям оволодіти їхнім науковим змістом, навчити оперу-МН'іо ними в навчально-пізнавальній діяльності.

Роль пізнавальних видань в інтелектуальному, мораль­ному, естетичному розвиткові та вихованні молодої генерації є оче-Нидною. «Ефект присутності», ілюзія безпосереднього пізнання (пі-1111111111 > і через особистісне ставлення до зображуваного), емоційна ммінінпеність, «апеляція» до співтворчості, співпереживання, тісне Переплетення логіко-теоретичних та образно-емоційних елементів і и ознаки високоякісного науково-популярного твору зумовлюють Його вплив практично на всі сфери духовного світу юного читача — рііоум, емоції, волю. Зустріч поза межами шкільної програми з Пишною інформацією про навколишній світ, викладеною у доступній І імідіючас цікавій формі, може стати для школяра початком серйозного захоплення тією чи іншою науковою дисципліною, першим поштовхом до плідних загальнофілософських роздумів про ішіст і механіку, причини і наслідки багатьох явищ і процесів, що Відбуваються у сучасному житті.

У межах пізнавальної літератури для дітей можна ви­окремити науково-художню, просвітницьку, довідкову і ужитково-ри;іииітльну книгу. При деяких відмінностях цільові настанови ножного підвиду мають виразне пізнавальне спрямування і зво­диться до того, щоб максимально сприяти процесу засвоєння юним

Цит. за: Бегак Б. В мире приключений. М : Знание, 1977. С. 21.

46

читачем знань з різних гуманітарних, природничих і точних дисциплін, надто тих, основи яких вивчаються у школі. Тому видан­ня пізнавальної літератури для дітей можна розглядати як пізна­вально-навчальний комплекс на допомогу в освіті та самоосвіті. «Орієнтація на пізнавальну книгу домінує у світовій практиці, і що цікаво: що культурнішою є країна, то більше пізнавальних книжок вона видає»⁷.

Доволі ефективною літературно-видавничою формою по­ширення різноманітних знань серед дитячої аудиторії, особливо молодших вікових груп, є науково-художня книга. Оскільки запас емпіричних та наукових знань у дитини доволі обмежений, для здійснення основного принципу популяризації (до невідомого через відоме) особливого значення набуває «шлях через образ». Слід брати до уваги й чуттєво-конкретний характер мислення дітей, жва­вість, безпосередність та синтетичність сприйняття ними будь-якої інформації. Дитяча пізнавальна книжка повинна промовляти мовою образів, повинна бути художньою. Використання автором при розкритті тих чи інших логічних понять системи художньо-образних засобів (динамічного сюжету, цікавої композиції, яскра­вого викладу, введення персонажів) значно підносить ефективність науково-пізнавального тексту, робить його подібним до художнього тексту, естетика якого є звичною для дитини з самих початків її слухацько-читацької практики. З одного боку, впізнаваність, а з другого — яскравість втілення роблять пізнавальні відомості, вті­лені у художню форму, цікавими і зрозумілими для дітей. Одним з поширених жанрів науково-художньої книги для підлітків є наукова фантастика.

Науково-художня книга здатна зацікавити дитину конк­ретними фактами, подіями, героями. її пізнавальна цінність по­лягає в тому, що герой ніколи не буває випадковим. І він, і події, з ним пов'язані, завжди приводять читача до конкретних уза­гальнень. Пізнавального матеріалу в науково-художньому дитя­чому творі небагато, а цікавий захоплюючий сюжет часто спря­мовує увагу юного читача на перебіг подій, а не на конкретну інформацію.

На відміну від науково-художньої, у просвітницькій лі­тературі використовуються інші методи популяризації. Тут автор спирається передусім на логіко-поняттєві структури — ті чи інші явища роз'яснюються здебільшого через наукові доведення та пе-

щиіооноіія, за аргументацію беруться відомі факти, приклади, що Мирі оються з невідомим. Серед образно-емоційних засобів ви- користовується яскрава мова та жвавий виклад. Видання просвіт- ницької літератури орієнтовані на дітей підліткового та перед- (оіоои.ісого віку.

