Душа метелика.

Надвечір треба розмовляти тихо, щоб не збудити дощ, бо тоді він ітиме цілу ніч і нікому не дасть заснути. Не треба сердитися й на вітер, бо він може вдарити в обличчя й побити шибки.

Коли запалимо світло, біймося за комах, бо вони тільки народилися й можуть сплутати сонце з лампою. А їхнє самоспалення викличе у нас страх перед смертю. Відкривається щілина між світами. Яким би не було привабливим життя після життя, людині важко уявити, що вона стає абсолютно нікому не потрібною. Нічне життя істот починається з небуття, просковзнути в оту щілину й почати жити знову. Але хто знає, чи добре там буде, чи не сваритимуть нас там за ганебні вчинки?

Один за одним, так. і не встигнувши пізнати, відходять в інший світ метелики...

У навколишньому скільки завгодно таких аналогій, які вчать жити і вмирати, бути потрібними або ні. Вони кличуть нас бачити в розрізненому — ціле, в цілісному — розрізнене, у собі — інших. А навіщо? Коли почнеш замислюватися над цим, одразу тебе охоплюють людські проблеми. Серед людей жити важко, вони весь час нагадують про існування часу, який змушує людей думати, що обов'язково треба розбитися об стіну до крові, щоб потрапити в сад. Проте знайти у собі спокій, злагоду краще, ніж страждати, підкоритись законам космосу легше, ніж законам суспільним. Дитинство, розквіт, старість — це не дім часу, а стан душі, ніби гра. Дитина бавиться в дорослу, приміряючи, що краще до лиця: інфантильність чи відповідальність. Згодом дорослі навчають її автоматизму. Саме через це ми шукаємо хоч крихітку знання. Як добре все-таки не бути людиною, бо це найбільш неприродна істота.

У новелі письменниці подається філософсько-узагальнююча картина людського життя — скороминущого, ніжного, яке легко може розбитися, загинути, як метелик, що летить на світло лампи й згорає. Тому треба намагатися жити в гармонії з природою, бути відповідальним за свої вчинки та дії. Сучасний світ досить жорстокий, і людина часто ціною неймовірних зусиль прагне досягти сумнівної за своєю цінністю мети, отримати матеріальні блага, будь-що, забуваючи про цінності духовні.

Самостійна робота № 9

Тема. Література рідного краю.

У результаті вивчення теми студенти повинні:

Знати особливості творчої манери Бродецького О.М., Чабаненка В.А.

Вміти аналізувати вірші митців, визначати образи-символи в поезіях.

Порядок виконання самостійної роботи:

9.1. Уважно прочитайте теоретичний матеріал для виконання самостійної роботи.

9.2. Надайте письмову відповідь на запитання:

9.2.1. Яка ідея у віршах О.М.Бродецького і В.А.Чабаненка?

9.3.У разі необхідності скористайтеся матеріалом з рекомендованої літератури або додаткових джерел.

Теоретичний матеріал для виконання самостійної роботи

Бродецький Олександр Михайлович

Зовуть його Бродецьким.

Живе в Запоріжжі цікава людина.

Розумна людина, красива людина.

Читач, відвернись від турбот на хвилину

І в простір та час ми з тобою полинем!

Він у тому щасливому для чоловіків віці, який вдало поєднує збережену мужність та набуту мудрість. Непростий життєвий шлях пройшов Олександр Михайлович. Закінчивши в 1956 році школу, Олесь Бродецький поринув у вир життя: будував шахти. Кременчуцьку ГЕС. З 1959 року, до закінчення Київського інженерно-будівельного інституту, живе в м. Запоріжжі. Займаючись проектуванням будівельних об'єктів, Олександр Михайлович закінчує ще й Запорізький машинобудівний інститут, стає заступником головного інженера „Діпроелектро". Він проектував заводи, цехи, інститути, лікарні, православні храми.

І ще була в нашого героя пристрасть - жадоба творчості. Перші свої вірші він почав писати ще в школі. Потім була велика перерва. Та з 1973 року він почав висловлювати свої роздуми, почуття на папері. Писав „у стіл". Такий був час. кому були погрібні думки інженера про прикрості та турботи свого народу? Можновладці не люблять правди.

Його перша поетична збірка вийшла в 1995 році. Відтоді автор видав 10 поетичних книг російською, 3 - українською мовою, друкується в збірниках запорізьких поетів, готує нові видання.

Чим же приваблює ця людина? Своїм життєвим шляхом, поетичним талантом, широтою та щирістю натури та ще такою приємною деталлю: народився Олександр Михайлович 10 березня 1938 року в селищі міського типу Нижні Сірогози. Тут пройшло його дитинство. Тут він закінчив початкову школу.

Творчий діатипом Олександра Михайловича надзвичайно широкий. Тут і роздуми про життя, багатюща, я б сказав, цілюща любовна лірика, епіграми, жартівливі вірші та вірші для дітей. У багатьох поезіях відчувається відгомін сірогозького дитинства, як от:

При дорозі біля гірки. Маючи до варти хист. Ховрашок стрімкий край нірки Здибився на повний зріст,..

Або:

Завмерло гнівно сонце у зеніті. Протуберанцями лизало гладь. Таврійський степ в розбещеному літі Втрачав надію ест на благодать!..

Свої українські збірки автор підписує: Олесь Бродяга. Так, сірогозьке вуличне прізвисько стало псевдонімом і талановитого поета.

І ще одна риса характеру Олександра Михайловича його тяга до власного коріння. О. М. Бродецький не просто знає свій родовід він постійно поглиблює свої знання. Перешли у корінні його роду й заможні Конюхи, и трудівники (батько - коваль) Бродецькі. А чи знаєте ви, шановні читачі, що дядько Олександра.

м. Запоріжжя

За вікном пливуть поля...

Ось за скіфськими горбами

Хата вирине моя,

Вся обкурена садами.

І миттєво промайнуть

Пастушки із кавунами.

Юнь. що щось хотіла втнуть.

Перша зрілість з хомутами.

Плеск чуттів біля ставка.

Де сплелись дуби-вельможі.

Серця стук, бій молотка

У відлунні з пульсом схожі...

Хоч нема вже коваля,

Та ковадла дзвін не тане.

Повен став роси з гілля...

Пам'ять днів тих не зів'яне

07.07.1978.

Не рвуся я у ліс дрімучий,

Не до душі й гладінь морів.

Тим більш - канати якорів...

Хай краще страх під піком кручі,

Тяжка хода серед ланів,

Де править труд святий, кипучий,

В якому сам весь час горів.

02.10.1978

СПЕКА

Завмерло гнівне сонце у зеніті,

Протуберанцями лизало гладь.

Таврійський степ в розбещеному літі

Втрачав надію всю на благодать!

Порепана земля, як рот рибини,

Що викинув прибій на мілину.

Благала: „Хоч гарячої краплини,

Хоча б з хмарин перистих - пелену!"

А сонце смажило, не владне в діях.

Пустельна спека гнала суховій.

Повзла смертельною - у шкурі змія –

Жагою до Дніпра на водопій.

23.10.1979