4.4. Туризм і рекреація
4.4.1. Характеристика основних об’єктів туризму та рекреації.
Краснокутський район Харківської області відрізняється від усіх інших районів багатством туристсько-рекреаційних ресурсів, які використовуються в рекреаційному комплексі регіону.
В районі існують 2 старовинні парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення – Краснокутський та Наталіївський, засновані на початку ХІХ ст. [15] та 4 заказники місцевого значення: ботанічний, лісовий, загальнозоологічний, ентомологічний. Також на території району знаходяться 4 ботанічні та 2 гідрологічні пам’ятки природи місцевого значеня [5]. Величезне значення в регіоні для рекреації має національний природний парк «Слобожанський» [13].
Окрім об’єктів ПЗФ в Краснокутському районі нараховується 45 пам’яток археології різних часів, а також 61 пам’ятка історії [15].
Серед туристсько-рекреаційних ресурсів виділяють історико-культурні, серед яких можна окремо виділити археологічні, архітектурні, та природні ресурси.
Забезпеченість досліджуваного регіону об’єктами туризму та рекреації показано на рис. 1.
На території Краснокутського району зустрічаються археологічні пам’ятки від часів неоліту (5-3 тис. до н.е.) до ранньослов’янських часів (6-6 ст. н.е.). Часто зустрічаються кургани, які датуються від 3 тис. до н.е. до 1 тис. н.е. Розміщення археологічних пам’яток на території регіону показано на рис. 4.7.
Справжніми «перлинами» серед усіх туристсько-рекреаційних об’єктів регіону, які найбільше приваблюють туристів, є: Краснокутський дендропарк (с. Основинці Краснокутської селищної ради), пам’ятка-парк садово-паркового мистецтва «Наталіївський» (с. Володимирівка Мурафської сільради), Пархомівський історико-художній музей (с. Пархомівка Пархомівської сільради) та архітектурний ансамбль «Співочі тераси» (с. Городне Козіївської сільради).
Рис. 4.6. Забезпеченість Краснокутського району туристсько-рекреаційними об’єктами (побудовано автором за даними [6,13,15])
Рис. 4.7. Розміщення пам’яток археології на території Краснокутського району (побудовано автором за даними [15])
Краснокутський дендропарк – один із найстаріших дендропарків України, історія якого налічує понад 200 років. Щоб побачити екзотичні рослини, не обов'язково їхати в джунглі. Їх цілком можна побачити і в Краснокутському дендропарку. Оцтові, корабельні, коркові, олівцеві дерева, софора японських і ще багато іншого під час екскурсії можна побачити на власні очі.
Закладений Краснокутський дендропарк І.Н. Каразіним, молодшим братом Василя Каразіна, засновника Харківського національного університету. Іван подорожував по закордонних країнах, де серед іншого вивчав садово-паркове мистецтво. На початку 19 століття з Паризького ботанічного саду він привіз насіння та саджанці дивовижних для Слобожанщини рослин, власноруч висадив їх у своєму саду і в Університетському саду Харкова.
Парк має статус пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Краснокутський дендропарк вважається одним з найцікавіших зразків садово-паркової архітектури України XVIII століття [3,4].
Наталіївський парк – шедевр садово-паркової архітектури XIX ст. Садибу на березі р. Мерчик заснував відомий промисловець і меценат І. Харитоненко, назвавши її на честь своєї молодшої внучки Наталі (в заміжжі – Горчакової). Будівництво продовжив його син Павло. Серед вікової діброви (вік деяких дерев сягає 300 років) був споруджений садибний будинок, флігелі, господарські будівлі, манеж. Парк оточувала витончена огорожа з парадними воротами у вигляді широкої арки зі стрілчастої дахом. Прикрасою парку є Спасо-Преображенська церква (1913 р.), побудована академіком архітектури О. Щусєва, який проектував Мавзолей Леніна і Казанський вокзал у Москві. Храм виконаний в стилі Псковсько-новгородського православного зодчества. Стіни прикрашені орнаментом і рельєфними медальйонами роботи скульптора А. Матвєєва, біля південної стіни розташована скульптура С. Коньонкова "Розп'яття". У роки Другої Світової війни головний корпус садиби був зруйнований. У флігелях розмістився туберкульозний санаторій "Володимирівське". В останні роки проведена часткова реставрація [6,15].
Пархомівський історико-художній музей – унікальна картинна галерея, прозвана "сільським Ермітажем". Галерея створена в 1955 р. сільським вчителем А. Луньовим як відділення шкільного музею. Основу експозиції склали картини, придбані Луньовим на післявоєнній харківській барахолці, а також подаровані йому харківськими художниками. Згодом колекцію поповнили полотна, передані сільській галереї багатьма музеями СРСР. За наполяганням Луньова унікальну експозицію розмістили в колишньому палаці графа Підгорічані, в якому до того розташовувалася контора цукрозаводу. Сьогодні колекція Пархомівського музею налічує близько 6 тис. експонатів: картини Рембрандта, Гогена, Ван Дейка, Бенуа, Мане, Брюллова, Шишкіна, Айвазовського, Левітана, Рєпіна, Васнєцова, Реріха, Малевича, малюнки Шевченка, плакати Маяковського та ін. Перлина колекції – 4 роботи П. Пікассо, подаровані музею І. Еренбург, в т.ч. знаменитий малюнок "Голуб миру", що став емблемою антивоєнного руху. Мало кому відомо, що Пархомівка – це єдине село у світі, в якому творів мистецтва більше, ніж жителів [2,7,10].
«Співочі тераси». Незвичайний по плануванню фруктовий сад у вигляді величезного амфітеатру заклав на березі р. Мерла відомий цукрозаводчик І. Харитоненко. Місцеві кліматичні умови не дозволяли вирощувати тут екзотичні сорти дерев, проте був знайдений оригінальний вихід. На схилі балки було побудовано 6 звернених до півдня терас, які протягом цілого дня освітлювалися сонцем. Тепло акумулювала і сама кам'яна кладка, що дозволило вирощувати тут південні плодові дерева. Амфітеатр має ще одну особливість – унікальну акустику. Навіть самі тихі звуки можна почути на відстані до 60 м. За легендою, тут давав концерт знаменитий бас Ф. Шаляпін. У вітряну погоду створюється враження, що й самі тераси видають мелодійні звуки, за що їх і прозвали «Співочі тераси» [6,15].