Якщо науково-художній дитячій книзі властиве зобра-Мігаїїи загального в конкретному, то просвітницька, зазвичай, ціі|аі'птована на зображення загального в загальному, типового в Гнионопіу Перша вчить зіставляти факти, робити самостійні Митники, тобто допомагає розвинути у читача творчий підхід до йудії нкої проблеми. Мета другої полягає в тому, щоб викласти Имнкрртні знання з тієї чи іншої галузі. Науково-художні твори Притім чином конкретизують матеріал просвітницьких, вони не рішкривають тему «від» і «до», а передбачають осягнення одного ИПі і кількох її пізнавальних елементів.

Завдання науково-художньої книги полягає в тому, щоб Підштовхнути дитину до наукового мислення, активізувати в ній Ймжнппя пізнавати, навчатися, самовдосконалюватися. Просвіт­ницька книга призвичаює людину в юному віці до праці з різними Інформативними джерелами, дає їй необхідний мінімум знань з різ­них галузей людської діяльності.

Проте обидва різновиди дитячої пізнавальної книги тісно іиисмоііов'язані. З одного боку, кваліфіковане читання дитиною про­світницької літератури неможливе без попереднього досвіду читання Дитиною науково-художньої книги. З другого — вміння користува-ТИі'іі просвітницькою книгою впливає на рівень сприйняття та ро­зуміння науково-художнього твору.

Оскільки дитяча довідкова література має виразно попу-лнриий характер викладу, а також виконує ряд важливих пізнава­льних функцій, розглядаємо її як складову пізнавальної літерату­ри Підібрані за певним принципом відомості з різних галузей спе­ціальних знань, що містяться у довідковій літературі для дітей, СІ 11 шиють доповненню та поглибленню знань зі шкільної програми, Накопиченню емпіричного матеріалу, інформуванню про наукові Концепції, різноманітні теорії, історію та досягнення наукової думки, й ще формуванню та розвитку тезауруса дитини, структуризації ти підображенню зв'язків між окремими знаннями. Ця література Нііннає власне процесу пізнання — методиці оволодіння знаннями ти практичними навичками, розширює кругозір юного читача, фор-м>а' його інформаційну культуру. Виразною тенденцією останнього дітитиліття XX ст. є активізація випуску енциклопедичних видань дна дітей усіх вікових груп.

Редакционная статья Ц Детская литература. 1990. № 4. С. 15.

ІИНИИ ЛІ ІЛЛІ 11III іі'ііі лі 11 Я¹ к )І лі 111'л гури

Спід звернути увагу й на те, що дитяча довідкова література, на відміну від довідкової «дорослої», призначеної для вибіркового читання та наведення конкретних довідок, передбачає наскрізне читання, під час якого у дитини повинні сформуватися системні уявлення про спеціальні знання ти підображенмй в них навколишній світ.

Ужитково-розвивальна література мас па меті виробити в юних читачів за допомогою спеціальних мотиваційних блоків у своїй структурі різноманітні вміння та иааички, сформувати культуру проведення дозвілля, спонукати до ріпних форм творчої активності.

Твори ужитконо-ронвиинльппго характеру можна умовно поділити на кілька груп:

1. спрямовані на комплексний ронниток інтелектуальних та маиуально-ирактичпих здібностей дитини (нміїцушті.сн а пізна­вальних енциклопедіях, етимологічних елошіичкнх, ронмнльошсах, зошитах з розвивальними іграми, експериментальних посібниках тощо);

2. спрямовані на розвиток навичок читай ми і письма рід­ною та іноземними мовами (абетки, азбуки, читанки, «чи'гнйлики», «букварики-дошколярики», ігри з буквами, словесними піраміда­ми, «цікаві граматики», орфографічні та морфемні слинники для наймолодших, словники в малюнках тощо);

