1.3. Психологічні основи ділового спілкування

1. Спілкування як неодмінна потреба людини.

2. Функції спілкування.

3. Види і рівні спілкування.

Завдання:

1. Проаналізувати гуманістичні засади ділового спілкування.

2. Проаналізувати особливості ділового спілкування.

3. Дати відповіді на контрольні і проблемні питання.

Теоретична довідка

Спілкування – це складний, багатоплановий процес встановлення контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; це взаємодія суб’єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямування на значимі зміни стану, поведінки партнера.

У найзагальнішому визначенні спілкування виступає як форма життєдіяльності.

Спілкування є неодмінною соціальною потребою людини. Воно необхідне для організації взаємодії з іншими, для впорядкування взаємин з ними, для самоствердження в суспільстві. Спілкування розглядають як спосіб виявлення сутності людини. Це не тільки необхідний, але й найбільш суттєвий соціально-психологічний аспект всякої діяльності. Факт родового уособлення людини і можливість розвитку на цій основі персоніфікованих міжособистісних зв’язків зобов’язані своїм походженням більш загальному і багатогранному процесові соціалізації на основі розвитку всієї багатозначності специфічно людських форм діяльності і соціальних відносин.

Спілкування є фактором становлення людини, оскільки є передумовою виникнення і розвитку специфічно людських форм психічної діяльності – свідомості і мови. І свідомість, і мова – продукти спілкування.

З тих пір, як спілкування стало умовою становлення і існування людства і людини, воно перетворилось на органічну потребу людини. Потреба у спілкуванні належить до числа самих ранніх і специфічно людських. Її соціальна природа коріниться в необхідності спільної діяльності, виникає у перші місяці життя дитини, а на третьому році вже виразно виявляється у бажанні спілкуватись з іншими.

Спілкування – найважливіша передумова і умова існування не тільки окремого індивіда, але й соціальних спільнот: від малих соціальних груп до великих спільнот (народів, націй). Критерієм міцності, монолітності спільноти є ступінь комунікабельності чи некомунікабельності її членів ї різних складових. Оптимальна комунікабельність передбачає рівень інтенсивності спілкування індивідів і груп, ступінь їх взаєморозуміння, без яких не може бути ефективних і просто узгоджених дій.

Спілкування – це джерело інформації. Кожній людині притаманний оптимальний рівень інформаційної активності, який тонізує його діяльність і передбачає отримання певної кількості інформації, а також потреби в передачі частини інформації іншим. Від забезпечення інформацією залежить життєдіяльність не лише окремої людини, але й цілої спільноти, зокрема організації.

До структури спілкування входять: обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування), організація взаємодії суб’єктів (інтерактивна сторона спілкування), взаємне сприймання і розуміння (перцептивна сторона спілкування).

В окремих дослідження структура спілкування представлена рівнями макроспілкування, мезоспілкування, мікроспілкування. На першому з них відбувається спілкування індивіда з іншими в інтервалах, рівних тривалості його життя. На мезорівні вивчаються окремі форми спілкування: бесіда, гра, колективні форми спілкування, ін. На мікрорівні аналізуються взаємопов’язані дії суб’єктів спілкування: запитання-відповідь, повідомлення інформації, ставлення до неї, спонукання до дії тощо.

Функції спілкування різноманітні. Існують різні підходи до їх класифікації. Наприклад, виділяють інформативно-комунікативний, регулятивно-комунікативний, афективно-комунікативний класи спілкування.

Перший з них охоплює всі функції передачі і сприймання інформації (у психологічному розумінні). Йдеться не лише про готову для передачі інформацію, але й про ту, що формується. Передається і сприймається як зміст, так і значення інформації.

Спілкування виконує також функції регуляції поведінки суб’єктів та їхньої взаємодії. З регулятивно-комунікативними функціями пов’язані способи впливу людей один на одного: зараження, навіювання, наслідування, переконування.

Афективно-комунікативні функції зумовлені емоційною сферою людини, завдяки якій в спілкуванні людей виявляється розмаїття почуттів і емоції як оцінних відношень до конкретних ситуацій спілкування.

Згідно іншого підходу виокремлюються функції організації спільної діяльності, пізнання людьми один одного, формування та розвитку міжособистісних взаємин, знання і врахування яких відіграють важливу роль в організації ділового спілкування та розвитку його культури.

Поширеним у психології є виділення таких видів спілкування:

• міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування (в залежності від специфіки суб’єктів);

• самоспілкування, міжособистісне спілкування, масові комунікації (за кількісними характеристиками суб’єктів);

• безпосереднє, опосередковане, монологічне, діалогічне (за характером спілкування);

• анонімне, рольове, формальне, неформальне (за рольовою спрямованістю).

Рівні спілкування:

• маніпулювання – від грубого поводження з людиною до сприятливої поведінки, в основі яких є використання людей і досягнення власних цілей;

• конкуренція, суперництво – від спілкування під девізом “людина людині вовк” до сприяння рухові вперед;

• співтовариство (співробітництво) – виявлення гуманістичних установок, високий рівень культури спілкування.

Контрольні питання:

1. Як розуміють феномен спілкування у психології?

2. Охарактеризуйте структуру спілкування.

3. В чому виявляється соціальна природа спілкування?

4. Коли виникає потреба людини у спілкуванні (в аспекті онтогенезу)?

5. Які основні функції виконує спілкування?

6. Чому спілкування є передумовою становлення людини і людства?

7. Назвіть основні види спілкування.

8. Назвіть основні рівні спілкування.

9. В чому виявляється відмінність формального і неформального спілкування.

10. Які види і рівні спілкування характерні для ділової діяльності людей?

11. На основі аналізу структури, функцій, видів і рівнів спілкування виділіть особливості, характерні для ділового спілкування.

12. Які проблеми виникають найчастіше у діловому спілкуванні молодих спеціалістів?

Теми рефератів:

1. Спілкування як основа ділової діяльності людей.

2. Спілкування як основа формування культури ділових стосунків.

3. Психологічні основи тактовності.

Література:

1. Андреева Г.М. Социальная психология. – 2-е изд. – М., 1988.

2. Зубенко Л.Г., Нємцов В.Д. Культура ділового спілкування: Навч. посібник. – К., 2000.

3. Етика ділового спілкування: Курс лекцій / Т.К.Чмут, Г.Л.Чайка, М.П.Лукашевич, І.Б.Осечинська: Курс лекцій. – К., 1999.

4. Казмиренко В.П. Социальная психология организаций. – К., 1993.

5. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія. – К., 1995.

6. Паригін Б.Д. Основы социально-психологической теории. – М., 1971.

7. Психология и этика делового общения: Учебник для студентов вузов / Под ред. Б.Н.Лавриненко. – М., 1997.

8. Резников Е.Н. Межличностное восприятие и понимание // Современная психология: Справочное руководство / Под ред. В.Н.Дружинина. – М., 1999. – С. 508-514.

9. Резников Е.Н. Межличностные отношения // Современная психология: Справочное руководство / Под ред В.Н.Дружинина. – М., 1999. – С. 516-523.

10. Свенцицкий А.Л. Социальная психология управления / Под ред. Е.С.Кузьмина. – Л., 1986.

11. Юсупов И.М. Психология взаимопонимания. – Казань, 1991.