2.2.3. Показники нормування забруднюючих речовин в грунті

В колишньому СРСР був встановлений лише один норматив, який визначав допустимий рівень забруднення грунту шкідливими хімічними речовинами – ГДКгр для орного шару фунту. Принцип нормування вмісту хімічних сполук в ґрунті заснований на припущенні, що надходження цих сполук в організм біологічних істот, а переважно в організм людини і тварин, відбувається через контактуючі з ґрунтом середовища. Основні поняття та означення стосовно хімічного забруднення грунтів визначені в ГОСТ 17.4.1.03.

Важливими заходами щодо збереження грунтів є гігієнічне регламентування їхнього забруднення. Розроблено методичні рекомендації щодо встановлення гранично допустимої кількості (ГДК) хімічних речовин у ґрунтах.

ГДКгр – це концентрація шкідливої речовини у верхньому орному шарі грунту, яка не повинна чинити прямого або опосередкованого негативного впливу на контактуючі з грунтом середовища (атмосфера та гідросфера) і на здоров'я людини, а також: на само відновлювану властивість грунту. Крім ГДКгр, як оцінюючий, застосовується показник орієнтовно–допустимої кількості забруднюючої ґрунти хімічної речовини (ОДК), який визначається розрахунковим методом.

ОДК – орієнтовно–допустима кількість забруднюючої грунти хімічної речовини.

Нормування здійснюється за трьома напрямками:

♦ вміст ядохімікатів в кореневому шарі ґрунту на сільськогосподарських угіддях;

♦ накопичення токсичних речовин на території підприємства;

♦ забруднення грунту в жилих районах.

Для кореневого шару встановлюються наступні види показників допустимої концентрації:

• допустима концентрація речовин в ґрунті, при якій їх вміст в продуктах для харчових та кормових цілей не перевищує допустимі залишкові кількості (ДЗК) або ГДК в продуктах харчування – ГДКпр;

• допустима (для летючих речовин) концентрація, при якій надходження речовини в повітрі не перевищує встановлену ГДК для атмосферного повітря – ГДКап;

• допустима концентрація, при якій надходження речовин в ґрунтові води не перевищує ГДКв для водних об'єктів;

• допустима концентрація, яка не впливає на мікроорганізми та процеси самоочищення ґрунту.

Санітарний стан грунту оцінюється також за наступними показниками:

> санітарно–хімічні оцінки (санітарне число, кислотність, біохімічне споживання кисню, окислюваність, вміст сульфатів, хлоридів та ін.);

> санітарно–ентомологічні оцінки (чисельність комах, пов'язаних з помешканням, в першу чергу мух);

> санітарно–гельмінтологічні оцінки (чисельність гельмінтів);

> санітарно–бактеріологічні оцінки (бактерії кишкової групи та ін. мікроорганізми, які викликають захворювання людини та домашніх тварин).

2.2.4. Нормативи екологічної безпеки

♦ Показники нормування накопичення відходів. Рівень накопичення відходів на території підприємства звичайно встановлюється за двома показникам:

• гранична кількість токсичних промислових відходів на території підприємства;

• граничний вміст токсичних сполук в промислових відходах.

Гранична кількість відходів на території підприємства – це така їх кількість, яку можна розмістити при умові, що можливе накопичення шкідливих речовин у повітрі не перевищує 30% ГДК в повітрі робочої зони, тобто ГДКрз. Гранична кількість відходів визначається шляхом:

• вимірювання вмісту токсичних речовин у повітрі (з врахуванням ефекту сумації);

♦ отриманням середньозваженої концентрації;

♦ поділом її на відповідне значення 0,3 ГДКрЗ.

Якщо це відношення більше одиниці, тобто:

, де

– середньозважена концентрація токсичних речовин в повітрі, то кількість відходів, що знаходяться на території є граничною і вони повинні бути негайно вилучені. Граничний вміст токсичних сполук у відходах визначає клас небезпеки цих відходів.

* Показники нормування забруднюючих речовин в харчових продуктах. Основний показник – допустима залишкова кількість (ДЗК) шкідливої речовини в продуктах харчування (ГДКпр) або у врожаї на 1 кг кормових або харчових продуктів.

ДЗК – допустимі залишкові кількості – це максимальні кількості речовини, які надходячи в організм протягом всього І життя, не викликають ніяких порушень у здоров ї дітей та дорослих людей.

ГДКпр – це гранично допустима концентрація шкідливої речовини в продуктах харчування, яка протягом необмеженого часу (при щоденному впливі) не викликає захворювань або відхилень у стані здоров'я людини.