3. спрямовані на розвиток інтелектуальних ти логічних здібностей, мислення, кмітливості («думайки», «Інтелектуальні ігро­теки», «енциклопедії розвивальних ігор на кмітливість», ігрові аль­боми тощо);

4. спрямовані на розвиток уяви та творчих мдіпиоетой (у виданнях, де вміщуються такі твори, головним «• Ілюстративний ряд і архітектура книжки, — це книжки -театри, книжки-ігрніпки, книжки з візуальними віршами тощо);

5. спрямовані на розвиток математичних идШппетей (.«лі­чилки», «рахівнички», «множнички», «математичні амСави», «матема­тичні віршики», видання серій «Весела школа», «Весели математика», «Вчися лічити, малюк» тощо);

6. спрямовані на розвиток пам'яті, унаги ти сенсорних адіб-ностей (зошити із сенсоромоторики, тести та мандатні /уїм трену­вання пам'яті, уваги тощо).

У видавничій практиці переважають нидиппи, мкі одно­часно розвивають кілька пізнавальних здібностей дитини напри­клад, навички мовлення і читання, кмітливості ти логічного мис­лення.

проблематика
		49
2.3. ПРОБЛЕМАТИКА

Предмет дитячої літератури, або її проблематико-тематичний спектр, визначається суспільними уявленнями про систему знань, не­обхідних для повноцінного становлення дитини в процесі її дорослі­шання, про структуру інтересів дітей різного віку, про соціально необ­хідні та обов'язкові для певного етапу розвитку особистості моральні та естетичні оцінки об'єктів і явищ навколишньої дійсності.

Проблематика творів, адресованих юному читачеві, зумов­люється необхідністю відповісти на численні його запитання, що почи­наються з традиційних чому, як і звідки. Дитину передусім цікавлять твори, в яких показано відомі їй реалії, а також ті, про які вона хотіла б довідатися.

Спеціалісти вважають, що в основу твору дитячої літера­тури може бути покладено практично будь-яке явище навколиш­нього життя, будь-який об'єкт дійсності (історичні події, реалії су­часного життя, факти зі світу природи, основи науки, події культу­ри, мистецтва тощо), за винятком тих, висвітлення яких може не­гативно вплинути на психіку юного читача або до сприйняття яких він ні фізично, ні морально ще не готовий.

Великий гуманіст і педагог І. Франко писав: «...діти такі ж люди, як і дорослі, всяке терпіння дитячої душі не тільки таке ж болюче, як і дорослої, але ще до того шкідливе для їх дальшого розвою... дітей, їх особисту гідність і їх потреби треба так само шанувати, як і старших, і тільки поводячись з ними лагідно, щиро, розумно, як з рівними, входячи в їх спосіб думання, можна їх виховувати на чесних, щирих, правдолюбних і справді свобідних людей»⁸.

Отже, проблематика дитячої літератури повинна охоплю­вати широкий спектр питань минулого, а особливо сучасного життя у всьому його розмаїтті.

Твори класиків української та зарубіжної літератури «не втратили свого значення й на сьогодні, й сьогодні вони служать чудо­вим взірцем для навчання. Тільки ж оте головне, що має взяти наша дитяча література від них, — то розуміння дитячої психології, вміння розповісти малечі про навколишнє, про сучасне їм — тодішнє! — життя, враховуючи їхні інтереси, їхні можливості пізнавати й розуміти те, про що їм оповідають, їхню духовну настроєність. А діти потребують таких творів, які б вводили їх у складний світ сучасності — з ураху­ванням його складностей і суперечностей, — тієї інтелектуальної

Франко І. Переднє слово Ц Зольцман X. Книжка приказок про те, як не належиться поводитися з дітьми. Львів, 1900.

