12.4. Види адміністративних стягнень.

Адміністративне стягнення — це міра державного примушення відносно особи, що скоїла адміністративну провину. Стягнення застосо-вується з метою правового виховання такої особи, а також для попередження здійснення нової провини.

Види і порядок застосування адміністративних стягнень визна-чаються Кодексом України про адміністративні правопорушення:

1) попередження. Виноситься у письмовій формі;

2) штраф. Штрафом називають грошове стягнення на користь держави;

3) оплатне вилучення предмету, що являється знаряддям скоєння, або безпосереднім об'єктом адміністративного правопо-рушення. Примусово вилучений предмет підлягає подальшій реалізації. Виручена від реалізації грошова сума передається колишньому власнику предмету за вирахуванням витрат по реалізації предмету;

4) конфіскація предмету, що являється знаряддям скоєння, або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення або грошей, одержаних унаслідок здійснення адміністративного правопорушення. Конфіскація — це безвідплатний обіг предмету у власність держави;

5) позбавлення спеціального права на строк до 3 років. Цей вид стягнення застосовується за грубе або систематичне порушення порядку користування правом управління транспортними засобами, правом полювання;

6) виправні роботи на строк до 2 місяців. Цей вид стягнення виконується по місцю постійної роботи правопорушника з утриманням до 20 % заробітку в дохід держави;

7) адміністративний арешт на строк до 15 діб.

До іноземних громадян і підданих, особам без громадянства може бути застосована така міра адміністративного примушення як видворення за межі України.

Контрольні запитання до теми 12:

1. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

2. Провадження в справах про адміністративні правопорушення.

3. Адміністративна відповідальність неповнолітніх.

Тема 13: Основи кримінального права України.

13.1. Поняття кримінального права України.

Кримінальне право — галузь права, що представляє сукупність юридичних норм, затверджених найвищим органом державної влади, — Верховною Радою України, що встановлюють принципи кримінальної відповідальності, а також визначають, які суспільно небезпечні діяння визнаються злочинами і якому покаранню підлягають особи, винні в їх здійсненні.

Основними завданнями кримінального права є забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, громадського порядку і суспільної безпеки, конституційного ладу України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також попередження злочинів. Таким чином, кримінальне право, на відміну від інших галузей права, безпосередньо не регулює суспільні відносини, в процесі яких створюються матеріальні або інші блага або задовольняються потреби людей. Його основним призначенням є охорона суспільних відносин від злочинних посягань, що сприяє нормальному функціонуванні цих відносин. Рішення такої задачі здійснюється в процесі регулювання кримінальним правом інших, багато в чому специфічних відносин — кримінально-правових. Вони виникають між державою і суб'єктом з приводу здійсненого останнім злочини. Регулюються кримінальні правовідносини шляхом притягнення суб'єкта до кримінальної відпові-дальності.

Законодавство України про кримінальну відповідальність складає Кримінальний кодекс України, що вступив в дію з 1 вересня 2001г., який грунтується на Конституцій України і загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після вступу у силу Кримінального кодексу, включаються в нього після вступу їх у силу.

Закон про кримінальну відповідальність, що усуває злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто розповсюджується на осіб, що скоїли відповідні діяння до вступу такого закону в силу, зокрема на осіб, що відбули покарання, але що мають судимість. Закони про кримінальну відповідальність, що встановлюють злочинність діянь або що підсилюють кримінальну відповідальність, не мають зворотної дії в часі.

Особи, що скоїли злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності згідно Кримінальному кодексу України. Злочин визнається здійсненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або присічено на території України, або якщо його виконавець (або хоч би один із співучасників) діяв на території України.

Громадяни України і особи без громадянства, постійно проживаючі в Україні, такі, що зробили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності згідно Кримінальному кодексу України, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України.

Громадяни України і особи без громадянства, постійно проживаючі в Україні, скоїли злочини за її межами, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання під суд.

Кримінальне законодавство України складається з двох частин — загальної і особливої. У загальній частині формуються завдання і принципи кримінального права, визначаються межі дії кримінального закону, формулюються підстави кримінальної відповідальності, а також основні кримінально-правові поняття про злочин; обставини, що виключають злочинність діяння; стадії скоєння злочину; співучасть та ін. У ній визначаються цілі і види покарання, порядок звільнення від кримінальної відповідальності та ін.

Особлива частина кримінального законодавства містить опис вичерпного переліку злочинів і покарань за їх здійснення. Кримінально-правові норми загальної і особливої частин нерозривно зв'язані між собою, утворюючи в цілому єдине кримінальне право.