* Показники нормування екологічної безпеки

• ГДРа – гранично допустимі рівні акустичного шкідливого впливу на навколишнє середовище

• ГДРе – гранично допустимі рівні електромагнітного шкідливого впливу на навколишнє середовище

• ГДРр – гранично допустимі рівні радіаційного шкідливого впливу на навколишнє середовище

• ГДРф – гранично допустимі рівні шкідливого впливу фізичних факторів на природне середовище;

• ГДРб – гранично допустимі рівні шкідливого впливу біологічних факторів, на природне середовище.

* Показники нормування забруднюючих речовин в природному середовищі

ГДК для рослин можуть значно відрізнятися від ГДК для людини. Більш того, стійкість різних рослин до забруднювачів різна. Вона також коливається протягом вегетаційного періоду і залежить від сполучення екологічних факторів: освітленість, родючості грунтів, зволоженість тощо. В зв'язку з цим, ГДК для рослин визначались по відношенню до процесів фотосинтезу, який є провідним елементом їх життєдіяльності. Характерно, що в більшості випадків величини ГДК для рослин нижче ніж для людини, що свідчить про більш високу чутливість рослин до забруднювачів. Це характерно і для водойм, де необхідна кількість води для багатьох організмів, особливо для молодих, значно перевищує норми, встановлені для людини. Тому спиратися лише на ГДКап недостатньо: необхідно враховувати більш складний комплекс процесів впливу забруднюючих речовин на екосистеми в цілому.

♦ Облік ефекту сумації при нормуванні забруднень. Спільна присутність в повітрі або воді різноманітних забруднюючих речовин породжує в деяких випадках ефект посилення дії:

♦ по–перше, через подібність токсичної дії ряду речовин;

♦ по–друге, через взаємне посилення (синергетичний ефект) дії різних речовин.

Ефектом сумації володіють ацетон і фенол; озон, діоксид азоту та формальдегід; сірчистий ангідрид та сірководень; сірчистий ангідрид, оксид вуглецю, діоксид азоту і фенол та ін. (дод.5).

Для обліку ефекту сумації використовують формулу:

де С₁, С₂, .., Сn – концентрація шкідливих речовин, які володіють ефектом сумації; ГДК₁, ГДК₂, ..., ГДК_n – відповідні їм гранично допустимі концентрації.

Загальна сума відношень не повинна перевищувати одиницю. При відсутності ГДК для яких–небудь елементів проводиться оцінка контрастності:

де C_{і фон} – фоновий вміст і–го елементу, що оцінюється.

При сумарній оцінці забруднення визначається показник забруднення за формулою:

де n – кількість елементів зі значенням Кк більше 2.

Встановлено, що забруднення елементами, що досліджуються, визначається за шкалою:

* при Z_i < 16 – допустиме;

* при Z_i від 16 до 32 – помірно небезпечні;

* при Z_i від 32 до 128 – небезпечні;

* при Z_i > 128 – надзвичайно небезпечні.

Ефект синергізму добре видно на наступному прикладі: сірчистий ангідрид послаблює захисні механізми дихальної системи і тим самим робить організм більш сприйнятливим до канцерогенів, і несприятливий вплив від їх спільної присутності зростає приблизно в два рази.

♦ Ступінь гідрогеологічного техногенного навантаження визначається величинами гідро геодинамічних та гідро геохімічних показників у зіставленні їх з рекомендаціями інструкцій по захисту запасів підземних вод для водопостачання, які обмежують допустиме зниження напору до покрівлі водоносного горизонту в напірних водоносних горизонтах та осушення половини обводненої товщі в ґрунтових водоносних горизонтах. При цьому в обох випадках не допускається погіршення якісного складу води, що відбирається.

♦ Ступінь гідрогеохімічного навантаження для вод питного призначення визначається показником, аналогічним показнику граничного забруднення:

де С_{i max} – може бути показником загальної мінералізації, вмісту іонів хлору, сульфатів, мікро компонентів та ін., допустимі межі яких визначені ДСТУ та санітарними нормами та правилами.

♦ Ступінь техногенного навантаження при оцінці стану інженерно–геологічних та геодинамічних умов (по інженерно–геодинамічному блоку) оцінюється відповідними нормативами будівельних норм та правил, основних положень проектування різноманітних об'єктів (СНиП 1.02.01, ДБНУ А.2.2.02 та іншими нормативними документами). Цими документами визначаються умови та стани ґрунтів основ будівель та споруд, допустимі для безпечного їх існування, а також можливий вплив сучасних небезпечних геологічних процесів. Крім того, для оцінки враженості території ЕГП та їх активності в часі використовуються коефіцієнти враженості:

де f_i – сумарна площа ЕГП, що оцінюється; F – площа оцінюваної території; t – час існування ЕГП, що оцінюється, в активному стані; ЕГП – еколого–геологічний процес.