50

атмосфери, що їх оточує, а водночас і таких, що викликали б у них інтерес до того, про що вони довідуються, могли захопити їх і були доступними та зрозумілими»⁹.

Предметна область дитячих видань є ширшою, ніж пред­метна область творів дитячої літератури, адже реалізується вона не лише у творі, айв апараті, ілюстраціях, оформленні видань. Вона охоплює не лише об'єктивні знання про навколишній світ, а й особисте ставлення автора до зображуваного, через призму суспіль­ної думки. Предметом дитячого видання можна вважати будь-який фрагмент навколишньої дійсності (явища живої природи та об'єкта матеріальної культури, створеної людиною), відображений у зручній для дитини формі в усіх елементах видання.

Твір літератури можна розглядати як об'єкт видання тільки за умови, якщо його предметна область не втратила своєї актуальності і відповідає загальному рівню розвитку літератури.

Особливого значення у дитячому творі набуває проблема інтерпретації теми. Ракурс, акценти, глибина розкриття проблеми залежать від психологічних ознак дитини-читача певного віку, зокрема від її здатності до абстрактного мислення, до аналізу, самоаналізу, від її вміння виявляти причиїшо-наслідкові зв'язки між різними об'єктами дійсності тощо. На відміну від «дорослої», в дитячій літературі важливо не те, про що розповідається, а те, як розповідають і до чого підводять. Тут автор не лише вступає в діалог з читачем, він відповідним чином орієнтує його у складних питаннях, пояснює власну позицію, активно впливає па формування читацької думки, реалізуючи в такий спосіб виховне завдання дитячої книги.

Психологія дітей відрізняється від психології дорослих: діти, надто малюки, переконані у непохитності та відкритості світу, вірять в існування добра і справедливості. Те, що схвалюють дорослі, однозначно сприймається дітьми як істина в кінцевій інстанції, як позитив. «Всі діти від двох до п'яти вірять (і прагнуть вірити), що життя створене лише для радості, для безмежного щастя, і ця віра — одна з найважливіших умов для нормального психологічного росту»¹⁰. Можливо, саме тому в основі інтерпретації тієї чи іншої теми в дитячому творі повинен лежати оптимізм, обов'язкова перемога добра над злом, правди над кривдою.

Неділько В. Удосконалення паротяга — чи атомовоз?// Весняні обрії К: Веселка, 1971. С. 113.

Чуковский К. От двух до пяти. М.: Педагогика, 1990. С. 112.

Природа дитячого твору є такою, що вибір теми визна­чається закладеним у ній повчальним і виховним потенціалом. Проте часто в нашій історії це розумілося занадто спрощено, і дитячу літературу використовували винятково як засіб виховання і мора­лізаторства. При написанні твору автори, нехтуючи художніми якостями, дбали передовсім про те, щоб викласти чіткі догми — «як потрібно жити». Ще змалечку дитину намагалися затиснути в певні рамки, привчити до стереотипів, до традиційного світобачення, що панує у суспільстві, не давали їй змоги самостійно розвиватися, відкрито висловлювати свої бажання.

Досить нагадати собі виразну ідеологічну заангажованість творів дитячої літератури радянської доби. Вся тематика пореволю-ційної літератури була просякнута пафосом боротьби за «новий світ», героїкою і романтикою творення соціалістичної держави.

Саме вимогами педагогічної наснаженості творів для май­бутніх громадян пояснювався, скажімо, в 20-ті рр. перехід дитячої літератури під повний контроль Держметодкому народного коміса­ріату освіти. Жодна книжка не могла вийти в світ (за винятком, мабуть, продукції приватних видавництв) без грифа «Допущено до вжитку».

Тоді дійшли навіть до заборони казок. Народний комі­сар Н. Крупська писала: «У більшості казок, написаних у зовсім іншу епоху, класово чужий нам зміст. Він тим небезпечніший, що всмоктується цілком непомітно, завдяки чудесній формі, вмін­ню подати його в цікавій, простій, жвавій формі. Дитина безза­хисна. Ми повинні вміти захистити її від чужих, розтлінних впли­вів. Ми повинні навчитися відділяти форму від змісту... Чарівні казки ми вважаємо шкідливими. Вони заважають дитині розібра­тися в навколишньому, розвивають забобони, діють на її нерви, викликаючи почуття страху, живлячи нездорову фантастику, при­туплюючи почуття реальності...»¹¹

Тогочасна педагогіка розгорнула офіційну «антиказко-ву кампанію» в країні. На Україні найбільше в цьому відзначи­лася харківська педагогічна школа, головним ідеологом якої на початку 20-х рр. була Е. Яновська, що видала книжку з красномов­ною назвою «Чи потрібна казка пролетарській дитині?»¹².

" Крупская Н. К вопросу об оценке детской книжки // На путях к новой школе М.. 1927. № 11. С. 31.

¹² Див. про це: Іванюк С. Історія сучасної заложниці: Про дитячу літера­туру в 20-ті роки І/ 20-ті роки: Літературні дискусії, полеміки: Літ.-крит. статті / Упор В. Дончик. К: Дніпро, 1991- С 289-314.

52

Безперечно, твір дитячої літератури повинен нести ви­ховний заряд, та головним при цьому залишається плекання в дітях любові до літератури, читання, мистецтва. Тому визначальним при виборі та оцінці твору має бути його художня вартісність, незалежно від того, чи відповідає він педагогічним постулатам. Без цього виховувати нове покоління культурного і чутливого читача неможливо.

Дитяча книга, наративна за своєю природою, має вико­нувати передусім пізнавальну функцію: давати дитині важливі знання про навколишній світ, про природу, про все, що її цікавить, відповідати на її питання, а не привчати чинити так, а не інакше, бо так повинно бути, так прийнято, так роблять усі. Виховний потенціал книги може виявлятися при використаній її як джерела для прикладів, повчань батьками, вчителями. Сам твір повинен залишати дитині вибір, вчити бачити текст «по-своему», а отже давати можливість сприймати світ нешаблонно, казати, що дитина думає, а не те, що повинна думати.

Кожна вікова група має свої улюблені теми. Вважається, наприклад, що малюків цікавлять сюжети анімалістичної тематики. Однак цим не слід зловживати, бо «у більшості дитячих книг... від зайчиків та їжачків уже стало просто тісно. Найстрашнішо, що вся ця звіряча компанія виступала перед читачем у монотонній подіб­ності. Що не книжка — обов'язково заєць, обов'язково кіт, обо­в'язково їжак... Така однобокість зоологічного світу у наших кни­жках, очевидно, пояснюється тим, що і тут, на жаль, паші поети ідуть не від життя, а від літературної традиції... це призводить до звуження тематики, літературних мотивів, усієї сфери, в якій від­бувається дія творів, до штампів і шаблонів. Це приннодить також до переспівів уже давно забутого нашим фольклором і літерату­рою. Добре, що в нашій поетичній літературі багато природи, каз­ковості, але останнім часом ці мотиви почали нереиажати на шко­ду іншим мотивам»¹³.

Школярі початкової і середньої школи захоплюються при­годницькими сюжетами. Підлітки починають захоплюватися творами історичного характеру, охоче читають твори соціальної тематики — про життя ровесників, про людські взаємостосунки. Адже вони вже усвідомлюють себе безпосередніми учасниками всього, що відбу­вається довкола.

На початку 90-х рр. XX ст. в українській дитячій літературі з'явилася нова тема — масив видань для всіх вікових груп почав поповнюватися адаптованими викладами біблійних текстів та сюже­тів, дитячими катехизмами, енцикліками, молитовниками, навчаль­ними посібниками для релігійного виховання тощо. Більшість книжок релігійної тематики — і не лише для дітей, а й для дорослих — покли­кана виконувати просвітницьку (пізнавальну) та навчальну функції. Проте видань, здатних якісно реалізувати ці функції, небагато.

Протягом XX ст. тема «християнської ідеї» у вітчизняній історії пройшла шлях від повного офіційного заперечення і спроб викорі­нення її з людської свідомості до офіційного сприяння впровадженню у суспільну свідомість практично «з пелюшок». Останнє, на жаль, здійс­нюється часом доволі спрощено: біблійні сюжети викладені в окремих дитячих виданнях майже як «веселі картинки». Сподівання на те, що Біблія буде входити у дитячу свідомість, спираючись передусім на християнізоване середовище, не справдилися. «У нас Біблія почала входити у суспільну свідомість майже так само, як свого часу «Капітал» входив у суспільну свідомість Росії — на популярно-побутовому рівні. Ніби казка для дорослих. А це з самого початку профанує ставлення до цього твору світової культури»¹⁴.

Предмет видання визначає коло дитячого читання у той чи інший період розвитку особистості, а також відбір творів, що пропонуються читачеві. Кожна книжка повинна бути прочитана у відповідному віці, тоді вона здатна реалізувати свої соціальні функції. Наприклад, казка Л. Керрола «Аліса в країні чудес» здатна впли­нути на дошкільнят, учнів початкової школи та учнів 7—8 класів по-різному, бо з кожним роком дитина може відкривати нові аспекти цього глибоко філософського твору.

Отже, вибір теми для дитячого твору залежить від її акту­альності, від того, чи цікавить вона конкретну вікову групу читачів, від закладеного в ній виховного потенціалу. При висвітленні тієї чи іншої проблематики в творі, адресованому дітям, особливого зна­чення набуває майстерність її інтерпретації.

Якість репертуару литячої літератури, ефективність релак-иійно-вилавничої пілготовки конкретних проектів безпосе-релньо залежать віл компетенції вилавия-релактора в питан­нях типології литячої книги.

'* Чечнев Б. Мера знаний, или уровни трансляции культуры // Популя­ризація науки в Україні: історія і сучасність / Під ред. А. Москаленка, О. Коновця. К.: Хрещатик, 1992. С. 146.

БичкоВ. На шляху до високої майстерності // Українська дитяча лі­тература: Хрестоматія: У 2-х ч. / Упор. І. Луценко, А. Подолиіший, Ь\ Чайковський. К: Вища школа, 1992. Ч. 2. С. 17-18.

Завдання

для перевірки та закріплення матеріалу

1. Охарактеризуйте поняття «дитяча література», «література для дітей», «коло дитячого читання», «репертуар дитячої літератури», «дитяча книга», «дитяча книжка».

2. Охарактеризуйте основні завдання та соціальні функції літера­турних творів для дітей та підлітків.

3. Дайте характеристику основним читацьким групам дитячої аудиторії.

4. Сформуйте список рекомендованої літератури для однієї з вікових груп читачів, обгрунтуйте свої пропозиції.

5. Охарактеризуйте жанри дитячої художньої літератури.

6. Здійсніть порівняльний аналіз сучасної казки і казки, написаної давно; народної і літературної казки (за вибором).

7. Підготуйте реферат про історію української фантастичної повісті для підлітків.

8. Здійсніть аналіз художньо-літературного сегмента сучасного рин­ку дитячої літератури.

9. Охарактеризуйте особливості дитячої пізнавальної літератури.

10. Здійсніть порівняльний аналіз пауково-художпього і просвітниць­кого дитячих творів.

11. Проаналізуйте особливості творів дитячої ужитково-розвивальної літератури (тематика, функціональна спрямованість, пік читачів

— за вибором).

12. Охарактеризуйте особливість предметної області дитячої літератури.

13. Підготуйте реферат про особливості інтерпретації проблеми у творах дитячої літератури.

14. Проаналізуйте проблематику одного з підвидів сучасної дитячої літе­ратури (за вибором), сформулюйте пропозиції щодо її удосконалення.

Література

для самостійного опрацювання

1. Антологія української художньої літератури для дітей: У 3-х т.

— К.: Веселка, 1967.

2. Антонова С. Книга для детей: вопросы типологии и издания. — М.: МГАП «Мир книги», 1995. —96 с.

3. Бегак Б. В мире приключений. — М.: Знание», 197!). — ІІ4 с.

4. Бутенко И. Юный читатель и библиотека (чтение девочек и чте­ние мальчиков) //Книга: Исслед. и м-лы. М., Книга, 1994. — Сб. 64. — С. 53-64.

5. Васильев В. Ключ словесного образа: Литературная загадка для малышей II Детская литература. — 1991. — К» 4. С. 20-22.

6. Гречихин А. Библиотипология, или общая теория систем в книж­ном деле І/ Книжное дело. — 1995. — № 6-7. - • С. 75-80.

7. Давидов А. Про науково-художню літературу для дітей // Україн­ська дитяча література: Хрестоматія: У 2-х ч. — К.: Веселка, 1992. — Ч. 2. — С 7-23.

8. ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види. Терміни і визначення.

9. ДСТУ 3018-95. Видання. Поліграфічне викопання. Терміни і визна­чення.

10. Иноземцев И. Наука в образах: Писатели-популяризаторы — детям.

— М.. Книга, 1972. — 62 с.

11. Исследование художественных интересов школьника / Под общ. ред. Е. Квятковского, Ю. Фохта-Бабугикина. — М.: Педагогика, 1974.

— 120 с.

12. Камянов В. Труд памяти: О литературе для подростков // Камянов В. Доверие к сложности. — М.: Просвещение, 1984. — С. 320-350.

13. Кіліченко М. Українська дитяча література: Навч. посіб. — К.: Вища школа, 1988. — 262 с.

14. Красовицкая Л. Книга познания: О современной детской научно-художественной книге /'Детская литература. — 1992. — №4. — С. 42-47.

15. Ларионова Е. Науково-популярна література для дітей та юнацтва Ц Укр. мова і літ. в школі. — 1983. — № 5. — С. 15-17.

16. Неділько В. Виднокола наукової фантастики для дітей Ц Література. Діти. Час. — К: Веселка, 1987. — Вип. 12. — С. 42-49.

17. Пащенко Е. Сказка и история Ц Детская литература. — 1987. — № 12. — С. 23-29.

18. Потоцкая Л. Отношение к чтению сегодняшнего ребёнка-перво­классника II Книга и книжное дело на рубеже тысячелетий: Тез. докл. 8-й научн. конф. по проблемам книговед. — М.: Рос. кн. палата, 1996. — С. 349-351.

19. Слабошпицъкий М. Майбутнє починається сьогодні. Нотатки про фантастику Ц Література. Діти. Час. — К.: Веселка, 1985. — Вип. 10.

— С 48-57.

20. Таратута Е. Сказка под запретом Ц Первое сентября. — 1996. — 4 июня.

21. Тушевская И. Научно-познавательный учебный комплекс для де­тей и юношества: компонентная структура, основные функции // Книга и книжное дело на рубеже тысячелетий: Тез. докл. 8-й научн. конф. по проблемам книговед. — М.: Рос. кн. палата, 1996. — С. 106-108.

22. Черняк А. О системологии книги (постановка вопроса) // Книга: Исслед. и м-лы. — М.: Книга, 1993. — Сб. 66. — С. 63-65.

23. Шлюпер Е. Автор, редактор и читатель научно-художественной книги II Книга: Исслед. и м-лы. — М.: Книга, 1980. — Сб. 41. — С. 42-62.

24. Ярмиш Ю. У світі казки: Літ.-крит. нарис. — К.: Рад. письменник, 1975. — 143 с.